Сутність та особливості суспільного виробництва

Основне призначення економічної сфери полягає в задо­воленні постійно зростаючих людських потреб. У суспіль­ному та індивідуальному бутті потреба є проявом необхід­ності певних чинників (речовини, енергії, інформації) та бажання володіти ними для створення сприятливих умов життєдіяльності організму, людської особистості, соціаль­ної групи, суспільства. Серед різноманітних потреб люди­ни найістотнішою є потреба в індивідуальному відтворенні, яка є протидією закону ентропії (грец. еп і Ігоре — пово­рот, зміна, перетворення). Пов'язана вона з витратами енер­гетичного потенціалу організмом і потребою його постій­ного поповнення.

Ця потреба є найфундаментальнішого, оскільки: а) до­бування їжі є основним життєвим процесом, який супро­воджує людину від народження до смерті; б) цей процес за

Філософія економіки

своєю природою є циклічним (постійно поновлюваним); в) необхідність постійних зусиль спонукає людину до по­шуків способів їх економії шляхом удосконалення засо­бів забезпечення себе їжею; г) незадоволення цієї потреби спричинює смерть, а тому за ускладнення умов добування їжі людина виявляє максимум винахідливості і працелюб-ства; ґ) процес добування людиною їжі поступово перетво­рюється на процес її виробництва.

Виробництво — процес, за допомогою якого люди, використову­ючи речовини і сили природи та власні сили й здібності, цілеспря­мовано створюють матеріальні й духовні цінності, здатні задоволь­няти їхні життєві потреби.

Нестабільний процес задоволення потреби в їжі за про­стого її добування стає стабільним внаслідок її виробни­цтва. Бо, якщо присвоєння дарів природи здійснюється віль­но і одноразово, щоразу є закінченою акцією, то виробниц­тво на тривалий час пов'язує людей з предметом праці й здебільшого вимагає осідлості. А тривалість будь-якого про­цесу актуалізує проблему забезпечення умов його перебі­гу. Виробництво породжує ризик бути перерваним через внутрішні і зовнішні фактори. В очікуванні готового про­дукту, який з'являється не відразу, людина мусить існува­ти, а це означає, що вона має мати необхідні запаси, які утруднюють, а згодом й унеможливлюють кочовий спосіб буття. З часом виробництво значно ускладнюється, якіс­но диференціюється, впливає на набуття людьми нових ознак та особливостей.

Процес виробництва неоднорідний, вимагає чіткої орга­нізації: спеціалізації, упорядкування, регулювання. Тому виробництво поступово набуває суспільного характеру, знач­ною мірою визначає основні параметри суспільства.

Суспільне виробництво — процес, завдяки якому люди (суспільс­тво), використовуючи речовини і сили природи, суспільні відноси­ни і соціальні сили, свої духовні багатства та здібності, відтворю­ють власне і суспільне життя.

Виробництво вносить в аморфне життя людей-збирачів продуктів природи чітку організованість, забезпечує струк-туризацію суспільства. Ця структура охоплює такі катего­рії людей:

— зайняті у сфері виробництва матеріальних благ, без яких суспільство існувати не може. Ця група є визначаль­ною у суспільстві на всіх етапах історичного розвитку ви­робництва;

Філософія і суспільство

— технічні керівники процесу виробництва. Необхід­ність у них постала у зв'язку з упровадженням машин і механізмій й існує дотепер;

"і—категорія людей, які забезпечують стабільність зов­нішніх умов'виробництва, охорону і захист виробників, про­цесу і продукту їхньої праці (адміністративні, судові, зако­нодавчі¹ органи й установи);

— зайняті у невиробничій сфері (охорона праці, здоро­в'я, освіта, побутове обслуговування, пасажирський транс­порт тощо);

— категорія: людей, що забезпечують обмін продуктами виробництва (торгівля, фінансово-кредитна система, транс­порт, зв'язок, реклама тощо);

—учені, необхідність в яких обумовлена розвитком на­укового виробництва.

' Усі ці трупи людей мають безпосереднє відношення до процейу 'суспільного виробництва, відтворення суспільного буття, яке здійснюється шляхом створення необхідних про­дуктів (матеріальних засобів виробництва і предметів спожи­вання, нови* 'форм суспільних відносин, продуктів духов­ності й інформації, нових суспільних якостей індивідів).

Суспільне виробництво існує на всіх етапах розвитку люДської спільноти, воно властиве всім історичним епо­хам, оскільки люди, які створюють матеріальні блага і ду­ховні цінності та нові форми суспільних відносин, неодмін-йо вступають у певні взаємозв'язки і взаємовідносини. Зав­жди й у всіх своїх виявах воно є суспільним, розгалудженою системою, що передбачає наявність таких важливих струк­турних елементів, своєрідних підсистем (виробництв): м«'І1_. матеріальне виробництво, яке забезпечує вітальні людські потреби, предметні умови людського життя;

— виробництво необхідних соціальних умов існуван­ня людей, тобто виробництва форм спілкування;

'.-.,. —-духовне виробництво, яке є основою формування вла­сне людського в людині — духовності, її шляху до само­вдосконалення і саморозвитку.

Усі складові суспільного виробництва перебувають у постійній взаємодії, особливості якої визначаються зако­ном Суспільно-історичної виробничої домінанти, згідно з яким на тіевному щаблі суспільного розвитку домінує від­повідна складова виробництва, надаючи іншим його' скла­довим¹ особливих ознак-.

'Суспільне виробництво інколи ототожнюють з матері­альним Виробництвом. Цієї позиції дотримується перед­усім марксизм, в тлумаченні якого суспільне виробницт-

філософія економіки

во постає переважно як процес створення і розвитку суспі­льства, основна рушійна сила історії. Особливого значення він надає матеріальним виробничим відносинам.

Виробничі відносини — відносини між людьми у процесі виробниц­тва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.. •-•

Матеріальні виробничі відносини марксизм розглядає як об'єктивний критерій періодизації суспільного розвит­ку, відмежування нижчого його ступеня від вищого, вичле-нування загального (наявного у різних країнах і в різних народів, які перебувають на одному щаблі суспільного роз­витку).

Абсолютизація матеріального виробництва, погляд на нього як на рушійну силу і закон розвитку суспільства простежується в теорії «технологічного детермінізму», те­орії «індустріального суспільства» (французький філософ, соціолог Раймон Арон (1905—1985); американський соці­олог Даніел Белл (нар. 1919); американський соціолог, еко­номіст Волт Ростоу (нар. 1916)).

Духовно-виробничій домінанті Суспільного виробниц­тва, яка полягає в абсолютизації духовної активності, духов­ного життя, значну увагу приділяли Гегель і Кант, неоге-геяянці й неокатіанці, представники теорії «абсолютного історизму» (англійський філософ Роберт-Джордж Коллінг-вуд (1889—1943), історіографії італійського філософа Бе-недето Кроче (1866—1952), працях німецьких філософів Вільгельма Віндельбанда (1848—1915), Вільгельма Діль-тея (1833—1911), Генріха Рікерта (1863-1936) та ін.

Сучасне розуміння сутності і ролі суспільного вироб­ництва в історичному процесі перебуває під впливом тео­рії «інформаційного суспільства», яка, конкретизуючи тео­рію постіндустріального суспільства, вважає основною озна­кою цього суспільства виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу.

Філософія грошей

Важливим чинником функціонування суспільного ви­робництва, економічної сфери є гроші — особлива реаль­ність, з якою пов'язаний кожен день людського буття, яка створює специфічне сприйняття людиною світу і себе в ньо­му. Гроші створюють людині проблеми за їх відсутності і Ще більш, коли їх вдосталь або надмір. Лише на перший

Філософія і суспільство

Філософія економіки

погляд здається, що люди керують грошима, насправді, во­ни керують людьми. Гроші диктують свою політику, на­в'язують особливий світогляд, філософію. Як об'єкт пі­знання вони належать до сфери знань економічної науки.

Гроші — особливий товар, який є загальним еквівалентом (рівно­цінністю) під час обміну товарів, їхньою формою вартості.

В якості грошей використовують металеві і паперові знаки, асигнації, банкноти, кредитки, бони, купони та ін. Економікс розглядає гроші як засіб обміну, що полегшує торгівлю. Своїм завданням вона вбачає з'ясування кіль­кості необхідних для економіки грошей, особливостей і за­кономірностей процесу формування пропозиції грошей, її структури, факторів, що впливають на грошовий потік, функ­ціонування грошового ринку тощо. Однак цього недостат­ньо для пізнання природи і ролі грошей у житті суспіль­ства. Адже їх вплив на людину не вичерпується сферою економіки. Гроші впливають і на формування моралі, ієрар­хією людських цінностей, на психологію, світогляд люди­ни і суспільства. Вони давно набули статусу універсаль­ної категорії. Збагнути їх природу можливо тільки таки­ми інструментами мислення, які здатні охопити всі форми вияву сутнісних особливостей грошей у їх цілісності. Здій­снити це можливо на основі філософського підходу, чим і займається філософія грошей.

Філософія грошей — філософський аналіз системного впливу ло­гіки грошей, грошових відносин на світоглядно-духовний світ лю­дини і суспільства.

Цілісна картина грошей може бути створена на ос­нові їх аналізу не тільки як засобів обігу, але і як мети. В якості засобів обігу гроші сприяли розвитку торгівлі, при­скоренню і розширенню руху товарів і послуг, формуван­ню державних і міждержавних господарських зв'язків. Як мета гроші мали величезний вплив на розвиток людини, її цілеспрямовуючої діяльності, ставлення до праці. Тобто гро­ші актуалізували не лише зміни у світі речей, й у світі людей, у внутрішньому світі людини, її інтересів, ідеалів і праг­нень, моральних критеріїв. Вони суттєво змінили систему людських цінностей, поставивши себе у їх центр як всеза-гальну цінність. Завдяки цьому гроші вийшли за межі сво­їх природних (традиційних) функцій як еквівалента това­ру і послуг, розширивши сферу свого функціонування.

Нагромадження грошей, з точки зору цінностей лібераль­ного суспільства, є вельми корисним кроком, оскільки забезпечує розвиток економіки, забезпечує процвітання дер­жави. Обсяги концентрації грошей в руках однієї особи часто асоціюються з її продуктивною енергією, силою волі і неординарністю. Нерідко гроші виконують роль еквіва­лента Я їхнього власника, його здібностей і цінностей, а грошовий капітал сприймається як джерело свободи лю­дини, умова реалізації її творчих сил. Не маючи достатніх грошових статків, людина ризикує бути позбавленою при­над соціального життя, оскільки без належної основи фун­даменту свобода особистості звужується до меж жорстокої необхідності, а бідність, убогість є джерелом відчуття без­перспективності, безсилля, побутових конфліктів. Якщо бід­ність зумовлена відсутністю грошей, то чи не означає це, що вони є джерелом гармонії і щастя, винятковим благом? Ствердна відповідь на це питання можлива тільки за умови ставлення до убогості як до норми людського існування, а за можливості людини щодо самореалізації, свободи вибору і гідного життя — як до особливого привілею. Погляд на повноцінне життя людини (із свободою вибору, творчості, свободою і можливістю самореалізації), що можливе лише в справді демократичному, правовому суспільстві як на нор­му звужує функцію грошей до їх природного стану.

Особливого значення гроші набувають у корумповано­му суспільстві, в якому відсутнє природне право людини на свободу, творчість і гідне існування. У такому суспільстві функції і значення грошей деформовані і гіпертрофовані, а цінність людини визначається як її купівельна здатність (людина може стільки, скільки вона здатна купити). Таке суспільство постає перед людиною як товар, адже у ньому все може бути купленим (закон, мораль, громадська думка, справедливість і навіть життя). Зрозуміло, що людина не спроможна продати закон, честь, батьківщину, мораль, але спроможна продати себе. Вона може торгувати тільки со­бою, своїм почуттями, вірою, сумлінням за умови, що все це набуло для неї ознак товару, втратило своє первинне, істинне значення. Тобто людина може продати не лише свою працю, свої послуги, а й свою духовність, втілити її в товар. На рівні духу людина не продає, але продається, тобто стає товаром.

Гроші безперечно є цінністю. Однак вести мову про реальну їх вартість можна було лише тоді, коли вони існували у формі благородних металів (золота, срібла), так званих повноцінних грошей. Перехід до інших форм грошей (монети, банкноти), які мають лише номінальну вартість, перетворив їх на знак, символ, носія інформації.

Філософія і суспільство

філософія економіки..-

У світі речей важко^знайти щось символічніше, ніж гроші, а з Виникненням так званих «електронних грошей», уде* сконаленням різних форм бухгалтерії, гроші втратили будь-яку конкретність, перетворились на чисту умовність,-••"> Оскільки значення і суть грошей не залежить від фор­ми їх матеріального втілення (гроші —<- абсолютна ідеаль­ність), вони'є цінністю, продовжують бути засобом і.метою обміну, їх цінність^випливає не з їх речовинної форми,^;а зі змісту того суспільного процесу, який вони опосередкову­ють своїм рухом і уможливлюють його. Маючи свою-Осо­бливу форму рухуфід однієї людини до іншої, гроші вира­жають певний¹ • спосіб спілкування. Незалежно від¹ своєї форми (матеріальної чи символічної), вони є своєрідним інструментом суспільної взаємодії людей через обмін. І в цьому виявляється їх непересічна цінність для суспільст­ва. Механізм суспільної взаємодії, що здійснюється завдя­ки грошам, як правило, зводять до присвоєння і відчужен­ня, завдяки яким те, що належало індивіду, стає чужим, а чуже починає належати йому. Гроші вносять певний поря­док у процес розподілу суспільних цінностей, визначають кількісні межі можливого в діях людей, реалізують прин­цип еквівалентності відчужених і присвоєних благ в умо­вах ринку. У цій своїй функції вони реалізуються як ме­ханізм соціонормативної регуляції суспільства* тцо надає їм безумовної цінності. •> >

Володіючи властивістю загальної обмінності, гроші стають не-тільки цінністю, але і мірою вартості обмінних благ — «мірою всіх речей». Вони виражають якісну безмеж­ність можливого в діях людей, виступають стимулом і спо­нукальним мотивом багатьох видів діяльності— як гу­манних, так і антигуманних. Гроші: здатні заохотити до будь-яких зусиль проти людини, перетворити на предмет купівлі — продажу те, що ним не повинно бути в здорово­му суспільстві. Це означає, що вони вносять у суспільне буття як порядок, так і елементи хаосу. Але гроші є лише засобом реалізації вольових, розумових зусиль людини. Вони однаково успішно обслуговують як творчі, така де­структивні людські дії та вчинки. У цій ролі вони творять або руйнують людину як особистість, впливають на форму­вання її індивідуальної системи цінностей, ієрархію її осо­бистих пріоритетів і цілей. Усе залежить від співвідно­шення розумово-вольових зусиль і грошового інтересу в діяльності людей.- •

Гроші є продуктом суспільства, його витвором, за який воно має нести відповідальність. Людина мусить збагнути

 

їх справжнє місцеві роль у своєму житті і бутті суспільства, навчитись керувати ними на основі поєднання можливос­тей сучасної економічної науки (з її практичною спрямо­ваністю) і філософії (з її спрямуванням на пізнання цілі­сного світу). -:- /,,;::

--.:••:'.•-. '.:..- •

Запитання. Завдання

' лі -,: д чфім І'іуеІ. І Іе ірпоп.і бхо.11

1. У чому полягають-осрбяивоеті фшрсофськогрвилііруекономіч-ноґожиття?.Бдодоаойш І бдїй г\ні бдодоаЭ.Є.І

2. Які особливості філософського знання дають змогу філософії економіки розглядати господарювання як багатовимірну ^суперечли­ву систему?

3. Охарактеризуйте особливості ідеї самодостатності господарств у вченні Арістотеля?

4. Доведіть, що політична-економія є першою науковою формою економічного-'знання.^!;-'. ^г •• - •.••••' Зомнад

5. Охарактеризуйте особливості аналітичного апарату, послуго¹ вую'ч'иЬь. яким теоретики енгономікс здійснюють'аналіз пЬведїнки'.еко-номічногрсуЄ;'єкта,...

6. Існує точка зору, що надмірна математична.інтерпретація об'єк­та пізнання теоретиками економіко може перешкодити баченню^його економічної природи, спричинити погляд на нього як на^:віртуаяьну ре­альність. Чи ви поділяєте таку позицію?

7. Доведіть, що потреба людини ё індивідуальному.відтворенні є найфундаментальнішою.

8. Чи існує відмінність між поняттям „виробництво» і „суспільне виробництво»? КЛПЛПІГЙ ^:

9. Які аргументи'ВИ використали б,^!тіерекбную'чУ;«до виробницт­во задає основні параметри суспільства?

10. Виділіть основні структур.ні:влементи(підси.стеми()єусшяьного виробництва.

11. Чим відрізняється'фіяос,офське,розуммн» грошей.від еконо­мічного? 'шцояна ІІІІвтз идоїр,:;•,-•',узі ок г

12. Що сприяло становленню г.рошей,я«всенагіальної цінності?

13. Доведіть, чому гроші є абсолютною ідеальністю^..

14. Чи ви згодні з судженням,-що гроші вносять у суспільне буття як порядок, так і елементи хаосу?

• • •• [ЩП

Теми рефератів

. •.

1. Предметні параметри філософії економіки,

2. Духовні компоненти економіки.: г _Х!їк

3. Людиновимірна сутність економічного життя.;:... •••••

4. Філософсько-світоглядні основи економічної діяльності>

Філософія і суспільство

5. «Економічна людина»: сутність і проблеми.

6. Філософія грошей: проблеми та парадигми.

7. Філософські основи бізнесу.

8. Творчість й інновація в управлінській діяльності.

9. Методологічні основи культури управління.

10. Діалектика взаємозв'язку екологічного знання й економічних пріоритетів.

11. Есхатологія економічної цивілізації: міфи і реальності.

12. Категорія «праця» у філософії й економіці.

13. Свобода індивіда й економічна свобода.

14. Багатство і бідність: тенденції та перспективи.

15. Моральний сенс трудової діяльності.

Література

Автономов В. С. Модель человека в экономической науке. — СПб., 1998.

Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: Курс лек­цій. — К., 1996.

Андреев И.Л. Человек по имени «Деньги» // Вопросы философии. — 2002. — №12.

Бузгалин А. В. «Постиндустриальное общество» — тупиковая ветвь социаль­ного развития? // Вопросы философии. — 2002. — №5.

Кови Стивен Р. Семь навыков высокоэффективных людей. — М., 1998.

Кортунов В. В. Философия денег. — М., 2002.

Месникова Л. А. Экономика постмодернизма и отношения собственнос­ти // Вопросы философии. — 2002. — №7.

Мизес Л. Индивид, рынок и правовое государство. — СПб., 1999.

5.5. Філософія техніки

Техніка та історія людства

Техніка і технологія в історії людства починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні зна­ряддя ручної праці. Грецьке слово «техне» в перекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, умін­ня. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Допов­нення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають певну соціальну детермінацію, яка реалізу­ється через використання природи і втілення у природ­них тілах трудових функцій.

Створений людиною об'єкт називають артефактом (лат. аг1е£ас4ит — штучно зроблений). Техніка є сукупністю

Філософія техніки

артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уяв­лення про неї.

Техніка — сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру­дового процесу.

Мета і функція техніки - - перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм­ною складовою людського існування.

Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостій­ний феномен, однак ця самостійність певною мірою віднос­на: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.

Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндустріаль-ному суспільстві техніка була ремеслом, що засновувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь.

Технічне вміння передається від майстра до учня в ме­жах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отриму­вали відповідної суспільної оцінки.

Проте людська історія здебільшого визначається роз­витком техніки і певною сукупністю підвладних для пев­ного суспільства аналогій. Необхідність підвищення про­дуктивності праці зумовила функціональний поділ знарядь праці. Кожний новий інструмент призначався для вико­нання однієї або кількох виробничих операцій, і кількість цих операцій зменшувалася порівняно із застосуванням попереднього інструмента.

Однак аж до промислової революції техніка і техноло­гія не мали того загальноутверсального й детермінуючого характеру, якого вони набувають у Новий час, а особли­во — у новітні часи.

Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони мог­ли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації, мо­гли бути діаметрально протилежними, але всі вони вико­ристовували в повсякденному житті той самий перелік тех­нічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі Ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт — є основою технічного арсеналу всіх відомих історії людсь­ких суспільств. Проте своєрідність певної цивілізації ви-

Філософія і суспільство

значаяася не рівнем технічного розвитку, її. могутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвитку більшості цивілізацій. Ситуація починає швидко змінюва­тися в Новий та новітній час, коли техніка західної цивілі­зації, що все ще була комбінацією тих самих найпростіших механізмів давнини, стала приводитися в рух енергією-пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність, нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати.те» що..від­бувалося у сфері техніки- Суспільство могло, або.загинути (яж._;це сталося з автохтонними цивілізаціями Америки), _:або підкоритися, загальному процесу і застосувати в себе ті еле­менти культури Заходу, якими визначалась її потужність. Тільки за таких умов техніка стає високоуніверсальним фе­номеном сучасної історії людства... ', •, І

І¹: Намагаючись.позначити головні рубежі розвитку тех­ніки, видатний фізик XX ст. Макс Борн навів.яскравий приклад. На його думку,.одним із. найважливіших чинни­ків історії є різновид енергії, який має у своєму розпоря­дженні людство на певний момент, і вся історія людства поділяється на два,великі періоди; 1) від Авраама до сього­дення; Д) від Винайдення атомної енергії до всіх прийдеш­ніх часів. Перехід від першого періоду до другого ознаме­нувався закінченням споживання сонячної енергії та по­чатком використання-її. суто.земних джерел. -ао Багато хто:з дослідників фіксує «саморух» техніки з її спрямованістю від ручних, знарядь до повністю автомати­зованих, комп'ютеризованих систем. Важливо наголосити, що людина й суспільство не існують поза техносферою, тех­нікам історичною, вонапостійно оновлюється. Технічні ін­новації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя.:.,;-.:

гг-.-Є-иешему «людина— техніка» відносять до продуктив­них сил.-суспільства. Розрізняють техніку пасивну, І(всі виробничі приміщення,, те споруди,¹ засоби зв'язку (шля­хи, канали, мости), засоби поширення інформації (теле- ра­діозв'язок, комп'ютерний зв'язок тощо)) і техніку актив-ну:(знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечують життєдіяльність людини, апарати управління виробничи­ми та соціально-економічними процесами). Іквід І т

..-•' -Стричсень економічного життя суспільства;—-потреби і'працяі А вся історія цивілізації є постійною діяльністю людей, що спрямована^ на, досягнення матеріальних і;духов­них благ..Будь-який морально виправданий: успіх у житті людини є успіх праці. У Святому Письмі зазначено::«Б0

Філософія техніки

коли ми були у вас, то заповіли вам таке: якщо хто не хоче працювати, то й не їж» (Фесалон: 3—10).

Праця землероба чи робітника на виробництві, вченого чи митця або будь-яка інша праця формує багатство і пе­редбачає забезпечення засобами існування завдяки прак­тичній хватці, розуму, а також значною мірою опосеред­куванням між потребами та працею інших людей. Усім, що людина вживає і чим користується, вона зобов'язана самій собі, власній діяльності. У Старому Завіті сказано: «Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму». «Кожна праця приносить достаток, але марнослів'я в недостаток веде» (Книга приповістей Соломонових 12, 14).

Праця — доцільна діяльність людей, що має своїм змістом пере­творення, опанування природних і соціальних сил для задоволен­ня історично зумовлених потреб людини й суспільства.

Праця — це і виробництво матеріальних благ, і вихо­вання людини, і управління людьми в економічній та ду­ховній сферах життя суспільства. Вона народжує світ куль­тури, її цінностей і сама є феноменом культури.

Розрізняють працю розумову і працю фізичну. Однак відмінності між ними не є абсолютними, оскільки будь-яка фізична праця має власну інтелектуальну складову. Сутність праці, розкривається в численних аспектах. Одним із них є якість результату праці, що залежить від майстерності суб'єкта діяльності, від міри його відповідаль­ності, від характеру мотивації, від умов діяльності — на­явності знарядь праці та необхідних засобів виробництва, умов співпраці тощо.

Філософія праці знаходить своє логічне продовження у філософії техніки. Філософському вивченню феномену техніки приділяється належна увага лише останні сто ро­ків. Перші фундаментальні роботи з філософії техніки з'явилися наприкінці XIX ст. У 60-ті роки XX ст. філосо­фія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала само­стійним напрямом філософського знання.

Філософія техніки: