Методика виховання орнаментів учнями 1—7 класів.

По программе учащиеся зна­комятся с принципами составле­ния орнамента. Однако при этом уделяется мало внимания изуче­нию ритма — основы орнамента. Все выполненные задания обычно отличаются элементами (листья, ягоды, цветы, животные), но по ритму они одинаковы. С богатыми возможностями ритмического ре­шения работ надо знакомить детей уже с I класса. Для этого следует на классной доске показать различные ритмические решения орнамента. Де­лают это следующим образом: вырезают из бумаги листья, геометрические формы, чертят на доске полосу для будущего орнамента и демонстрируют варианты расположения и группировки элементов. Обязательно следует обращать внимание детей на необходимость определения ритма орнамента. После этого несколько человек составляют способом апплика­ции на доске свои ритмические решения.

Любой орнамент и узор имеет основной мотив. Этим мотивом, или элементом, могут быть пятна, геометрические формы, предметы окружающего мира и т. д. Иногда прекрасно сочетаются несколько мотивов (квадраты и листочки, штрихи и мотыльки, здания и люди).

В изображениях, из которых составлены узоры или орнаменты, не всег­да легко узнать предметные прототипы. Их форма, как правило, упро­щена, а цвет изменен. Нужно передать их пропорции, форму, объем, цвет и т. д.

При подборе рисунка для орнамента часто применяются симметричные изображения. Можно решать мотив узора асимметрично. Необходимо скомпоновать и цветовое решение узора. При цветовом решении элементов узора нужно выбирать красивые сочетания, хотя и далекие от реальных цветов, но удачно реализующие общий замысел оформления. В орнаменте декоративные элементы располагаются в определенном порядке, или ритме. Орнаментам со сложным ритмом в начальной школе уделяют меньше внимания, однако сами дети часто составляют их, и учитель поэтому должен знать его особенности.

При ритмической организации элементов орнамента широко поль­зуются систематичным построени­ем, но в последнее время широко применяются декоративные компо­зиции, составленные по принципу свободного ритма и асимметрии.

Живо и результативно проходят во II — IV классах уроки по оформле­нию узорами посуды.

(См.№ 47)

64. Основні етапи складання образотворчої грамоти.

У школі навчання образотворчої грамоти ґрунтується на ви­вченні реальної дійсності. Завдяки цьому учні опановують метод реалістичного зображення. В образотворчому мистецтві важливе значення мають закономірності лінійної та повітряної перспек­тив, теорії тіней, кольорознавства, пластичної анатомії, компо­зиції. Тільки на основі відповідних теоретичних знань можна на­бути практичних умінь і навичок з образотворчого мистецтва.

Учитель образотворчого мистецтва повинен досконало володіти основами образотворчої грамоти, знати методику образотворчого мистецтва, адже діти дуже чутливі до яскравих кольорів, цікавих форм навколишніх предметів. Учителю слід постійно вдосконалю­вати методику викладання образотворчого мистецтва, вивчати передовий досвід кращих учителів, цікавитись відповідною літера­турою, дбати про належне обладнання уроків і високий науково-методичний рівень класних занять та позакласної роботи. У навчанні дітей образотворчої грамоти велике значення має вміння вчителя методично правильно провести словесне пояснення послідовності виконання завдання. Крім того, слід супроводжува­ти це пояснення зарисовками на класній дошці чи аркуші паперу. Учитель повинен практично допомагати учням у малюванні олів­цем, фарбами та іншими матеріалами.

В образотворчій діяльності треба засвоїти різні закони (лінійної та повітряної перспективи, кольорознавства тощо). В педагогічній діяльності потрібно вміло поєднувати чуттєвий досвід тих, хто малює, і з вивченням логічного матеріалу законів, понять, правил. Образотворча грамотність полягає в умінні точно та повно сприймати той чи інший об'єкт і реалістично зображувати його з виявленням основних характерних ознак.

