Політика «воєнного комунізму» та її наслідки

В основу політики більшовиків в Україні у цей час були покладені принципи «воєнного комунізму», політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення ІІІ з’їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р.

Сутність політики «воєнного комунізму» становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства.

Досягнення цієї мети пов’язувалося з революційним насильством і надзвичайно жорстоким терором. Конкретно ж ішлося про насильницький злам існуючої на той час економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових, ринкових відносинах, і заміну її прямим (без грошей) продуктообміном, який здійснював апарат управління, тобто чиновники, а не ринкові механізми. Тим самим в економіці затверджувалася адміністративно-командна система. Розгорнулася

націоналізація фінансів, транспорту, системи зв’язку і промисловості.

У першу чергу націоналізовувалися підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості, почалася націоналізація і більш дрібних підприємств. У промисловості затверджувалася система главкізму, саме главки (головні комітети) по вертикалі здійснювали управління підприємствами певної галузі, повністю розпоряджалися їх ресурсами і робочою силою. Тобто в управлінні промисловістю була встановлена жорстка централізація. Робітники за роботу отримували натуральний пайок.

Важливою складовою політики «воєнного комунізму» стала продовольча політика більшовиків. 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали, скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто

продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування. Незадоволені були селяни й аграрною політикою більшовиків, розв’язанням ними земельного питання. У 1919 р. було проголошено конфіскацію 14,5 млн десятин землі, але селяни з них отримали лише 5 млн дес., причому не найкращих земель. 2,5 млн дес. Залишилися для радгоспів і різних сільськогосподарських підприємств (цукрові заводи, винокурні та інші). 7 млн десятин, надлишкову землю заможних селян, конфіскувати не встигли.

Складання узагальнюючої схеми

Схема

Завдання

• Охарактеризуйте суть політики «воєнного комунізму».

«Мозковий штурм»

• Поміркуйте, якими були наслідки впровадження «воєнного комунізму» в Україні.

За відповідями учнів складається узагальнююча таблиця.

Наслідки політики «воєнного комунізму»

• Руйнування системи ринкових відносин; • розрив економічних зв’язків між містом і селом; • поглиблення інфляційних процесів; • активне формування однопартійної системи; • посилення бюрократизації, централізму; • придушення приватної ініціативи; • закріплення в масах психології «експропріації експропріаторів»; • ліквідація станів; • розширення практики «надзвичайних» заходів і масових репресій; • посилення соціального напруження

Безумовно, така політика радянської влади не подобалася українському селу. Віддавати хліб за продрозкладкою селяни не хотіли, як правило, його вилучали силою продзагони. Це призвело до посилення антибільшовицьких настроїв, селянство почало чинити опір. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими

селяни активно почали обстоювати свої права. Хвиля народного гніву наростала: якщо у квітні відбулося 98 антибільшовицьких виступів, то в червні–липні — 328.

Оцінюючи становище, голова Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) М. Лацис писав у квітні 1919 р. у циркулярному листі до всіх надзвичайних комісій України, що замість «широкої підтримки населення ми знаходимо

майже одну ненависть останнього…». Піднявшись на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині, повстанська хвиля невдовзі охопила всю територію УСРР.

Своєрідним піком антибільшовицьких повстань став виступ збройних формувань під керівництвом начдива радянських військ, кавалера ордена Червоного Прапора, в минулому отамана військ УНР М. Григор’єва. У своєму універсалі (9 травня 1919 року) він закликав український народ: «Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура працюючого люду, хай живуть мозоляві руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада рад народу України!» Під цими гаслами григор’євцям досить швидко вдалося захопити Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Зрозуміло, що повстанський рух послаблював позиції більшовиків в Україні.