Культура і духовне життя в Україні ( 1917 1921 рр.)

Теми, які потрібно розглянути в процесі вивчення даної теми.

Урок № 1 – 2. Культурні здобутки. Стан науки.
Урок № 3 - 4. Література і мистецтво.

Урок № 5. Наш край. Історія рідного краю в 1900- 1921 рр.

Урок № 6. Узагальнення матеріалу (захист презентацій та рефератів.

 

Література.

1.С. В. Кульчицький Історія України 10 клас.

2. Інтернет ресурси.

 

 

Вивчення нового матеріалу

Робота з поняттями

Індустріалізація — процес створення крупного машинного виробництва. Джерелами засобів для індустріалізації можуть були як внутрішні ресурси, так і кредити, інвестиції капіталів з розвинених країн. В Україні процесс індустріалізації закінчився наприкінці XIX ст.

Поняття модернізації. Основні ознаки модернізації

. Модернізація означає зміни відповідно до сучасних умов, тобто осучаснення. Тому під модернізацією найчастіше розуміють процес оновлення суспільства будь-якої епохи, в тому числі й вдосконалення сучасного суспільства.

У суто науковому сенсі під модернізацією розуміють процес переходу від традиційного, аграрного суспільства до сучасного, індустріального. Модернізаційний процес відбувався в різних сферах: економічній, соціальній, політичній та духовній. Проте за темпами та інтенсивністю змін він був нерівномірним у різних галузях, що й зумовлювало його специфіку в різних країнах.

Основні ознаки модернізації, які охоплюють всі сторони життя суспільства:

• у сфері економіки — впровадження нових технік, технологій, технічний розподіл праці, обмін діяльності, розвиток ринку товарів, грошей та праці;

• у соціальній сфері на першому плані перебуває формування нового типу людини — підприємливої, активної. Зростає соціальна мобільність суспільства, що веде до виникнення нових станів і прошарків, а це, у свою чергу, посилює соціальне напруження. Відбувається перехід від великої патріархальної родини до так званої малої сім’ї з повною рівністю батьків, дітей, чоловіка та жінки;

• у політичній сфері модернізація пов’язана із виникненням централізованих

держав, централізацією та уніфікацією всіх галузей суспільного життя, бюрократизацією управління, включенням широких народних мас у політичний процес, встановленням демократії та демократичних інститутів у суспільстві;

• у духовній сфері відбувається утвердження нової світської системи цінностей, освіта набуває масового характеру. Зростає побутовий, культурний, правовий рівень населення.

Отже, модернізація в різних країнах за неоднакових історичних умов відбувалася еволюційним шляхом поступових реформ та змін або революційним — шляхом переворотів, соціальних конфліктів, революцій.

Етапи модернізації

Модернізаційні процеси, як і будь-які інші історичні явища, проходять у своєму розвиткові певні етапи.

В українських землях процес модернізації збігається з кризою українського традиційного суспільства. Фундаментальними ознаками традиційного суспільства, на думку відомого захисного соціолога Е. Тофлера, є земля як основа усього життя, економіки, культури; простий розподіл праці та децентралізована економіка; розгалужена соціально-станова диференціація, коли місце в житті людини, в соціальній ієрархії зумовлювалося її походженням; велика патріархальна родина, авторитарний тип влади, незаперечний авторитет церкви в духовному житті суспільства.

Традиційне суспільство було зруйноване промисловою революцією.

Криза традиційного українського суспільства полягала у децентралізації економіки. Окремі українські землі, культурно-територіальні регіони — Слобожанщина, Малоросія-Україна, Новоросія, Правобережжя, західноукраїнські землі — не були пов’язані між собою спільними економічними інтересами. Економічні зв’язки між ними мали несистематичний, усталений характер. Утверджувалася тенденція самобутнього розвитку новоприєднаних територій, наприклад у Н аддніпрянщині — степової та

правобережної України. Вкрай нерівномірним був і соціальний розвиток в українських землях. Станова еліта, що сформувалася зі старшинської аристократії, тобто аристократичних родів, традиційного українського суспільства збереглася лише на двох українських територіально-етнічних масивах — Слобожанщині та Лівобережжі. На півдні формувалося так зване «нове дворянство», яке включало не лише український елемент, але й російський, чужоземний. На Правобережжі соціальна еліта була спольщена. У західноукраїнських землях функції соціальної еліти перебрало на себе греко-католицьке духовенство. У політичному житті українського населення державна традиція нехтувалася, що відбувалося шляхом інтеграції української спільноти до політичних структур інших держав — Росії, Австрії, Польщі, Румунії, Угорщини.

У культурній сфері криза українського традиційного суспільства виявлялася у нехтуванні національними традиціями і формами в освіті, церковному житті, мистецтві.

У Наддніпрянській Україні система освіти, наприклад, зазнала русифікації, що було цілеспрямованою політикою російського уряду; в Г аличині — полонізувалася, в Буковині — онімечувалася та румунізувалася, у Закарпатті — мад’яризувалася тощо.

Наступна віха у модернізаційному процесі в Україні — це промисловий переворот (промислова, технічна революція), сутністьякого полягала у переході від ручної до машинної праці. У різнихкраїнах, у різні історичні періоди промисловий переворот, або революція, мали свої особливості. В українських землях (у більш завершеному вигляді в Наддніпрянщині) промисловий переворотпройшов дві стадії:

• у 40–50-ті рр. XIX ст. промисловий переворот розпочався в легкій промисловості і був ініційований «знизу» завдяки підприємницькій активності окремих вихідців з різних соціальних груп — дворянства, купецтва, міського населення, кріпосних селян;

• у 60–80-ті рр. XIX ст. промислова революція триває й охоплює галузь важкої промисловості, транспорту. Тут ініціатором змін в економіці виступає уряд, що було зумовлено його невдачами, прорахунками в зовнішньополітичній та військовій сферах (Кримська війна), які засвідчили неефективність та відсталість економіки Російської імперії. Словом, промислова революція на цьому етапі відбувалася «зверху» і була пов’язана з інтенсивними процесами індустріалізації економіки окремих українських територій, зокрема півдня.

Наступний етап модернізаційних процесів в Україні характеризується формуванням ознак індустріального суспільства. Класична модель індустріального суспільства передбачає:

• у галузі економіки — створення нової енергетичної бази, пов’язаної з продукуванням замість сили м’язів, води, сонця, вітру нових енергетичних джерел — нафти, вугілля, газу, електричного струму, а також суцільну індустріалізацію (виробництво машин заради машин), виникнення корпорацій, ринкової економіки;

• у галузі соціальній — процес переходу до малої сім’ї, зростання соціальної мобільності, бурхливу урбанізацію внаслідок переміщення виробництва з села до міста, «з поля — на завод»;

• у галузі політичній — формування громадянського суспільства, демократичних свобод та правової держави;

• у духовній сфері — перехід від аристократичної до демократичної культури. Освіта будувалася за фабричною моделлю, оскільки основна її мета полягала в тому, щоб навчити пунктуальності, механічної одноманітної праці. Відбувався розвиток та виникнення нових каналів комунікації, таких як поштова служба, преса, радіо, телеграф, телефон тощо;

• у психологічній сфері — нові засоби комунікації, що збільшували кількість інформації здалеку, внаслідок чого місцеві інтереси відступали, пробуджувалася національна свідомість.

Поети прославляли «національний дух», історики відкривали «забутих героїв», літературу, фольклор, композитори створювали національні гімни. «Все це сталося саме тоді, — стверджує американський соціолог Е. Тофлер, — коли виникла потреба індустріалізації. Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане очевидним і смисл поняття національної держави». На його думку, нації — це не «духовні утворення», або «ментальні спільноти», або

«спадщина пам’яток», нація — «це феномен Другої хвилі… сплав двох складових: уніфікованої політичної системи та уніфікованої економіки».