Література. Українська преса та видавництва

Історична довідка

Коцюбинський Михайло Михайлович (1864–1913) — письменник, громадський діяч. Народився у м. Вінниці в сім’ї дрібного чиновника. Закінчив Шаргородське духовне училище (1880). Того ж року переїхав до Кам’янець-Подільського, тісно спілкувався з народовольцями. У 1890 р. поїхав до Львова, познайомився з І. Франком. Там же розпочав літературну діяльність.

У 90-ті роки працював учителем, діловодом, статистиком. Поступово зблизився з ліберально-народницькою інтеліґенцією, утверджуючись на позиціях революційного демократизму.

Із 1898 р. мешкав у Чернігові, де й помер. Найвідоміші твори: «Харитя» (1891), «Маленький грішник» (1893), «Дорогою ціною» (1901), «Лялечка» (1901), «Сон» (1911), «Хвала життю!» (1913) та ін.

Матеріали до уроку

М. Коцюбинський закликав письменників розробляти філософські, соціальні, психологічні, історичні та інші теми, не обмежуватися описом життя селянства, а звертати увагу на різні верстви суспільності, тобто інтеліґенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості

В. Винниченко.

У його численних оповіданнях і повістях («Краса і сила», «Голота», «Талісман» та ін.), написаних під час революції 1905–1907 рр., відображено соціальні процеси на селі. Після поразки революції письменник у творах «Чесність

з собою», «Рівновага», «Щаблі життя», «Брехня», «Великий молох» показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтеліґенції, яка часто зневіряється

у власних ідеалах.

Пафосом боротьби за волю перейнята поезія Лесі Українки («Осіння казка», «В катакомбах», «Пісні про волю» та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення.

А. Тесленко змалював у своїх оповіданнях новий тип людини тодішнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах «Осінній ескіз», «Чайка», «Мужицька арихметика» С. Васильченко.

Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 по 1905 рік він видав чотири збірки своїх творів («Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово»). Близькими до творчості Стефаника були оповідання

М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривали процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської «Земля».

У роки революції 1905–1907 рр. чуттєво розширилися межі легальної політичної та культурної діяльності українців. Пожвавішала й українська преса.

У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб». Незабаром газети українською мовою почали виходити в Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються

перші українські суспільно-політичні журнали — «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «Посів», «Село» тощо. Усього протягом 1905–1907 рр. виходило 24 україномовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах виникають осередки культурно-освітньої організації «Просвіта». До середини 1907 р. їх налічувалося 35. Концентруючи у своїх лавах цвіт української еліти (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, Панас Мирний, Д. Яворницький та ін.), ці об’єднання вели активну культурницьку роботу — засновували бібліотеки, проводили вечори, видавали літературу українською мовою.

Робота з джерелами інформації

Іван Крип’якевич про історичне значення української літератури

«Ми бачимо, що українське національне відродження ХІХ ст. стало наче справою й питанням літератури, яка зі своїх романтично-народолюбських пелюшок дуже скоро вилилася в стихійну маніфестацію збірної волі нації на вільне життя й державність.

Котляревський здобув для української народної мови громадянські права в слові й друці. Шевченко надихнув українське слово вулканічною силою в невідхильну перемогу Нації. Франко й Леся Українка поглибили й поширили самопочуття повноцінності українця як громадянина світу. Перш аніж у політично-громадському життю, збулася містерія Відродження Нації в літературі, й у тому її історична вага й заслуга…»

Завдання

1. У чому полягала історична заслуга української літератури? Прокоментуйте останнє речення документа.

2. Чому слово нація автор вживає з великої літери? О. Олесь «Вони — обідрані, розбуті…»

Вони — обідрані, розбуті,

Сліпі, голодні і німі,

В кайдани, в сталь міцну закуті,

В кривавих ранах і ярмі, —

Сьогодні більше не раби:

Лунають гасла боротьби!

Ще вчора йшли вони за ґрати,

Терпіли мовчки глум катів,

Ще вчора їх могли топтати

І сікти дротом батогів —

Раби — сьогодні не раби:

Шумлять знамена боротьби!

Вони — гроза, вони — герої:

Їх гнів героями зробив,

І верх за ними буде в бої —

Сам бог попереду рабів!!

Ти чуєш грім? Гримлять раби:

«За нами поспіх боротьби!!»

(Олесь О. Вони — обідрані, розбуті… // Твори. — К.: Молодь, 1971. — С. 42.)

Завдання

1. Як ви думаєте, коли був написаний даний вірш О. Олеся? Чому?

2. Які мотиви звучать у цьому творі?

Здобутки майстрів мистецтва

Матеріали до уроку про розвиток музики й театру

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр, де наступного року було відзначено 25-річчя сценічної діяльності М. Заньковецької. Катеринославський аматор — кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру «Наталка Полтавка» і «Наймичка», започаткувавши тим історію українського художнього кінематографу.

На сцені театру Садовського, поряд із уже відомими операми «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, ставили «Чорноморців», «Утопленицю», «Різдвяну ніч», «Енеїду» М. Лисенка, «Катерину» М. Аркаса (його перша й остання опера, після написання якої він осліп), «Роксолану» Д. Січинського, «Продану наречену» Б. Сметани. Подібні постановки давали змогу колективу органічно поєднувати драматичне і музично-вокальне мистецтво.

Композитор М. Леонтович створив низку композицій на основі українських народних пісень.

Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату «Кавказ» за словами поеми Т. Шевченка. Разом із художником І. Трушем композитор організував видання «Артистичного вісника» — першого в Україні україномовного фахового мистецтвознавчого журналу.

Випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька своїм голосом підкорила слухачів багатьох країн світу.

Історична довідка

Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872–1952) — співачка, педагог. Походила зі старовинного українського роду.

У 1893 р. закінчила Львівську консерваторію, дебютувала у Л ьвівській опері. Вокальну майстерність удосконалювала в Мілані та Відні.

У 1923 р. в апогеї слави залишила оперну сцену і присвятила себе концертній діяльності. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці.

У 1894–1923 рр. майже щороку виступала з концертами у Л ьвові, Тернополі, Стриї, Чернівцях та інших містах Галичини. Підтримувала дружні стосунки з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими діячами Галичини і Н аддніпрянщини.

У 1939 р. повернулася назавжди до Львова, де до кінця своїх днів вела клас сольного співу в консерваторії.

Робота з джерелами інформації

Прослуховування уривка однієї з опер Миколи Лисенка.

Мирослав Семчишин про місце Миколи Лисенка в історії української музики

«Переломне значення для розвитку української музичної культури мала творчість Миколи Лисенка. Він став творцем національного напрямку в українській музиці, що базувався на окремішності українських культурних традицій і на багатстві народної творчості.

…Значення мистецтва української музики Лисенка для українського народу таке саме, як Глінки для росіян, Шопена для поляків, Сметани для чехів чи Гріга для норвежців… Крім Артемівського «Запорожця» справді мистецької музики до Лисенка в нас не було».

Завдання

1. Кого з українських письменників ви могли б порівняти з Миколою Лисенком за їхній внесок в українську культуру. Чому?

2. Чи подобаються вам твори Лисенка? Чим саме?

Матеріали до уроку про розвиток живопису та архітектури

Талановитий живописець І. Труш написав портрети І. Франка, Лесі Українки, М. Лисенка. Саме він організував у 1905 р. у Л ьвові першу всеукраїнську художню виставку.

Особливий успіх на ній мало полотно «Гість із Запоріжжя», автором якого був внучатий племінник Т. Шевченка та учень І. Рєпіна Ф. Красицький. Прославився й ще один учень і друг І. Рєпіна —

передвижник М. Пимоненко. Особливою правдивістю вражали його картини «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід».

Високі мистецькі принципи утверджували й інші передвижники:

О. Левченко (пейзажі спустошених українських сіл), С. Свєтославський (життя народів Середньої Азії), М. Самокиш і М. Яровий (революційні події 1905–1907 рр.). У 1900 р. Васильківський і Самокиш видали «Альбом української

старовини», де були портрети Б. Хмельницького, П. Могили, Г. Сковороди.

Монументальні полотна створив О. Мурашко («Похоронкошового»), С. Васильківський («Козаки в степу», «Козачий табір», «Козачий пікет»).

О. Мурашко працював у галузі портретного й жанрового живопису. Брав участь в організації «Нового товариства художників» (1904–1907), з 1911 р. експонувався на виставках «Спілки російських художників».

В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними природними декоративними формами, синтезом мистецтв. У Києві в цьому стилі зведено будинок із химерами архітектора

В. Городецького, Державний банк (архітектори О. Вербицький, О. Кобелєв), перший в Україні критий ринок на Бессарабському майдані торговою площею 2 896 м2 (архітектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця); у Харкові — художню школу (архітектор К. Жуков); у Полтаві — школу І. Котляревського (архітектор В. Кричевський та ін.).

Робота з ілюстраціями

Учні працюють з ілюстраціями і виконують завдання.

• Адміністративна будова в Києві (1911 р.)

• Будинок Городецького в Києві (1903 р.)

• Площа Міцкевича у Львові (1904 р.)

• Будинок земства в Полтаві (1909 р.)

• Музично-драматичний театр у Чернівцях (1905 р.)

Завдання

1. Споруди якого призначення переважали в українській архітектурі на початку ХХ ст.?

2. Чи можна стверджувати, що на початку ХХ ст. в українській архітектурі поширився новий національний стиль? Охарактеризуйте його основні ознаки.

Робота з ілюстраціями

Матеріали до уроку

Надзвичайно зросла політизація суспільного життя, активізація національно-визвольних змагань, масовий революційний рух, науково-технічний прогрес та урбанізація. Ці історичні явища, що були особливо виразними на початку XX століття, мали вирішальний вплив на побут населення України, культурний процес, усну народну творчість, самодіяльне мистецтво.

Тканини фабричного виробництва й одяг міського крою починали витісняти

доморобні тканини і традиційний народний одяг навіть на селі. Не витримували конкуренції з дешевою фабрично-заводською продукцією й твори декоративно-ужиткового мистецтва. Тепер вони задовольняли естетичні смаки переважно заможних верств населення. Та й культурно-побутові новинки промислового виробництва — швейна машина, грамофон, гумове взуття — також служили ознакою заможності їх власника.

Міста і села в цей час масово забудовувалися. Заможні міщани й селяни зводили цегляні будинки під бляхою (залізом) або черепицею.

Нові ознаки побутової культури проявлялися передусім у житті населення великих і середніх міст. Вони забудовувалися багатоповерховими житловими будинками, спорудами культурного призначення — театрами, музеями, бібліотеками тощо. Навіть на околицях, де були робітничі бараки і халупи, з’являлися приміщення громадського призначення — народні будинки, народні аудиторії, бібліотеки-читальні. На вулицях з’явилося електричне освітлення, швидко розвивалося електротранспортне сполучення.