Міграційна політика країн імпортерів та експортерів трудових ресурсів

Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизаціїгосподарської і соціально-культурного життя людства, а такожнаслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень міжнародами і країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих євеликомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення ітрудових ресурсів у різних формах. Це і добровільні мігранти,користуються правами і можливостями, наданими їм світовоїцивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання іроботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий кров не за своєюволі, а під тиском обставин. Масштаби потоків і драматизм положеннятаких мігрантів в окремі історичні періоди, і роки перетворюються наглобальні проблеми. Їх вирішення вимагає широкого міжнародногоспівпраці.

Географічним центром імміграціїє найбільш розвинені країни, такі, як США, Канада, Австралія,більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами відпродаж нафти та бурхливим економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн,
Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати і т.д.).

Зовнішня трудова міграція відноситься до одного з видів міжнародноїміграції населення, який характеризується переміщенням робочої сили, якправило, з менш розвинених у економічно розвинуті країни натимчасову роботу з наступним поверненням на батьківщину.

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечуєбезсумнівні переваги як приймають робочу силу країнам, так іпостачають її. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічніпроблеми.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідкитрудової міграції.

Перш за все враховується, що процеси трудової міграції сприяютьпом'якшення умов безробіття, появи для країни-експортера робочої силидодаткового джерела валютного доходу у формі надходжень відемігрантів, а також придбання ними знань і досвіду. Після повернення додомувони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи заробленікошти у власну справу, створюючи додаткові робочі місця.

До негативних наслідків трудової міграції слід віднеститенденції зростання споживання зароблених за кордоном коштів, бажанняприховати одержувані доходи, «витік умів», іноді й зниження кваліфікаціїпрацюючих мігрантів і т.п.

Для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивногоефекту, одержуваного країна в результаті трудової міграції, використовуютькошти державної політики. Прорахунки у виборі орієнтирівміграційної політики викликають небажану реакцію у вигляді зростаннянелегальної міграції та подальшої соціальної активності повертаютьсямігрантів та ін У цій області особливо очевидні неефективність жорстких,директивних заходів і необхідність непрямих, координуючих впливів збоку держав і урядів.

3.МІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ІМПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Країни-імпортери трудових ресурсів, які постійно відчуваютьпотреби в залученні робочої сили, свою імміграційну політикузасновують перш за все на заходи регулювання чисельності та якісногоскладу прибувають трудящих-мігрантів.

Як інструмент регулювання чисельності використовуєтьсяпоказник імміграційної квоти, який щорічно розраховується істверджується в країні-імпортера.

Про високі вимоги до якості прибуває робочої силисвідчить необхідність проходження процедури визнання наявних умігранта документів про освіту або професійну підготовку, а такожнаявного досвіду роботи за фахом. Віковий ценз є одним зпоширених критеріїв відбору іммігрантів. Шанси отримати дозвіл нав'їзд в країну вище у більш молодих претендентів.

До числа вимог, що пред'являються до якості робочої сили,відносять:

• вимога гарного стану здоров'я у прибуває мігранта;

• додаткові професійні вимоги, пов'язані з рядуспеціальностей або професій (у США, наприклад, іноземний програмістповинен володіти прийнятими у країні програмними засобами, бути знайомим звідповідними комп'ютерними системами);

• обмеження особистісного і психологічного плану. Так, наприклад,претендент на отримання громадянства ПАР повинен мати «добрий характер». У
США здавна обмежений в'їзд для представників будь-якої з партійтоталітарного типу.

Значення того чи іншого якісного ознаки при відборііммігрантів не є постійним і може змінюватися на користь іншихпріоритетів. Разом з тим по ряду найважливіших характеристик, таких, яквіковий ценз, наявність трудового сертифіката, володіння певноюпрофесією і професійною підготовкою, вимоги досить стійків часі.

Селективність міграційної політики країн-імпортерів виражається такожв наданні пільг окремим категоріям мігрантів з метою їхзалучення в країну. Так, пріоритетним правом одержання дозволу наімміграцію користуються бізнесмени, які передбачають відкрити справу в країніперебування.

