Український національний рух у роки війни

. Воєнні дії під час Першої світової значно активізували й зробили масовими контакти східних та західних українців.

Йдеться насамперед про військовополонених вояків-українців, бранців австрійського та російського війська. Микола Ковалевський зауважував, зокрема, що «велике оживлення в життя тогочасного Києва внесли галицькі українці», які прибували до міста двома шляхами — як цивільне населення і як військові бранці. Галицькі заручники й виселенці брали активну участь у роботі українських культурно-освітніх інституцій. Наприклад, жандармський документ, датований червнем 1916 р., ретельно фіксує, що постійними відвідувачами «Українського клубу» у Полтаві є «галицийские заложники», які мешкали у місті.

У роки війни продовжував свою діяльність СВУ, який мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював широку пропагандистську діяльність.

Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне —налагодили регулярне видання українською та іншими мовами (загалом 9) науково-популярних брошур про історичне минуле та сучасність України. Серед друкованих видань СВУ: «Кобзар» Т. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, вченого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч він не був прихильником СВУ.

Робота зі схемою

Завдання

1. Якою була роль СВУ в національному русі на українських землях в роки війни?

2. Як ви вважаєте, чому фінансування СВУ здійснювалось Австро-Угорщиною та Німеччиною?

3. Як ви вважаєте, чому діяльність СВУ не знайшла відгуку у Східній Україні? Так, С. Петлюра називав членів СВУ «безвідповідальними запроданцями», а М. Грушевський не погодився бути представником СВУ у Швейцарії.

У 1915 р. у Відні утворилася Загальна Українська Рада, що виникла після розширення складу Головної української ради. Зміна назви пояснювалась тим, що ЗУР мала представляти інтереси не лише галицькі, а й загальноукраїнські. До складу ЗУР увійшов 21 представник від Галичини, 7 — від Буковини, а також 3 члени Союзу Визволення України (В. Дорошенко, В. Козловський, О. Скоропис-Йолтуховський; пізніше А. Жук і М. Меленевський). У програмових документах ЗУР зазначалась необхідність створення незалежної держави на всій українській етнічній території. А українські землі, які входили до Австро-Угорщини, повинні були отримати національно-територіальну автономію. Після проголошення австро-угорським урядом у листопаді 1916 р. створення Польського королівства та широкої автономії Галичини, ЗУР втратила вплив на український рух.

Робота з документом

З відозви Загальної української ради до народів світу (15 вересня 1916 р.)

«Усі українці без огляду на державні кордони стоять на становищі своєї окремішности від сусідніх народів і змагають до визволення, опираючи ці свої змагання не тільки на внутрішній потребі національного розвитку, але також на історичнім праві й незабутній традиції своєї визвольної боротьби. Хай буде вільний кожний народ, хай живе й український народ, що на суцільній території

числить 35 мільйонів голів і заселює простір 850 000 км2, не буде погноєм для чужих культур пануючих над ним народів!..

Хочемо бути самостійним господарем на своїй землі, в сім’ї вільних і рівних народів, мати повну спромогу розвивати свої духовні сили й матеріальні багатства свого краю для себе та для людства!»

Завдання

1. Якою була головна мета діяльності ЗУР?

2. Чому, на вашу думку, після проголошення автономії Галичини вона втратила вплив на український рух?

Товариство українських поступовців з початком війни посіло нейтральну позицію, одночасно негативно оцінюючи проросійську декларацію «Украинской Жизни», редактором якої був С. Петлюра. У листопаді 1914 р. ТУП поставилося із застереженням до діяльності СВУ. Наприкінці 1914 р. серед членів ТУП почалися арешти (насамперед заарештовано М. Грушевського).

Рада ТУП засудила російську політику в окупованій Галичині.

У грудні 1916 р. ТУП видало декларацію «Наша позиція», яка висловлювалася «за демократичну автономію України, ґарантовану також федерацією рівноправних народів»; у січні 1917 р. позитивно відгукнулося на мирні ініціативи президента США Вудро Вільсона, висловлюючи «волю українського народу до самостійного розвитку». ТУП встановило тісні зв’язки з думськими фракціями трудовиків та конституційних демократів (кадетів), які підтримали українські домагання у сфері культурно-національного самовизначення.

Посилилась також активність української інтеліґенції, коли внаслідок відступу російських військ в 1915 р. з Галичини трохи послабли антиукраїнські настрої всередині російських урядових кіл. Улітку було дано дозвіл на утворення в Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постраждало від воєнних дій». Товариство поставило за мету надавати допомогу біженцями та заарештованим і висланим в Р осію галичанам й іншим жертвам російської окупації в Західній Україні. Тоді ж українські діячі розпочали співпрацю з Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Через деякий час комітет, очолюваний відомим діячем Товариства українських поступовців (ТУП) Ф. Штейнгелем, майже повністю опинився під контролем поступовців. Члени комітету використовували надані йому державні кошти на організацію дитячих будинків для дітей-сиріт. По суті, ці будинки стали українськими школами. Допомогу з фондів комітету отримували біженці й поранені українці.

Робота з таблицею

Громадські організації в Наддніпрянській Україні
Організація	Характеристика
Комітет Всеросійського союзу міст при Південно-Західному фронті	Основна діяльність була спрямована на допомогу біженцям із Галичини для організації їх життя у нових районах, створення українських шкіл, лікарень. Очолив комітет відомий меценат барон Ф. Штейнгель
Земський союз	Допомога всім постраждалим у війні. Організація медичної допомоги пораненим та їх реабілітація
Товариство допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій	Допомога жертвам російської окупації західноукраїнських земель: арештантам, депортованим, заручникам, біженцям. Виникло влітку 1915 р.

Завдання

1. Дайте оцінку діяльності українських національних та громадських організацій.

2. Чому Перша світова війна активізувала національний, громадський та молодіжний рух в Україні?

Назрівання революційної кризи

а) погіршення становища народних мас;

б) наростання невдоволення населення.

Завдання

• Який вплив мала Перша світова війна на становище народних мас?

Завдання виконується методом «Мозковий штурм».

У ч и т е л ь. З весни 1915 р. внаслідок значного погіршення економічного становища та поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно наростати. В її авангарді йшли робітники Петрограда і Москви.

В Україні з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. відбулося 100 страйків, в яких узяли участь понад 43 тис. робітників. З жовтня 1915 р. по вересень 1916 р. в Україні відбулося 228 страйків за участю майже 204 тис.

робітників. Тривалими й масовими були страйки робітників шахт і заводів Донбасу.

Погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху. Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі, потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим від 1915 р. набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиції продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає:

всього від серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських рухів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно у 20 % бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалася ув’язненнями заводіїв та активістів.

До виступів робітників і селян додалися виступи солдат. Звістки з дому про розорення їхніх господарств, злиденне життя сімей, незадовільне постачання армії зброєю, боєприпасами, харчами, амуніцією, нездатність генералітету змінити становище на краще, поразки в боях — все це дедалі більше посилювало робітничий і селянський рух.

Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавались у полон, тощо. З часом почалося братання з солдатами противника. 25–27 жовтня 1916 р. сталося повстання в Кременчуку. Солдати відмовилися їхати на фронт, побили й порозганяли офіцерів, звільнили з тюрми заарештованих товаришів. Повстання було придушене надісланим із Києва каральним загоном. Аналогічний виступ мав місце у грудні 1916 р. у Харкові, коли 222-й полк 34-го корпусу Особливої армії відмовився виступати на позиції. Таких фактів дедалі більшало.

Висновок. Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції. Дедалі відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.