Релігійно-міфологічна антропософія

Перші цілісні уявлення про людину зародилися не у філософії і не в науці, а проявились у надрах релігійно-міфологічної віри: міфологія Давнього Сходу, антична релі­гійно-міфологічна традиція, християнська традиція (Біб­лія — Старий завіт) тощо. На первісних етапах історії лю­дям притаманні різноманітні міфологічні та релігійні форми самосвідомості. У легендах, переказах, міфах, як частині іс­торії духовного розвитку людства, й розкривається розу­міння природи, призначення і сенсу людини та її буття.

У міфологічній свідомості поява і розвиток людини не­розривно пов'язані з генезою Космосу, з природою, неві­д'ємною частиною якої вона себе вважала. Так, у тібетсь­ких міфах Космос і Перша Людина народились із Світла і, по суті, складаються зі Світла. Спочатку люди були безста­теві, вони володіли внутрішнім світлом і випромінювали його. Сонця і Місяця не існувало. Коли у людини проки­нувся сексуальний інстинкт і з'явилися статеві органи, Світло в ній погасло, а на небі з'явилися Сонце і Місяць.

Згідно з іншою поширеною міфологічною традицію (що існувала й на теренах сучасної України) первісні люди бу­ли «земнонародженими» (звідси й поширений культ Землі -матері). Вони жили в гармонії між собою і природою, «поз­бавлені пам'яті про минулі покоління». Зі зміною обертан­ня Всесвіту земнонароджене плем'я було знищене, як писав Платон. Коли нормальне обертання Всесвіту відновилося, живе створіння вже не могло зароджуватися в землі з час­тин іншого роду. Подібно до Космосу, якому Творець пове­лів бути у своєму розвитку самодостатнім, так і частинам його та сама влада наказала якомога самостійніше зачина­ти, народжувати і годувати потомство.

Основні уявлення людей міфологічного світогляду про їхні витоки, як і витоки живого взагалі, пов'язані з тотеміч­ними символами. Ці символи об'єднують переважно назвою «чуринга» (видовжені пласкі камені (іноді галька) із реаліс­тичним чи схематичним зображенням тотемічних пращу­рів), що уособлювала тіло тотема й водночас тіло (або його частину) хазяїна чуринги. Вона не лише втілювала історію народу і загальний початок усіх частин Всесвіту, які стосува-

Філософія людини

лися людини та її життєдіяльності, а й була зосередженням зародків тварин, рослин і людини. Вважалося, що під час певних обрядових дій зародки (образи людей) «оживають», «вискакують» із чуринги, а закінчивши своє життєве коло, повертаються до неї. Чуринга сприймалася як вищий сим­вол єднання минулого (героїчної епохи тотема) і сучаснос­ті, єднання людини, людства та природи.

У багатьох народів збереглися уявлення і про своєрідний колообіг душ — зародків, від яких народжувалися люди і тва­рини. Ненароджені душі перебували у верхів'ях рік, джерель­них водах, горах тощо, куди після закінчення певного життє­вого циклу вони поверталися. Побутує думка, що світ мертвих і світ зародків, можливо, був одним і тим самим світом.

За Овідієм, тотемом для створення людей є змішана з річковою водою земля, а перші люди створені Геєю-Землею з крові дітей Геї та Урана. У пізньоаккадському «Опові­данні про Атрахасиса» повідомляється про створення лю­дей із глини і крові вбитого божества. Ймовірно, зазначає відомий український історик, автор оригинально! космо-археологічної концепції Микола Чмихов (1953—1994), гли­няними були й камені-тотеми, які для забезпечення наро­джуваності дітей, за віруванням, скидало з неба на землю слов'янське божество Род. Індійці вважали, що люди виник­ли з тіла вселенського першопращура Пуруші (санскр. -«людина», «чоловік»).

До XIX ст. у європейській думці панівною була теїстич­на антропологічна концепція. Згідно з нею людина є ак­том божественного творіння. Класичну релігійну модель появи людини подано в Біблії у Книзі Буття: в кінці пер­шої глави і на початку другої. У другій главі (текст якої є давнішим — IX—VIII ст. до н. е.) так описано процес тво­рення людини Богом: «І сотворив Господь Бог людину із пороху земного і дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). У першій главі (VI ст. до н. е.) створенням людини завершує шестиденний цикл створення світу Богом: «І сказав Бог: «Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею...» (Бут. 1:26). Книга Буття розкриває сут­ність людини та її походження як одне ціле, оскільки сут­ність людини пояснюється її походженням. Отже, Біблія дає синтез християнської антропології (походження люди­ни) і християнської антропософії (вчення про людину як єдність тіла, душі та духу). У біблійній оповіді про похо­дження людини чітко розмежовані сфера природного або

філософська антропологія

_космічного (генеалогія людини виводиться з неорганічного світу), біологічного (людина з'являється слідом за вищими представниками тваринного світу і підпорядкована біоло­гічним законам тваринного буття) і духовного (Бог ство­рив людину «душею живою», як і все живе, але людина не лише жива душа, вона є образом і подобою Бога, а тому є не лише тіло і душа, а й дух).

Натуралістична (наукова) антропософія

На сьогодні немає єдиної наукової теорії походження людини. Існуючі концепції на основі різних гіпотез нама­гаються пояснити появу людини на Землі. Найусталені-шою, а отже й найпоширенішою, є еволюційна концепція, з утвердженням якої в XIX ст. почалося інтенсивне науко­ве осмислення проблеми антропогенезу.

Еволюційний процес, як правило, поділяють на три стадії.

1. Космічна еволюція. Розпочалася приблизно 10 млрд років тому. За цей час Космос, а отже й Сонячна система, змінювалися, створюючи умови для зародження життя. Утвердженню такого різновиду еволюції сприяли досяг­нення шотландського вченого-геолога Джеймса Геттона (1726—1797) та французького астронома, математика, фі­зика П'єра Симона де Лапласа (1749—1827). Геттон сфор­мулював теорію еволюції геологічних формацій Землі, по­казавши її геологічну історію як повторення циклів руй­нування одних континентів і виникнення інших, через вияв схожості сучасних і давніх геологічних процесів. С. де Ла­плас запропонував свою космогонічну гіпотезу походження Сонячної системи.

2. Біологічна еволюція. Розпочалася приблизно 3— 4 млрд років тому. Зумовила існування нині на Землі що­найменше двох мільйонів біологічних видів (1,5 мільйона тваринного й 500 тисяч рослинного походження), одним з яких є людина. У дослідженні цього процесу велика за­слуга французького природодослідника Жана-Батиста Ла-марка (1744—1829). Він створив достатньо цілісну концеп­цію еволюції живої природи. Згідно з нею види тварин і рослин постійно змінюються, ускладнюються в своїй орга­нізації під дією зовнішніх чинників і своєрідного внутрі­шнього прагнення всіх організмів до вдосконалення. Прого­лосивши принцип еволюції загальним законом живої при­роди, Ламарк, однак, не з'ясував її причин. Зробив це

Філософія людини

філософська антропологія

відомий англійський дослідник Чарльз Роберт Дарвін (1809—1882). У своїй знаменитій праці «Походження ви­дів шляхом природного відбору» (1859) він подолав одно­лінійний детермінізм Ламарка, показав, що еволюція в ор­ганічному світі здійснюється під впливом трьох основних чинників: мінливості, спадковості та природного відбору. Мінливість є основою утворення нових ознак у будові та функціях організмів. Спадковість закріплює ці ознаки та особливості. У процесі природного відбору в боротьбі за виживання зникають організми, які не здатні пристосува­тися до нових умов існування. Завдяки цьому єдиному процесу організми в результаті еволюції нагромаджують все нові пристосувальні ознаки, що врешті-решт і зумов­лює появу нових видів.

3. Культурна еволюція. Розпочалася 2—3 млн років потому. У процесі цієї еволюції з'явилася людина. Теорія природного походження Дарвіна не могла розкрити сут­ність культурної еволюції, оскільки не брала до уваги або виключала такі моменти, як якісна відмінність розуму лю­дини від тварини, роль праці в процесі антропогенезу та вплив соціального фактора на цей процес, що відіграли істотну роль в антропосоціогенезі, оскільки сприяли зміц­ненню соціального досвіду людини, її навичок, умінь, засо­бів мислення.

Для розуміння природи культурної еволюції суттєве значення має мутаційна теорія еволюції голландського вче­ного Хуго де Фріза (1848—1935). Згідно з нею нові види виникають стрибкоподібно в результаті великих одинич­них мутацій у генному спадковому апараті. Ідея стрибко­подібного розвитку життя, зокрема й антропогенезу, набула розвитку в сальтаціоністських концепціях, представники яких, спираючись на найновіші досягнення молекулярної біології, біології розвитку, палеонтології та інших наук, на­дають вирішального значення в еволюції випадковим яви­щам, зокрема глобальним катастрофам.

Такі точки зору добре узгоджуються з теорією самоор­ганізації систем. В її основу покладено принцип самоорга­нізації як рушійної сили розвитку будь-яких відкритих систем, що обмінюються із середовищем речовиною та енер­гією. Перехід одного якісного стану в інший у цих систе­мах відбувається як стрибкоподібний процес, який перево­дить відкриту нерівноважну систему, що досягла свого кри­тичного стану, в якісно новий стійкий стан з вищим рівнем складності та впорядкованості. При цьому вибір кінцевого стану системи після стрибка (флуктуації) є випадковим.

У космічній еволюційній концепцій Т. де Шардена ан­тропогенез розглядається в контексті космогенезу -- по­стійної взаємодії двох якісно відмінних світових енергій: механічної та психічної. Перша зумовлює розширення, дру­га — концентрацію. В процесі космогенезу відбувається зростання психічного через його концентрацію і примно­ження форм його вияву. До того ж, на думку Шардена, у Всесвіті діють фізичні константи (стала сильних і слаб­ких взаємодій, стала Планка, граничність швидкості світ­ла тощо), які в комплексі зумовлюють його наявний стан, який уможливив появу людини.

У своїй знаменитій праці «Феномен людини» Шарден доводить, що перехід до «феномена людини» відбувався не лише через морфологічні зміни і природний відбір, як у Дарвіна, а визначався, крім цього, ще й внутрішніми силами самого організму ното заріепз, трансформацією її свідомості, зокрема появою рефлексивної здатності, що по­лягає в усвідомленні своєї свідомості. Тварина, на думку дослідника, знає дещо про світ, але вона не знає, що саме вона знає. Людина усвідомлює свою свідомість, і це робить її перебування у світі новою формою буття, підносить про­цес еволюції до нового рівня. Істотною властивістю люд­ського життя, за Шарденом, є і його здатність використо­вувати для свого розвитку випадковості. Життя розвива­ється, зазначав він, через гру шансів, але впізнаних і схоплених, тобто психічно відібраних шансів.

Заслугою вченого є й те, що він у межах еволюційної концепції, яка має загалом нелінійний характер, обґрун­тував єдність біологічної та соціальної природи людини. Т. де Шарден вибудував такий ланцюг еволюції людини: австралопітек — пітекантроп — синантроп — пото заріепз.

З огляду на сучасні досягнення природознавства цей ланцюг дещо доповнений і має такий вигляд: рамепітек (найдавніший предок людини, що жив на території від Індії до Африки близько 15—14 млн років тому) -- сіва-пітек (проживав на території Азії приблизно 10—9 млн років тому) -- австралопітек (жив на території Африки 5—4 млн років тому) — зінджантроп (людина вміла, що жила на території Африки приблизно 2 млн років тому) — пітекантроп (жив 1,9—0,65 млн років тому) — синант­роп (400 тис. років тому) — неандерталець (рання форма ното заріепз, жив приблизно 130—50 тис. років тому) -ното заріепз (40—35 тис. років тому).

Антропогенез не слід розглядати як єдиний, чітко озна­чений лінійний процес. До того ж слід мати на увазі, що,

Філософія людини

філософська антропологія

по-перше, у процесі еволюції постійно виникали нові роз­галуження, більшість яких досить швидко зникала, по-друге, у кожний період часу існувало багато паралельних еволю­ційних ліній, що походили від спільного нащадка. Нареш­ті, походження людини пов'язане із зародженням життя на Землі, що лишається поки що таємницею. Тому розгля­нуті точки зору є лише гіпотезами. Існує гіпотеза й про позаземне (космічне) походження людини. Згідно з нею земна людина є продуктом «селекційної діяльності» на Землі вищої цивілізації; еволюційний процес живого у зе­мних умовах неодноразово коригували штучно.

У наукових розробках проблеми антропогенезу ще ба­гато невідомого, не з'ясованого до кінця, не проаналізова­ного, а отже, такого, що підтримується однією групою вче­них і водночас заперечується іншою. І це зрозуміло, оскіль­ки йдеться про найдивовижніше творіння — людину.