Україна в Першій світовій війні

Перша світова війна стала важким випробуванням для українського народу. Через територію України проходила лінія фронту, яка розділяла не тільки ворожі армії, але й український народ на дві частини. Регіони Галичини і Н аддніпрянської України, які не потрапляли безпосередньо в зону бойових дій воюючих армій, ставали їх найближчим тилом і несли на собі важкий тягар постачання, розквартирування військ, лікування поранених,

розміщення сотень тисяч біженців та евакуйованих

Особливого драматизму перебігу війни на території України надавала та обставина, що в арміях противників — Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини, з іншого, — воювали українці. Отже, для України війна набула братовбивчого характеру. Тобто українці вимушені були вбивати один одного заради інтересів двох імперій.

На початку війни частина українців була переконана, що ціною допомоги одній з воюючих сторін можна буде домогтися поліпшення свого національно-культурного становища. Та ці сподівання швидко розвіялися. Охоче використовуючи людські й матеріальні ресурси України для ведення війни,

Росія та Австро-Угорщина не поспішали створювати Українську автономію. Навпаки, окупація Галичини російськими військами у 1914 — на початку 1915 р. супроводжувалась таким розмахом русифікації і такими масштабами репресій проти українства, що це викликало обурення в усьому цивілізованому світі.

У ході війни дедалі більше українців, як членів українських національних партій, так і позапартійних громадян, переконувалися, що Російська та Австро-Угорська імперії жодним чином не враховують національних інтересів українців. За цих умов національно-визвольний рух набував дедалі радикальніших форм.

Участь у воєнних діях мільйонів українських селян, мобілізованих до російської і австро-угорської армій, істотно змінила їх.

Війна сприяла росту національної свідомості. На питання «Хто ви?» вони відповідали «православні» або «полтавці» чи «чернігівці». Надзвичайно рідко говорили «українці», ніколи — «поляки» чи «росіяни». Але, потрапивши в багатонаціональні за своїм складом військові з’єднання, спілкуючись щоденно з представниками інших національностей, вони швидко усвідомлювали свою

етнічну приналежність. Усвідомленню українськими солдатами себе як представників окремої нації сприяло їх спілкування з населенням окупованих територій, зокрема західноукраїнських, де люди розмовляли зрозумілою для них мовою.

Українська революція 1917–1921 рр. (Визвольні змагання 1917–1921 рр.) — це черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу шляхом поновлення та захисту державності.

Визначальний вплив на початок Української революції мала Лютнева (1917) революція в Росії, яка сприяла поваленню самодержавного режиму та утвердженню демократії.

Під її впливом на території України посилюється національно-визвольний рух, який переростає в Українську революцію. Її головний історичний зміст — боротьба українського народу за своє національне і соціальне визволення, створення власної соборної демократичної держави зі справедливим суспільним устроєм.

Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах незалежна Україна зазнала поразки й, зрештою, українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Протягом цього періоду на етнічних українських землях було створено декілька держав, які відстоювали ідею незалежності.

Визвольні змагання були пов’язані також з боротьбою протии масштабної зовнішньої агресії. В умовах громадянського непокою помітну роль відігравали також місцеві «самостійні» керівники: українські отамани, повстанці.

 

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу