Посилення міграції українського селянства

За рахунок імміграції в Україну, стихійної, зумовленої потребами у робочій силі для зростаючих капіталістичних підприємств, кількість українців серед народонаселення на території України зменшилась протягом XIX ст. з 90 % до 80 %. Кількісно зросли національні меншини: як за рахунок природного приросту, так і за рахунок поповнення земляками із сусідніх територій.

Насамперед це стосувалось росіян. Наприкінці XIX ст. їх кількість серед усього населення України становила майже 12 %. На Лівобережжі та Півдні росіяни разом з русифікованими українцями становили більшість міського населення. На Правобережжі найчисельнішою меншиною були поляки, які тримали першість (60 %) серед усього дворянства України. Найбільший природний приріст з національних меншин спостерігався серед євреїв. Найбільшим з єврейських осередків світу вважалася Одеса. Тут євреї становили більше половини всього населення міста.

Національні меншини в Україні зосереджувалися у містах і промислових селищах. Сільське ж господарство традиційно залишалося сферою діяльності переважно українського населення.

Українці — хлібороби з діда-прадіда — не спокушалися міським життям. Вони прагнули як споконвічні хлібороби укоренитися на землі предків. Однак цьому не сприяла малоземельність а іноді й цілковите обезземелення селянства, якими супроводжувався процес утвердження капіталістичного ладу в Україні під владою обох імперій.

Друга половина XIX — початок XX ст. були позначені массовою міграцією українських селян, які перебували у складі Російської імперії. Поселялись вони переважно на її околицях: на Кавказі, в Середній Азії, Новоросії, на Далекому Сході та у Сибіру. Більшість селян вимушені були залишити рідні місця через брак землі чи належних засобів для існування. Російський уряд за допомогою

переселення намагався освоїти цілинні землі околиць імперії і разом з тим хоч якоюсь мірою зменшити «земельний голод», знайти застосування «зайвим» робочим рукам.

Селяни, які мали намір оселитися в необжитих околицях імперії, отримували певні пільги. Головні з них — звільнення від податків, зокрема у Сибіру, на 3 роки. На цей же час звільнялися від служби в армії особи призовного віку. Переселенцям надавався земельний наділ. Вони ще мали право на пільговий переїзд, кредити, але не завжди могли їх отримати. За даними перепису 1897 р., у Сибіру тоді мешкало 223,3 тис. українців.

У цілому в європейській частині територія компактного проживання українців значно переважала території, де компактно проживали росіяни. Царський уряд прийняв безпрецедентну за розмірами програму переселення: протягом 1896–1914 рр. з дев’яти українських губерній до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 1 млн 619 тис. українців.

Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття були найвіддаленішою східною окраїною Австро-Угорської імперії, а її правлячі кола виявились нездатними запропонувати будь-що реальне для забезпечення українських селян вільними землями. Таких земель держава практично не мала, тому й не чинила шкоди переселенню українців за кордон. Українські емігранти не осідали в інших країнах Європи, де вільних земель давно не існувало, а направлялися на Американський континент. Там ще було на той час чимало територій, не освоєних господарською діяльністю людини.

У 70–90-х рр. XIX ст. увесь потік емігрантів з України спрямовувався до США, Канади і Бразилії. Уряди цих країн заохочували масове переселення з-за кордону. Всі, хто бажав працювати, навіть не маючи професії, влаштовувались чорноробами на заводах, фабриках, шахтах.

Так, перша емігрантська група українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські переселенці прагнули отримати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку.

Українська імміграція США, яка наприкінці XIX ст. налічувала понад 200 тис. осіб, завдяки піклуванню національно свідомих церковних та світських діячів, зберігала українські національні звичаї і традиції, усвідомлюючи себе єдиною національною спільнотою.

Число українців, які прибули до Канади протягом 1891— 1924 рр., сягає 100—170 тис. чоловік.

Бесіда

1. Які були причини міграції населення?

2. Чим відрізнялись ці причини у Н аддніпрянській та Західній Україні?

3. Назвіть і покажіть на карті країни, до яких переважно переселялись українці.