Біологічне і соціальне в людині

Сутнісні риси людини не є сталою данністю при наро­дженні. Вони набуваються людиною у процесі її життє­діяльності, через взаємозв'язок із зовнішнім предметним світом. Філософська традиція, започаткована С. Керкего-

Філософія людини

філософська антропологія

ром і К. Марксом і згодом підтримана В. Джемсом, А. Бергсоном і Т. Тейяром де Шарденом, розглядає люди­ну як таку, що сама формує себе, творить сама себе, тобто набуває сутності. Тобто людина не є розумною істотою, а стає нею, як і свідомо творчою, соціальною, такою, що во­лодіє мовленням, формує власну духовність. Ці властивос­ті не виникають на порожньому місці, хоча й під соціаль­ним впливом. Вони мусять мати певну потенційну осно­ву, константу, якою є людське тіло як частина природного світу. «Людина створена таким чином, - писав І. Кант, -— що враження і хвилювання, викликані зовні­шнім світом, сприймає за допомогою тіла — видимої ча­стини її істоти, матерія якої слугує не тільки для того, щоб закарбувати в [...] душі першої поняття про зовніш­ні предмети, а й необхідна для того, щоб внутрішньою ді­яльністю відтворювати і пов'язувати ці поняття, одне слово, для того, щоб мислити»¹. Тобто природний організм лю­дини є активним чинником формування її сутнісних рис і властивостей. Біологічне в людині - - людський орга­нізм з його структурами і функціями, специфічною для людини нейрофізіологічною організацією і властивою їй вищою нервовою діяльністю.

Біологічне є найвищим рівнем природного, який ін­тегрує в собі фізичне і хімічне, найзначущіпіа його час­тина. Це сукупність загальних суттєвих ознак і власти­востей людей як виду. Особливостями людського орга­нізму є: пряма хода на двох ногах, розмаїття функцій рук, бінокулярний (стереоскопічний) зір, великий мозок (наявність глибоких звивин на мозку істотно визначає розумові здібності людини). Біологічні особливості лю­дини передаються від покоління до покоління, записані в генетичній програмі, яку репрезентують молекули ДНК. Генетична програма розвитку організму забезпе­чує видову визначеність людини; расову належність; впливає на тип вищої нервової діяльності та численні індивідуальні особливості морфологічного характеру (ріст, колір волосся, форму обличчя, силу голосу, трива­лість життя тощо). Біологічно обумовлені не лише ви­дова визначеність чи стійкі варіації виду, наприклад, раси, а й такі періоди індивідуального життя, як дитинство,^ зрілий вік, старість. Біологічно визначаються й певні підструктури особи, зокрема темперамент, окремі риси

¹ Кант И. Всеобщая естественная история и теория неба. 1755 // Сочинения в 6-ти т. — М., 1963. — Т. 1. — С. 249—250.

характеру, статеві та вікові властивості психіки, природ­ні здібності (пам'ять, художня творчість, обдарованість у музиці, математиці тощо). Таким чином, людина, став­ши істотою соціальною, не позбулася біологічної індиві­дуальності. Хоч які були б соціальні умови, і вони не можуть усунути генетичної різноякісності людей згід­но з хромосомною теорією спадковості. Натомість вро­джені анатомо-фізіологічні особливості людини зумов­люють її здатність до засвоєння певних соціальних про­грам, до трудової діяльності та мовлення, особливо гнучкість, неспеціалізованість спадкової програми по­ведінки, яка робить людину слабшою порівняно з тва­ринами і одночасно дає їй величезні переваги. Отже, якість людини, її здібності у загальному вимірі є резуль­татом поєднання трьох факторів: біологічного (задат­ків), соціального (соціальне середовище і виховання) і психічного (внутрішнє «Я» людини, її воля тощо).

Тобто людина підпорядкована як законам живої при­роди, так і суспільним законам, законам власної ціліс­ності. Людина не існує поза суспільством, але її немає і без особливого роду природних якостей.

Розглядаючи проблеми соціального і біологічного, слід уникати двох крайностей: абсолютизації соціального фак­тора — пансоціологізму і абсолютизації біологічного фак­тора - - панбіологізму. У першому випадку людина по­стає як абсолютний продукт соціального середовища, а в другому — абсолютизується біологічна природа люди­ни. Біологічне і соціальне в людині нерозривно пов'яза­ні. Біологічне в людині здійснюється і задовольняється в соціальній формі. Природно-біологічний бік існування людини опосередковується й «олюднюється» соціокуль-турними чинниками. Це стосується і задоволення таких суто біологічних потреб, як продовження роду, харчуван­ня тощо. Інша річ, що соціальність буває різною, може набувати й нелюдських форм, здатна навіть вбити люди­ну, яка її створює і відтворює, або перетворити людину на «гвинтик», «мурашку» суспільної організації. Та за будь-яких обставин новонароджена людина стає людиною тіль­ки за умови своєчасного проходження певного періоду соціалізації. Якою вона буде — доброю чи злою, байду­жою чи співчутливою, щедрою чи жадібною — залежить від якості соціального середовища. Отже, людина є ціліс­ністю, якій внутрішньо притаманні діяльність і варіатив­ність (унікальність) як наслідок поєднання взаємодії її соціальності та природності.

Філософія людини

філософська антропологія