Види та характерні особливості сучасних мев

Суть, фактори та тенденції міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “Нових індустріальних країн” _ Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

природно-географічні умови;

технічний прогрес;

соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

скористався виробничий цикл;

розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

механізм організації національного виробництва;

механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших –х чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

Теорія меркантилізму

Меркантилісти першими запропонували теорію міжнародної торгівлі. Вони вважали, що багатство країн повністю залежить від кількості золота та срібла, котре вони мають.

Основні положення:

– вивозити товарів більше, ніж ввозити;

– регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і скорочення імпорту;

– заборонити або суворо обмежити вивіз сировини та ввести безмитний імпорт сировини;

– заборонити будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, ніж метрополія.

Передвісники класичної школи економіки вперше показали прямий зв’язок зовнішньої торгівлі з внутрішньо економічним розвитком країн.

Неокласичні теорії

Теорія Хекшера-Оліна

Кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона володіє відносно надлишковими факторами виробництва, а імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів виробництва.

3.2. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва (Хештера-Оліна-Самуельсона):

міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних і відносних цін на гомогенні фактори виробництва в країнах, що торгують.

Парадокс Леонтьєва

теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: трудомісткі країни експортують капіталомісткі продукти, капіталомісткі – трудомісткі.

Пояснення парадоксу Леонтьєва:

- розподіл працівників за рівнем кваліфікації;

- імпорт капіталомісткими сировини, а експорт відповідно капіталомісткої продукції;

- імпортні партнери;

- смаки та переваги;

- реверс факторів виробництва: трудомісткий товар може бути в трудомісткій країні і капіталомісткий у капіталомісткій країні.

4. Альтернативні теорії (самостійно)

(теорія розподілу прибутків від міжнародної торгівлі, теорія пересічного попиту);

Теорія ефекту масштабу

Еко­но­мія ма­с­ш­та­бу:

роз­ви­ток ви­ро­б­ни­ц­т­ва, при яко­му ріст ви­трат фа­к­то­рів на оди­ни­цю при­зво­дить до ро­с­ту ви­ро­б­ни­ц­т­ва бі­ль­ше, ніж на оди­ни­цю.

Торгівля на основі ефекту масштабу:

зростання спеціалізації – кожен працівник може зосередитися на одній виробничій функції, довести її виповнення до ідеального, використовувати при цьому ідеальні машини і оснащення;

неподільність виробництва – при збільшенні масштабів випуску розміри обслуговуючих підрозділів, не задіяних напряму у виробництві (управлінського апарату, бухгалтерії та ін.), ростуть відносно повільніше, чим масштаби самого виробництва;

технологічна економія – витрати на створення нової якості товару зазвичай менше виникаючої в результаті його росту вартості. Наприклад, витрати на створення більш потужної машини дорівнюють тільки 2/3 від кожної одиниці приросту її потужності.

 

Міжнародний лізінг

Міжнародний лізинг - договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, коли майно чи платежі перетинають державні кордони. М. л. здійснюється відповідно до законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату. За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням. З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв’язаних частин: угода про купівлю-продаж; угода, що стосується тимчасового використання майна. Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: об’єкт і суб’єкти (сторони лізингової угоди); термін лізингової угоди; лізингові платежі; послуги, що надаються за лізингом. Об’єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти. За природою об’єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна. Суб’єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є: власник майна (лізингодавець) — особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання; користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове використання; продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом лізингу; інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.). Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб’єктів лізингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих. До прямих учасників лізингової угоди відносять: лізингові фірми або фінансові компанії. Останні поділяються на компанії, що спеціалізуються тільки на фінансуванні лізингової угоди (оплата майна), й універсальні компанії, що здійснюють фінансування не тільки угоди, а й пов’язаних з її з реалізацією операцій, наприклад технічне обслуговування, навчання, консультації; виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення, які мають ліцензію на лізингову діяльність і достатню кількість фінансових коштів; постачальники об’єкта угоди (виробничі та торговельні компанії). До непрямих учасників лізингової угоди відносять установи, у статуті яких передбачена лізингова діяльність. Такими є: комерційні банки; інвестиційні банки; страхові компанії; брокерські компанії; інші посередницькі фірми. Строк лізингової угоди — це період лізингу, тобто строк дії угоди. Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди: строк служби устаткування; період амортизації устаткування; цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди; динаміка інфляційних процесів; кон’юнктура ринку позичкових капіталів. Сутність лізингової операції полягає в тому, що потенційний лізингоотримувач, у якого відсутні вільні фінансові кошти, звертається до лізингової компанії з пропозицією укласти лізингову угоду. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач вибирає продавця, який має необхідне майно; лізингодавець придбаває його у свою власність і передає його лізингоотримувачу у тимчасове володіння і використання за обумовлену в угоді лізингову плату. По закінченні угоди залежно від його умов майно повертається лізингодавцю чи переходить у власність лізингоотримувача. Процес організації лізингової операції складається з кількох етапів. Перший етап: виробник обладнання і майбутній лізингодавець укладають угоду про купівлю-продаж і виступають як продавець і покупець. При цьому користувач майном юридично не бере участі в угоді купівлі-продажу, хоча є активним учасником угоди, бо вибирає обладнання і конкретного постачальника. Усі технічні питання реалізації угоди купівлі-продажу (комплектність, строки та місце постачання, гарантійні зобов’язання і т.п.) вирішуються між виробником і лізингоотримувачем, на лізингодавця покладається забезпечення фінансового боку угоди. Другий етап: покупець майна здає його у тимчасове користування, виступає як лізингодавець. При цьому хоча продавець майна уклав угоду купівлі-продажу з лізингодавцем, він несе відповідальність за якість обладнання перед користувачем. Для реалізації угоди лізингу у лізингодавця має бути достатньо вільних фінансових коштів або він має доступ до «дешевих» коштів. Важливим елементом лізингової операції є встановлення графіка виплат — лізингових платежів, які включають такі елементи: амортизація фінансованого активу; витрати лізингодавця, а саме: витрати, пов’язані із залученням капіталу, тобто процентні виплати за кредит; операційні витрати лізингодавця, пов’язані з укладанням та управлінням лізинговим контрактом; прибуток лізингодавця. Виплати можуть здійснюватися: за фіксованою у момент укладання контракту лізинговою ставкою, тобто протягом усього контракту лізингоотримувач здійснюватиме лізингові платежі рівними частками; із застосуванням плаваючої чи змінної ставки, яка змінюється у часі протягом усього терміну контракту залежно від еволюції грошового чи облігаційного ринку, тобто процентної ставки-застереження (наприклад, тримісячна міжбанківська ставка ЛІБОР), і залишається фіксованою до моменту її нової зміни. Лізинговий процент — це плата за ресурси, лізингова маржа та ризикова премія. У загальновизнаній практиці ознаками, за якими визначаються види лізингів: якість учасників угоди; тип майна; сектор ринку; форма лізингових платежів; обсяг зобов’язань (обсяг обслуговування); термін використання майна і пов’язані з ним умови амортизації. Класифікація лізингових угод здійснюється за такими ознаками: залежно від кількості учасників (суб’єктів) угоди: прямий лізинг — вид лізингу, згідно з яким власник майна сам, без посередників здає об’єкт у лізинг. Це дає змогу виробникові одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції і використовувати їх на розширення та технічну реконструкцію виробництва; непрямий лізинг — вид лізингу, згідно з яким передавання майна у лізинг відбувається через посередника; зворотний лізинг («ліз-бек») полягає в тому, що лізингова фірма спочатку придбаває у власника обладнання, а потім надає це обладнання продавцеві (початковий власник) в оренду; за типом майна: лізинг рухомого майна поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів тощо; лізинг нерухомого майна — лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користування з виробничою та комерційною метою з правом викупу або без нього, по закінченні строку договору; лізинг майна, що вже перебував в експлуатації; за обсягом обслуговування майна, що передається: чистий лізинг — угода, за якої технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, покладається на лізингоодержувача; лізинг з повним набором послуг — повне обслуговування об’єкта угоди покладається на лізингодавця; лізинг з частковим набором послуг — лізингодавець виконує лише окремі функції обслуговування об’єкта лізингу; за ступенем окупності: лізинг з повною окупністю — вид лізингу, згідно з яким термін угоди дорівнює нормативному терміну служби майна і відбувається повна виплата лізингодавцеві вартості лізингового майна; лізинг з неповною окупністю майна, за якого термін угоди менший від нормативного терміну служби майна і тому виплачується тільки частина вартості лізингового майна; за умовами амортизації: лізинг з повною амортизацією майна і, відповідно, з повною виплатою лізингодавцеві вартості лізингового майна; лізинг з неповною амортизацією майна і з неповною виплатою вартості лізингового майна; залежно від ступеня окупності й умов амортизації лізингового майна: фінансовий лізинг — це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю; оперативний лізинг — це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший від терміну, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Договір укладається на строк від двох до п’яти років. Об’єктом такого лізингу виступає обладнання з високими темпами морального старіння; з правового погляду: дійсний лізинг — повинен відповідати чинному законодавству й економічному змісту лізингу; фіктивний лізинг — має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок чинних у країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операції купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді; залежно від сектору ринку, де відбуваються лізингові операції: внутрішній лізинг — усі учасники угоди представляють одну країну; міжнародний (зовнішній) лізинг — лізингодавець і лізинго­одержувач перебувають у різних країнах. Продавець майна може перебувати в одній із цих країн чи взагалі в іншій державі; залежно від форми лізингових платежів: грошовий лізинг — передбачає, що всі платежі здійснюються у грошовій формі; компенсаційний лізинг — передбачає платежі у формі поставки товарів, що виробляються на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг; змішаний лізинг — базується на поєднанні грошових та компенсаційних платежів. У свою чергу, лізингові платежі поділяються на види залеж­но від: методів нарахування: фіксовані ставки — установлюються в грошовій, натуральній або змішаній формі в абсолютній сумі; пайові платежі — розраховуються як частка від обсягу реалізованої продукції, виробленої на орендованому обладнанні, шляхом участі в прибутках або валовому доході лізингоодержувача та ін; сукупні платежі — це сума всіх лізингових платежів за весь період лізингу плюс плата за викуп орендованого майна у власність після закінчення строку угоди; платежі як процент від вартості об’єкта лізингу; способу сплати: лінійні — сплачуються пропорційно рівними частками; прогресивні — незначні внески, які встановлюються в початковий період контракту і які поступово збільшуються в міру ос­воєння устаткування і розширення обсягу виробництва продукції; дегресивні — виплати, що поступово знижуються; більшою мірою застосовуються при прискорених платежах на початковому етапі лізингу; сезонні — застосовуються в сільському господарстві і в переробних галузях із сезонним характером процесу виробництва, де можливості оплати значно поліпшуються після збору врожаю; періодичності сплати: одноразові платежі — здійснюються після поставки об’єкта лізингу та підписання сторонами Акта приймання устаткування;періодичні — щомісячні, щоквартальні, щорічні платежі;Платежі з авансом — це свого роду часткова попередня оплата в момент підписання лізингової угоди, яка потім вираховується із загального обсягу лізингових платежів, а решта суми погашається в установленому порядку.Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають:суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за термін, протягом якого вноситься платіж;суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;платіж як винагорода лізингодавцеві за одержане в лізинг майно;відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. При міжнародному лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів. Міжнародний ринок лізингових послуг почав формуватися і розвиватися після Другої світової війни під впливом таких факторів: недостатній обсяг ліквідних коштів; загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій; зменшення прибутку підприємств, що обмежує їхні можливості виділення достатніх коштів для бажаного розширення виробництва; сприяння розвитку лізингових операцій з боку урядових і фінансових органів в інтересах стимулювання економічного зростання, зокрема в сфері інвестицій. Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг буває: прямий експортний; прямий імпортний; транзитний (непрямий). Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому:лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних товарів і послуг;орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва. Експортна лізингова операція — міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми і надає в найм іноземному лізингоодержувачу (рис. 5.2).

 

Міжнародний франчайзинг

Франчайзинг у міжнародно-економічному співробітництві суб’єктів міжнародних економічних відносин.Франчайзинг є угодою, згідно з якою одна із сторін, звана франчайзером, передає іншій стороні, званій франчайзі, право практикувати певний бізнес згідно формату франчайзера і за встановлену плату. Франчайзинг надає можливість "копіювання" успішного бізнесу фірми, що володіє багатим досвідом і хорошою репутацією. Згідно з визначенням Міжнародної асоціації франчайзингу, "франчайзинг – це система перманентних відносин, що встановлюються між франчайзером і франчайзі, в результаті яких знання, імідж, успіх, методи виробництва і маркетинг передаються франчайзі в обмін на взаємне задоволення інтересів". Слово franchise – французького походження, і означає "привілеї (концесії) при продажі товарів". В процесі своєї еволюції сучасний франчайзинг пройшов через два основні етапи:

I. Етап традиційного франчайзингу характеризується використанням франчайзингу в наступних трьох галузях:

Продаж автомобілів і побутової техніки. Німецька фірма "Singer" узяла на озброєння схему франчайзингу ще з 1860 року, а американська компанія General Motors – з 1911 року. Остання сьогодні продає по франчайзингу 95% своєї продукції.

Розлив і продаж прохолодних напоїв. Піонером в даній області є компанія Coca-Cola, яка практикує франчайзинг з 1886 року, за нею слідують Pepsi-Cola і інші аналогічні підприємства.

Реалізація нафтопродуктів. Нафтові компанії надавали заправним станціям свою продукцію на умовах франчайзингу, звільняючи таким чином себе від функції роздрібної торгівлі [24].

II. Етап франчайзингу бізнес формату – Business format franchising – характеризується тим, що операції франчайзингу починають регламентуватися асоціаціями франчайзингу різних країн. Цей період починається в 50-і роки в США і в 60-і – в Європі. Одночасно франчайзинг набув широкого поширення у сфері послуг, особливо таких, як ресторани швидкого обслуговування, послуги з підтримки і ремонту домів, автомобілів та ін.

Основними характеристиками франчайзингу бізнес-формату, визнаними більшістю асоціацій франчайзингу різних країн, є:

1. Підписання контракту (ліцензії) передачі права використання імені, торгової марки, емблеми франчайзера на певній території і протягом певного періоду часу.

2. Предметом франчайзингу звичайно є певна діяльність (частіше – послуга), перевірена на певному ринку і успішна.

3. Франчайзинг надає всю концепцію бізнесу у формі "Навчального посібника", приписи якого повинні бути строгим чином дотримані. Франчайзі одержує навчальний посібник тільки після закінчення переговорів і підписання договору франчайзингу.

4. Франчайзер передає франчайзі свій досвід ведення бізнесу відповідно до принципів і процедур, описаних в навчальному посібнику. Первинно це здійснюється на курсах навчання, організованих після підписання договору франчайзингу.

5. Франчайзер забезпечує надання різного роду послуг і підтримку з метою сприяння успіху франчайзі, зокрема:

допомога в організації бізнесу, зокрема в отриманні необхідного фінансування;

реклама і просування торгової марки і назви фірми на ринку;

маркетингові дослідження (оцінка потенціалу ринку і споживчих переваг, а також вибір місця для розміщення торгових приміщень);

отримання дозволів і ліцензій, необхідних для своєї діяльності;

допомога в отриманні (оренді) земельної ділянки, проектуванні, будівництві і дизайні приміщень;

участь у переговорах з постачальниками устаткування, матеріалів, товарів і т.д.;

допомога в організації ефективної системи бухобліку.

6. Замість одержаної допомоги і послуг, франчайзі зобов'язується виконати наступні види платежів:

початковий франчайзинговий внесок за вступ до економічної групи і отримання права діяльності на відповідній території;

роялті (періодична плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, встановлена у відсотках від об'єму продажів);

плата за рекламу (за рекламу, заходи щодо просування торгової марки і франшизи на території франчайзі).

7. Іноді франчайзі зобов'язується купувати товари, матеріали і устаткування від постачальників рекомендованих франчайзером. У таких випадках франчайзер, як правило, отримує фінансову вигоду з таких операцій і натомість йде на зниження роялті.

8. Співпраця з франчайзером не повинна обмежувати самостійність франчайзі, оскільки бізнес належить саме останньому. Франчайзі може розпорядитися ним як вважає правильним. Проте у разі продажу діючої франшизи переважне право ухвалювати рішення часто належить франчайзеру (кому продавати, чи приймати покупця запропонованого з боку франчайзі або анулювати повністю франшизу на даній території)

Франчайзинг послуг. Франчайзинг у області послуг полягає в тому, що франчайзер, що володіє специфічним методом або практикою надання певних послуг, уповноважує франчайзі використовувати ці ж методи або практики в наданні таких же послуг. Найбільш поширеними франчайзинговими мережами у області послуг є: McDonald’s, Pizza Hut, Fast-Foods, Hertz, Avis, Rent а car, Sheratton, Hilton, Holiday Inn.

Міжнародна заборгованість

Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмови від платежів за боргом суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники доходять висновку, що виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечує більше чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів за боргом, аби тільки уникнути відпливу ресурсів з країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає пояснити неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмови платити в 30-х роках і події 1982 p., коли величина сум обслуговування боргу збільшилася до розмірів нових надходжень капіталу, і багато боржників вимагали перегляду строків платежів.Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них - наполегливість у встановленні вищої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам порівняно з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги вищої відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат за боргами: поки немає кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки. Головні з цих подій - це стрибок цін на імпортовану нафту, скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську продукцію з боку розвинутих країн і відповідно 3Mf і иення експортних надходжень у країни, що розвиваються, підвищення відсоткових лавок у розвинутих країнах, зростання курсу долара, скорочення приватних позик. Дефолта урядів країн, що розвиваються, були звичайним явищем у 80-90-х pp. (п'*фолт - відмова боржника від виконання власних зобов'язань за борговими цінними ггіерами, несек'юрнтизованими позиками та кредитами). Однак, починаючи з 2000 p., ситуація кардинально змінилася. Продумана бюджетна політика, швидке зростання економіки і валютних резервів, високі ціни на сировину, дозволили країнам, що розвиваються, знизити обсяги позик.Як відмічає всесвітній банк, просліджується тенденція зменшення зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються. Так, Таїланд удвічі знизив показних зовнішньої заборгованості, який у розпал азіатської кризи становив 75% ВВП. У 2006 р. Бразилія, Мексика, Венесуела оголосили про викуп облігацій на загальну суму 15,5 млрд дол., що дозволить зекономити на відсоткових платежах величезні суми. За даними Асоціації учасників ринків, що розвиваються (ЕМТА), обсяг боргових зобов'язань країн, що розвиваються, становив у 2005 р. 5,485 трлн дол. (на 18% більше, ніж у 2004 р.) [40, с. 213].Таким чином, міжнародна заборгованість є гострою проблемою світової економіки. Економічне становище країни внаслідок глобалізації фінансових ринків дедалі більше залежить від зовнішніх джерел, необхідних для покриття дефіциту державного бюджету, внутрішнього інвестування, соціально-економічних реформ у використання боргових зобов'язань. Мобільність і масштаби потоків капіталу, залежать від рівня розвитку країн. Фінансові ресурси, які отримує країна на комерційних умовах у вигляді кредитів, призводять до виникнення зовнішнього боргу, оскільки потребують відповідної оплати.

Світова торгівля ліцензіями

Зростання міжнародної торгівлі ліцензіями зумовлене рядом чинників, що стимулюють фірми продавати і купувати ліцензії на світовому ринку:

§ комерційна зацікавленість у здійсненні технологічного трансферту як з боку ліцензіара (продаючи ліцензію, він у короткий термін окуповує витрати на НДДКР, дістає додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нових видів продукції), так і з боку ліцензіата (купуючи ліцензію, він економить на НДДКР, має доступ до передових науково-технічних досягнень, одержує доходи від використання новітніх технологій);

§ посилення конкурентної боротьби на світовому ринку;

§ прискорення випуску на ринок нової продукції;

§ одержання доступу до додаткових ресурсів;

§ проникнення і завоювання важкодоступних ринків у країнах, де широко використовуються тарифні і нетарифні бар'єри;

§ " одержання прибутку від продажу ліцензій на продукцію, що не відповідає новим-стратегічним пріоритетам. Так, фірми з диверсифікованим виробництвом постійно коригують асортимент продукції, переключаючи ресурси на виробництво найбільш прибуткових виробів. При цьому "за бортом" можуть виявитися види продукції чи технології, що для самих фірм уже не мають інтересу, але можуть бути з вигодою передані закордонним підприємствам, зацікавленим у їх продажу;

§ країни з обмеженими ресурсами науково-технічного розвитку, беручи участь у міжнародному технологічному обміні, мають можливість зайняти тверду позицію на світовому ринку без додаткових витрат;

§ за допомогою ліцензій створюється реклама вітчизняної продукції і завдяки цьому зростає попит на неї в інших країнах, а також вивчаються закордонні ринки;

§ політичні і правові мотиви. Так, ліцензування с більш вигідним способом інтернаціоналізації при бажанні ліцензіара захистити свої активи в умовах недосконалого законодавства, нестабільної політичної ситуації в країні-ліцензіаті, що до того ж проводить політику з обмеження панування іноземного капіталу і зміцнення державної власності.

Крім переваг, міжнародне ліцензування мас й недоліки, що для ліцензіара обертаються ось чим:

§ обмеження можливостей одержання майбутніх прибутків, пов'язаних із самостійним використанням нематеріальних активів, внаслідок передачі прав на досить тривалий період;

§ втрата контролю над якістю своєї продукції і технології, а також над збереженням репутації своєї фірми у випадку передачі права іншій фірмі. Основними наслідками втрати контролю є: неадекватне використання ліцензій, низька якість продукції, перетворення ліцензіата в конкурента;

§ зниження цінності технологій у тих випадках, коли вони можуть стати широко відомими і доступними [9, с. 329-333].

Міжнародні ліцензійні зв'язки здійснюються переважно між розвинутими країнами. У загальній сумі надходжень від міжнародної торгівлі ліцензіями частка розвинутих країн становить майже 98%.

У цілому оборот ліцензійної торгівлі складає близько 30 млрд дол. на рік. Однак значущість цього ринку визначається тим, що вартість продукції, що випускається в різних країнах з іноземними ліцензіями, становить 330-400 млрд дол. щорічно. Лідируюче положення на ринку ліцензій належить США (65% надходжень промислово-розвинутих країн від експорту ліцензій).

Значну роль у міжнародній ліцензійній торгівлі відіграють країни Західної Європи. Так, частка Німеччини у світовому експорті ліцензій становить ІЗ, Великої Британії - 8%. Нетто-імпортером ліцензій с Японія, але її частка у світовому експорті - 19% і мас тенденцію до зростання.

Міжнародний інжиніринг.

У міжнародній практиці виділяють такі види інжинірингових фірм:

§ інженерно-консультаційні — надають послуги без наступних поставок обладнання;

§ інженерно-будівельні — можуть надавати весь комплекс послуг, які пов'язані зі створенням промислових та ін. об'єктів на умовах «під ключ»;

§ консультативні — надають послуги з управління підприємствами, комп'ютерним технологіям, організації виробництва, збуту, фінансів;

§ інженерно-дослідницькі — спеціалізуються на розробці технологічних процесів та технологій виробництва нових матеріалів.

При великомасштабному будівництві практикують комплексний інжиніринг — сукупність послуг та поставок, необхідних для будівництва промислового підприємства або об'єкта інфраструктури.

Послуги типу "Інжиніринг'' з'явились в розвинених країнах в 60-ті роки І до теперішнього часу одержали достатньо широкий розвиток. Міжнародний Інжиніринг — діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічно­го характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і про­мисловими. будівельними та Іншими компаніями.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

1.
пов'язані з підготовкою виробничого процесу (передпро-
ектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);

2.
по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і
реалізації продукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з
оптимізацію процесів експлуатації, управління
підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його за­вданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за ра­хунок:

• 
  системного підходу до здійснення проектів;
• 
  багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх
  фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;
• 
  розробки проекту з урахуванням можливості застосуван­ня прогресивних будівельних і виробничих технологій,
  обладнання і матеріалів;
• 
  застосування сучасних методів організації й управління
  всіма стадіями виконання проектів.

Як самостійний вид міжнародних комерційних операцій. інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (на­званій замовником) комплексу чи - окремих видів інженерно-технічних послуг, пов’язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу.у вироб­ництво.