Однією з цілей імміграційної політики є захист національногоринку праці від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили. Дляздійснення цієї мети держави-імпортери застосовують заходи, спрямованіна скорочення або запобігання імміграції, а також на скороченняіноземної робочої сили в країні перебування.

4.ЕМІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ЕКСПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Міжнародна організація праці так визначила цілі еміграційноїполітики країн-експортерів: еміграція трудових ресурсів повиннасприяти скороченню безробіття, надходження від трудящих-емігрантіввалютних коштів, які використовуються для збалансованості експортно -імпортних операцій; емігрантам за кордоном повинен бути забезпеченийвідповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщинуемігрантів поєднується з придбанням останніми в зарубіжних країнахпрофесій і освіти.

Сучасна міжнародна трудова міграція характеризуєтьсяактивізацією і зростанням впливу країн - експортерів робочої сили, якізастосовують різні методи і засоби для досягнення цілей еміграції, асаме:

• методи та засоби захисту інтересів держави-експортера трудовихресурсів шляхом регулювання масштабів еміграції та якісного складуемігрантів, які виїжджають за межі країни. Більшість державдемонструють своєю еміграційної політикою повагу прав своїх громадян навільне переміщення. Деякі країни проводять політику стримуванняеміграції, особливо у відношенні висококваліфікованих фахівців і прибрак кваліфікованої робочої сили, а також при несприятливійдемографічної ситуації;

• методи використання еміграції з метою забезпечення ресурсамиекономіки країни шляхом залучення валютних коштів трудящих-мігрантів.
Для цього в національних банках відкривають емігрантам валютні рахунки підбільш високу процентну ставку, створюють їм вигідні умови використаннясвоїх валютних коштів для придбання товарів і виробничогоустаткування і т.д. Ряд держав прямо зобов'язує трудящих-емігрантівпереводити в країну походження значну, частку отриманої за кордономзаробітної плати. Держава залучає також кошти приватнихпосередницьких організацій, що займаються працевлаштуванням громадян закордоном шляхом введення обов'язкових внесків і страховок;

• методи та засоби з захисту прав трудящих-емігрантів шляхомвикористання двосторонніх угод і контрактної форми найму робочоїсили для роботи за кордоном, що покликана забезпечити певніекономічні і соціальні гарантії (по заробітній платі, оплаті проїзду,житлу, продовольчого забезпечення та медичного обслуговування і т.д.),а також шляхом організації установ, фондів, представництв, призначенняспеціальних посадових осіб і т.п. з метою контролю за виконанням умовміжнародних угод з трудової міграції, вирішення спірних питань україні перебування мігрантів та дотримання їх основних прав.

У посольствах та представництвах деяких країн за кордономпризначаються аташе з праці, які покликані забезпечившиать захист правтрудящих-мігрантів, у тому числі вирішення спірних питань при їхрозміщення, ведення переговорів з роботодавцями.

Заслуговує на увагу досвід створення спеціальних фондів, в завданняяких крім контролю за дотриманням прав трудящих-мігрантів і членівїх сімей входить накопичення коштів (фонду добробуту), призначенихдля забезпечення медичного обслуговування, житлового будівництва,розширення мережі шкіл і т.п. які повертаються на батьківщину мігрантів;

• заходи, що сприяють як захист державних інтересів, так іправ і свобод трудящих-мігрантів.

Держава прагне виробити такий механізм регулюванняміграції, який дозволяв би поєднувати захист державних інтересів ійого громадян. Одним з інструментів реалізації даного завдання єзапровадження порядку обов'язкового державного ліцензування діяльностіпо найму громадян для роботи за кордоном. Мета ліцензування - наділенняправом посередництва при працевлаштуванні за кордоном лише тихорганізацій, які володіють достатніми знаннями, досвідом роботи,мають у своєму розпорядженні надійними міжнародними зв'язками і здатні нести матеріальнуі юридичну відповідальність за результати своєї діяльності;

• заходів, спрямованих на взаємний захист інтересів країн-експортерів ікраїн - імпортерів трудових ресурсів.