Для чуттєвого сприймання натури (її форми, пропорцій, конструк­тивної будови, світлотіні, кольору) під час вивчення законів обра­зотворчої грамоти слід використовувати різні наочні посібники (моделі, таблиці, репродукції), кінофільми, діафільми, виконувати швидкі начерки, аналізувати їх тощо. Однак треба враховувати, що перевантаження занять наочними посібниками відвертає увагу тих, хто малює, від конкретного предмета. У складному процесі малювання велике значення має правильно організоване спостереження натури, явищ навколишньої дійсності. При цьому ті, хто малює, уважно вивчають конструктивну будову натури, перспективне скорочення форм, просторове розміщення та колір об'єкта, що сприяє кращому засвоєнню правил і законів об­разотворчої грамоти. Дидактичний принцип наочності навчання зумовлений потребою сприймання зображуваних предметів і явищ як основи формування уявлень і понять.

Усі види діяльності з малюнка, живопису, композиції й ознайомлен­ня з кращими творами образотворчого мистецтва, в процесі яких розвиваються розумові дії та мислені операції, творча уява і ху­дожні інтереси, естетичні почуття й образотворчі здібності, су­дження й узагальнення, формуються ідейно-естетичні переконання, дуже важливі для вчителя образотворчого мистецтва. Знання, уміння і навички, здобуті ним під час навчання цього предмета, широко застосовуються на заняттях з інших дисциплін.

 

65,Методика побудови предметів комбінованої форми у 1 – 7 класах.

Комбинированная строится из круглых и граненых форм. Она при­суща большинству предметов и требует более сложных приемов изображе­ния.

В III классе рисуют предметы с натуры комбинированной формы с передачей перспективного сокращения объема (во фронтальной и угловой перспективе). При всем разнообразии объемных предметов их можно, условно обобщая, разделить на три основные группы: на предметы граненой, круглой и комбинированной форм.

К граненым относятся те, в основе которых лежат призма, куб или пирамида; к круглым — те, в основе которых лежат цилиндр, конус или шар; к комбинированным относятся предметы, в основе которых лежат круглые и граненые формы. Граненая объемная форма отделена от среды плоскими поверхностями — квадратными, прямоугольными, треугольными и другими многоугольными гранями. Они образуют многогранники — куб, призму, пирамиду и пр. Кубическая форма обладает шестью равными квадратными гранями. Призматическая — характеризуется равными боковыми гранями в виде параллелограммов с двумя основаниями, равными параллельными многоугольниками. Различают трехгранную, четырехгранную, пятигранную и другие призмы. Пирамидальная форма обладает одной вершиной, одним основанием в виде многоугольника и соответствующим ему количеством треугольных граней. Различают трехгранную, пятигранную, шестигранную и другие пирамиды.

Объемные круглые формы возникают в результате вращения. Их делят на цилиндрические, конические и шарообразные. Цилиндрическая форма образуется от вращения прямоугольника вокруг одной стороны как оси. Сторона, вращающаяся вокруг оси, образует цилиндрическую поверхность, а две другие, вращающиеся в плоскости, образуют два плоских с круглыми краями равных основания. Коническая форма образуется в результате вращения прямоугольного треугольника вокруг одной стороны как оси. Гипотенуза треугольника образует коническую поверхность и вершину ее конечная точка, а другая сторона треугольника — основание конуса, плоского и круглого, как у цилиндра. Шарообразная форма образуется вращением окружности вокруг одного из диаметров как оси. Все точки ее поверхности равноудалены от центра. Комбинированная строится из круглых и граненых форм. Она присуща большинству предметов и требует более сложных приемов изображения.

1. Анализ: освещение, расположение на плоскости. 2. Что на первом плане, что на заднем. 3. Анализ построения (в какую форму вписывается предмет). 4. Методика визирования (измерения вытянутой руки). 5. Выбор формата. 6. Схематическое изображение. 7. Линейное. 8. В тоне. (См.№48)