Інтеграційні процеси в Азії й Африці

Основними інтеграційними утвореннями в Азії є Асоціація Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка створена в 1967 р. і включає дев’ять країн (Бруней, Малайзію, Індо-незію, Таїланд, Сінгапур, В’єтнам, Камбоджу, Лаос та Філіппіни), а також Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), засноване в 1989 р.

АСЕАН — найбільш динамічне інтеграційне об’єднання, націлене на послідовне проходження п’яти етапів інтеграції:

1) відкриту економічну асоціацію;

2) зону вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень;

3) митний союз із встановленням єдиних тарифів у торгівлі і вільним переміщен-ням капіталу і робочої сили;

4) економічний союз без будь-якої дискримінації з погодженням економічної по-літики країн-учасниць;

Частина V. Міжнародна економіка

5) повну інтеграцію з єдиною економічною політикою, спільною валютою та ор-ганами наднаціонального регулювання.

Згідно з наведеною класифікацією, зону торгівлі в системі АСЕАН відносять до першого етапу економічної інтеграції. Країни АСЕАН ще не дійшли до створення зони вільної торгівлі, проте вони співробітничають у справі її створення, у тому числі і в галузі зниження тарифів. У 1992 р. її учасники поставили перед собою завдання протягом п’ятнадцяти років створити зону регіональної вільної торгівлі шляхом по-етапного зниження та рифів усередині неї. Що ж стосується господарського зближен-ня країн АСЕАН, взаємодоповнюваності їхніх економік, то ці процеси ще не набули широкого розвитку.

Кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою Японії, США та з новими індустріальними державами Азії (Гонконгом, Південною Кореєю, Тайванем). Зна-чна частина їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, а також тайванських і південнокорейських корпорацій.

Модель інтеграції АСЕАН відрізняється від моделі північноамериканської та за-хідноєвропейської тим, що інтегрування там ішло від створення єдиного ринку до економічного, валютного та політичного союзу, що супроводжувалось формуванням та зміцненням наднаціональних структур. В АСЕАН же інтеграційні процеси надій-но охоплюють мікрорівень на основі діяльності ТНК. Так, в усіх країнах АСЕАН на компанії з участю японського капіталу припадає 40–70% виробництва радіоапарату-ри. З 1994 р. тут спостерігається різкий стрибок імпорту Японією напівпровідників та утворення спільних підприємств, збудованих у країнах АСЕАН. Японія, яка не є учасницею АСЕАН, досягла великого успіху, вкладаючи кошти в економіку кра-їн — учасниць асоціації, використовуючи їхню сировину для виробництва готових товарів, які реекспортуються в ці ж країни. Це стало приводом для серйозних супер-ечностей усередині АСЕАН.

Країни АСЕАН намагаються співробітничати в багатьох сферах, включаючи про-мисловість і торгівлю. В галузі промисловості робиться натиск на реалізацію спіль-них проектів і створення в різних країнах-учасницях середніх за розмірами галузей. В таких галузях 60% власності контролюється країною-господаркою, а 40% — рештою членів АСЕАН. Так, наприклад, були реалізовані проекти будівництва заводів по ви-робництву добрив в Індонезії, Малайзії та ін. До 1983 р. в АСЕАН було створено 15 спільних підприємств, на яких 40% власності належить приватним компаніям з двох і більше країн — учасниць асоціації. На експорт продукції СП в країни АСЕАН розпо-всюджуються пільгові митні збори. Базовий договір про торговельні преференції все-редині асоціації був схвалений ГАТТ і привів до деякої лібералізації взаємної торгівлі.

За чверть століття свого існування АСЕАН успішно сприяла формуванню субре-гіону вільної торгівлі. Однак у цілому процес оформлення економічних організацій в цьому регіоні істотно відставав від розвитку подій в Європі та Америці, хоча він і пе-ретворюється у величезного імпортера капіталу. У 2002 р. сукупний експорт АСЕАН становив 405 млрд. дол., на внутрішньорегіональну торгівлю припадало 24%.

Найбільшим у світі за територією й населенням інтеграційним об’єднанням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). До нього входить 21 держава: Австралія, Бруней, В’єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Республіка

Розділ 41. Міжнародна економічна інтеграція

Корея, Перу, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія, а також Росія (з 1997 р.). Частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 54%, в світовій торгівлі — 41,5%.

АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консультативний характер. Головною метою організації є узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. В 1993 р. в межах АТЕС утворено Комітет з торгівлі й інвестицій. Регулюванням підприємницької діяльності відає Тихоокеанський діловий форум і робочі групи. Передба чається створення зони вільної торгівлі до 2020 року.

Серед інших інтеграційних об’єднань Азії й Азіатсько-Тихо-океанського регіону слід назвати:

• «План Коломбо» із спільного економічного й соціального розвитку в Азії й Ти-хому океані; утворений в 1951 р. і об’єднує 24 держави Південної, Південно-Східної, Східної Азії, а також США, Австралію;

• Асоціацію регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК); утворена в 1985 р., об’єднує 7 країн регіону (Бангладеш, Бутан, Індію, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланку).

Регіональні інтеграційні процеси розвиваються і на Африканському континенті, який має свої географічні, демографічні, економічні, екологічні та соціальні особли-вості (специфіку). Африка — це регіон, який економічно швидко розвивається, де розташовано понад 50 держав з населенням понад 500 млн. осіб, і знаходиться в без-посередній близькості до Близького Сходу. Більшість молодих африканських держав володіють значним, здебільшого не освоєним економічним потенціалом. Це — багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між африканськими країнами вкрай нерівномірно. Так, основні запаси нафти знахо-дяться на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбережжі. Густота населення на континенті — 19 осіб. на 1 кв. км — одна з найнижчих у світі. Все це зумовлює істотні відмінності між країнами Африки щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зо-внішньої торгівлі.

Процес економічного розвитку країн Африки в цілому ха рактеризується супер-ечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загострилася супер-ечність між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженос-ті, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці — всі ці проблеми, пов’язані з незадовільним станом споживання, стали нега-тивно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень, на їх структурі. Упо-вільнився приплив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональ-ність розвитку. Що суттєво знижувало темпи економічного зростання.

Особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону нале-жить гірничодобувній промисловості. Розвиток виробництва в державах регіону пов’язаний з витратами значних фінансових ресурсів, що визначає зростаючий попит цих країн на капітал. У зв’язку з цим економічний розвиток країн Африки значною мірою залежить від надання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної до-помоги.

Частина V. Міжнародна економіка

Через орієнтованість економік країн Африки на зарубіжні ринки виключно важ-лива роль у забезпеченні їх економічного розвитку належить зовнішньоторговель-ним зв’язкам, а значить, вирішенню питань спільного ринку та ефективному розви-тку їх зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Афри-ки з населенням понад 247 млн осіб. і ВВП понад 278 млрд. дол.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифа, що повинно перетворити ЕКОВАС у митний союз на зразок ЄС. Проте надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного спів-робітництва, а також у зв’язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня зацікавленість в успішній діяльності її.

В Африці існують також й інші інтеграційні угруповання: митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), що об’єднує 6 країн; спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА), що об’єднує 20 країн регіону; південноафриканське співтовариство розвитку (САДК), що об’єднує 11 країн регіону.

Інтереси багатьох груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи праг-нуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, яка, здебільшого від-бувається на низькому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їхнього економіч-на активність настільки низька, що бази для їх співробітництва поки що практично нема.