Тема: «Сучасний стан довкілля в Україні»

План: 1. Стратегія і тактика еколого-збалансованого розвитку України. 2. Основні екологічні проблеми України. 3. Шляхи виходу з екологічної кризи.

Мета: Розкрити особливості стратегії і тактики еколого-збалансованого розвитку, а також основні екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення.

 

1. Стратегія і тактика Нові процеси європейської інтеграції вимагають від керівників урядів, міністрів нових рішень та практичних кроків, спрямованих на формування екологічно безпечного довкілля. Саме узгоджені спільні рішення, ефективна співпраця у сфері зміцнення природного каркасу Європи, збереження і відтворення її біорізноманіття, водних і земельних ресурсів, ефективна внутрішня і зовнішня екологічна політика, яка має грунтуватися на рішеннях всесвітніх самітів у Ріо-де-Жанейро і Йоганнесбурзі, формують головні засади сталого розвитку окремих країн і регіону ЕВК ООН в цілому. Це знайшло своє втілення в Основних напрямах державної екологічної політики України та в Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.” За минуле десятиріччя в Україні стали чинними 15 основних природоохоронних законів, 40 двосторонніх міжнародних угод, 20 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру, 5 додаткових протоколів і поправок до цих конвенцій. Уряд готує до підписання, ратифікації або приєднання ще 20 міжнародних конвенцій, протоколів і угод.

Для уряду України головне завдання сьогодні полягає у відпрацюванні ефективних механізмів реалізації визначених стратегічних напрямів національного розвитку з урахуванням досвіду європейських та інших країн світу, спираючись на консолідо вану міць національних рушійних сил (політичних, державних, наукових, бізнесових, громадських). Урядом України вже прийнята Комплексна програма реалізації рішень Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі. Принципи сталого розвитку, його екологічні аспекти закладені у Програму дій уряду на 2003-2004 роки.

Активізувало свою діяльність Міністерство екології та природних ресурсів України. Проведені у 2003 році парламентські слухання про стан виконання та ефективність природоохоронного законодавства в Україні ще раз висвітили гостроту проблем, що стоять перед державою у справі захисту і відтворення природного середовища, забезпечення техногенно-екологічної безпеки. Ми є свідками того, як в останні роки погіршення стану довкілля на планеті і вичерпання природних ресурсів Землі, перш за все енергетичних, викликали або підсилювали джерела нестабільності та міждержавних конфліктів.

Глибоко стурбовані загрозливою деградацією біосфери, учасники Йоганнесбурзького саміту вирішили “активно розвивати і зміцнювати пов’язані між собою та підтримуючі одне одного ключові компоненти сталого розвитку – економічний розвиток, соціальний розвиток та охорону й відтворення довкілля на місцевому, національному, регіональному і глобальному рівнях”. Це рішення покладене в основу формування сучасної державної політики України щодо збереження довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, переходу на засади сталого розвитку. Зокрема, здійснюється розробка системного Екологічного кодексу України, формування Національного екологічного фонду, системи екологічного аудиту і страхування, державного екологічного моніторингу України. Політичні рішення переорієнтовуються на вирішення гострих екологічних проблем в екологічно депресивних регіонах України (Чорнобильська зона, Донбас, Придніпров’я, Криворіжжя), формування екологічних передумов для сталого розвитку.

Наразі багато людей живе в містах: вони ізольовані від землі своїх пращурів. Сучасна людина не має тісного зв’язку із землею. Для неї вона тільки територія, яка розділяє міста, на який вирощують сільськогосподарські культури. На превеликий жаль, людство не усвідомлює своєї тісної, хоча і не завжди явної залежності від землі. Мешканець міста отримує воду з-під водопровідного крану, і тому чистота озер та річок не представляє для нього важливої проблеми. Молоко – також в магазині, тому багатьох не хвилює випадіння радіаційних опадів на луках, де пасуться корови. Багато хто з мешканців міста не вдихали пахощів орної землі навесні, не чули співів жайворонка, не милувалися гірськими потоками. Людство обірвало свій зв'язок із землею і це зруйнувало повагу міського мешканця до землі, якщо не підвело його фактично до її зневаги. Ще Е. Геккель, один з засновників сучасної екології писав: «Якщо ми хочемо дійти згоди з природою, то в більшості випадків нам доводиться приймати її умови».

2. Основні екологічні проблеми. Україна – урбанізована країна Європи, оскільки у містах мешкає майже 70% населення. Висока концентрація техногенних об'єктів сприяє забрудненню довкілля, знижує комфортність життя. Основними джерелами забруднення довкілля міст є транспорт, енергетичні системи та промисловість. В результаті формується шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст. Скрізь відбувається знищення природної біоти, зміна гідрохімічного та термічного балансів водойм, скорочення біологічного різноманіття

Радіоактивне забруднення. Територія України забруднена радіонуклідами на площі 5,7 млн. га (3.1 млн. га – рілля, 0.8 – пасовища та 1.5 – ліси). Потому було вилучено з сільськогосподарського використання 80 тис. га, де рівень забруднення перевищував 40 Кі/км². Це є наслідком аварії на Чорнобильській АЕС (26.04. 1986). У травні загинуло – 29, потім – 15 осіб, у 134 – гостра променева хвороба, х них важкохворих – 43 чоловіки, 2 тис. зазнали місцевого опромінення. З-понад 800 тис. чорнобильців постраждало 130 тис. осіб, 3,23 млн. було відселено. Неможливість ведення нормального господарства у місцях з концентрацією радіонуклідів понад 5-15 Кі/км². Заготівля сіна дозволяється в місцях зі щільністю радіаційного забруднення до 1,0 Кі/км².

Небезпека: ¹³¹Ј – для щитоподібної залози, ⁸⁹Sr, ⁹⁰Sr – для кісток, ¹³⁷ Cs – для м`язів; Йод – потрібен (відсутність – кретинізм), входить у склад гормонів (тіреоідин) щитовидної залози. Кількість з їжею незначна, але під час вибуху 10-12% загальної активної маси складав радіаційний йод (¹³¹J). 20% його накопичується в маленькій щитовидній залозі. Без конкуренції зі звичайний йодом (таблетки KJ) накопичується і залишиться до остаточного розкладання. При цьому тканина отримає опромінення бета ~ 150 бер.

Наслідки для щитовидної залози: а) злоякісні утворення; б) порушення гормональної функції → зміна серцевого ритму, зниження t⁰ тіла, порушення статевих циклів, народження мертвих дітей. АЛЕ: малий період розкладення – біля 5-7 діб. За три місяці – зменшення у 2 048 рази. Зв`зок: радіоактивний йод→ пасовище → корова → молоко у вересні 1986 р. вже зник, а молочні продукти за кілька місяців після аварії стали безпечними для споживання. Цезій і стронцій – входять до організму помилково замість атомів калію та кальцію. Радіоактивний стронцій накопичується більше, тому що в організмі багато кальцію (скелет). Загальна вага переходу стронцію у скелет наземних тварин надвисока ~ 0,5 м ² /кг. У кістках з червоним мозком половина бета-частинок просвічується усередині кровотворної тканини

Інші наслідки: накопичення у вищих ланках трофічного ланцюга; сучасне опромінення; мутагенний процес – повний спектр аберацій (дуплікації, подвоєння, інверсії, транслокації, зміщення, збиження хромосом, делеція – втрата ділянок) тощо.

Екологічний стан водних об'єктів. Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній заводністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись умаловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб.метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб. м на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд.куб. метрів (24,4 млн. куб. м на добу) гідравлічно незв'язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову доповерхневого стоку.

Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх у багатьох областях. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони України. Але витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції - в 2,5 раза, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в 4,2 раза.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регрессу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, еноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо. Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно еревищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія грунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60% її розорано, на 35% земля сильно еродована, на 80% трансформовано природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття. Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

· Найчистішу воду п’ють жителі західних областей, а найбруднішу — на Дніпропетровщині та Запоріжжі. Карту ”Екологічна ситуація та стан питних вод в Україні” представила Всеукраїнська екологічна ліга. Фахівці перевірили стан ґрунтів, повітря, підземних та поверхневих вод. Враховували також радіоактивне забруднення. Порівняно з іншими регіонами, в найкращій ситуації кияни. Вони беруть воду з артезіанських свердловин. Жителі інших великих міст такої можливості не мають.

· Підземні води найбільше забруднені в Центральній Україні, південних областях, на Львівщині та Луганщині. Поверхневі — майже в усіх східних областях. Від радіоактивного забруднення води потерпають жителі Чернігівщини, Житомирщини, Рівненської області та Волині. Критична ситуація склалася на Дніпропетровщині, Донеччині та в Запорізькій області. Тут у поверхневі води потрапляє найбільше неочищених або недостатньо очищених стічних вод із промислових підприємств.

· ГОСТи щодо якості води були ухвалені ще у 1982 р. Воду перевіряють лише за 28 критеріями. Натомість у 1997 р. вчені розробили нові стандарти, які вимагають її перевірку за 56 критеріями. За ними спеціалісти перевірили водопровідну воду майже в усіх регіонах. Вміст шкідливих речовин усюди перевищував норму. Багато шкідливих сполуки ми відчуваємо на смак. Хлорування призводить до утворення небезпечних канцерогенних речовин, які викликають захворювання нервової системи і навіть дебілізм.

· Фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я стверджують, що через уживання неякісної води кожен десятий житель планети страждає від серцево-судинних захворювань та жовчнокам’яних недуг. За якістю питної води в Україна займає 85 місце у світі.

· Серед обласних центрів найбільш забруднена вода в Полтаві, Харкові, Сумах, Житомирі, Рівному, Луцьку, Львові, Червонограді Львівської та Ізмаїлі Одеської областей.

Стан повітряного середовища в Ук раїні, як і в багатьох інших державах, незадовільний, а у деяких регіонах (наприклад, Маріуполь, Кривий Ріг, Запоріжжя та ін.) - вкрай загрозливий. Дик­тат центру тривалий час впливав на відповідну структурну дефор­мацію народного господарства, коли перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних і метало ливарних (металургійних, гірничорудних, хімічних), досить брудних і надзвичайно екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України властива також висока питома вага ресурсних та енергоємних технологій, впровадження і нарощування яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва відповідних очисних споруд.

Злочинна діяльність всевладних монополій –- одна з основних причин безпрецедентного радіаційного і хімічного забруднення величезних територій. Роки безконтрольної експлуатації багатств республіки призвели до того, що у багатьох районах забруднення повітря у десятки разів перевищує гранично допустимі норми. Хіба не вражають такі дані: територія України становила 2,7% колишнього Союзу, а шкідливих викидів на неї припадало майже 30%. Це 17 млн. т шкідливих речовин, тобто по 300 кг на кожного жителя, а в деяких регіонах, наприклад Донецько-Придніпровські ця цифра становить 500 кг і більше (у Кривому Розі - 1,6 т на мешканця, тобто 10,1%о усієї кількості викидів в Україні).

§ Головним джерелом забруднення атмосферного повітря в Україні є підприємства: паливно-енергетичного комплексу - 36% від загального обсягу викидів;

§ обробної промисловості - 35%;

§ видобувної промисловості - 25%.

Основними речовинами-забрудниками є: оксиди вуглецю, азоту, діоксиди сірки, аміак, феноли, формальдегід, бензапірен. Хоч обсяги викидів забруднюючих речовин останнім часом, передусім через зупинку багатьох підприємств, зменшилися, проте в деяких промислових регіонах (особливо в Донецько-Придніпровському вони і нині значно перевищують гранично допустимі норми.

Одне з провідних місць у забрудненні атмосферного повітря належить автотранспорту - на нього припадає понад третина усього обсягу викидів забруднюючих речовин в Україні, а в деяких містах більше, ніж половина. Так наприклад, у 1999 році автотранспортом було вики­нуто в атмосферне повітря 1747,0 тис. т речовин-забрудників, що становить 30% загального обсягу викидів по країні. Понад 65% свинцю, 54% - оксиду вуглецю, 32% - вуглеводнів та 24% - окси­дів азоту від загальної для країни кількості цих речовин потрапля­ють в атмосферу завдяки роботі автотранспорту. Так, у Чернігівській області у 1999 р. викиди автотранспорту становили 85%, у Закарпатській - 84, Житомирській - 80, Одеській, Волинській - 77, Автономній Республіці Крим - 76, Чернігівській - 74, Херсонській - 73, Миколаївській, Тернопільській - по 66, Полтавській 58, Хмельницькій - 57, Рівненській - 55% від загального обсягу викидів по області. Протягом останніх років викиди в атмосферу забрудників автотранспортом поступово зменшувались. І все ж у багатьох містах України (Вінниця, Луцьк, Ужгород Житомир, Івано-Франківськ, Кіровоград, Львів, Рубіжне, Одеса, Ізмаїл, Полтава, Суми, Тернопіль, Новомосковськ, Павлоград, Світловодськ, Чернігів, Євпаторія, Севастополь Ялта) вони становлять 60-92% від загальної кількості викидів по місту.

Неблагополучна в екологіч­ному відношенні і столиця України. Київ, який не має металургійної і видобувної промисловості, за загазованістю повіт­ря, попереду Запоріжжя, Кривого Рогу, Харкова, Макіївки, Комунарська. Індекс забруднення тут у 6 разів вищий, ніж у Львові. Обсяги викидів продуктів промисловості й транспорту (насамперед, сірко­вуглецю, діоксиду азоту, фенолу й аміаку) постійно зростають і ся­гають вже 330 тис. т на рік. З понад 40 тис. промислових підпри­ємств і об'єктів міста лише третина має очисні споруди. У Донецько-Придніпровському промисловому регіоні спостерігається високий рівень викидів в атмосферу не тільки класичних забруднювачів, а й специфічних канцерогенних речовин. Загалом протягом останніх кількох років щорічні концентрації пилу, оксидів азоту, діоксиду сірки та оксиду вуглецю зменшилися разом із рівнем забруднення. Все ж вони часто перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК), унормовані українськими стандартами якості атмосферного повітря, в 1,1 рази і більше. Перевищення діоксиду азоту над ГДК спостерігалося майже у всіх великих містах.

Високі промислові викиди від 500 до 100 тис. т на рік, спостерігаються у Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Єнакієвому, Дніпропетровську, Дебальцевому, Запоріжжі, Макіївці та Горлівці. Стаціонарні джерела, внесок яких у забруднення повітря є найбільшим, належать до енергетичного та теплоенергетичного сектора (32%), чорної та кольорової металургії (27%), вугільної промисловості (27%), включаючи нафтопереробні заводи (2%). Найбільші забруднювачі — електростанції. Вони скидають до 85 тис. т – 802 (Бурштинська ТЕС), 25 тис. т N0₂ (Криворізька ТЕС) та 50 тис. т твердих речовин за рік (Луганська ТЕС). Бурштинська ТЕС — найбільший точковий забруднювач, щорічні викиди якого за 3-ма речовинами-забруднювачами становлять понад 140 тис. т. Основними речовинами-забруднювачами є оксиди сірки, азоту, аміак, феноли, формальдегід, бензопірен. Об'єми викидів забруднюючих речовин останнім часом, перш за все через зупинку багатьох підприємств, зменшились, проте в деяких промислових регіонах (особливо в Донецько-Придніпровському) вони і нині значно перевищують гранично допустимі норми.

4. Шляхи виходу з екологічної кризи. Нерівномірність економічного розвитку окремих країн зумовлює і нерівномірність процесів природокористування та неоднаковість екологічних ситуацій у різних регіонах Земної кулі. Вважається, що зараз:

§ У масштабах світового господарства та у межах національних кордонів змінити розміщення продуктивних сил, що призведе до появи нових форм міжнародного економічного співробітництва і буде сприяти локальному скороченню екологічних проблем.

§ Поширення екологічного протекціонізму за допомогою законів, регламентів, стандартів якості навколишнього середовища, що підвищить конкурентоспроможність продукції тих країн, які мають нижчий рівень екологічних затрат.

§ Заборона та обмеження виробництва, продажу та використання екологічно небезпечної продукції, імпорт технологій і товарів, які становлять загрозу здоров'ю нації та завдають шкоди навколишньому середовищу.

§ Перепона екологічному неоколоніалізму, основними проявами якого є: переміщення небезпечних у екологічному відношенні виробництв у країни, що розвиваються; вивезення до них екологічно шкідливих товарів, споживання яких заборонено на ринках розвинутих держав; складування токсичних і радіоактивних відходів; інтенсивне використання природних ресурсів з метою консервації власних природних багатств.

§ Узгодження екологічних критеріїв і стандартів у міжнародному масштабі та впровадження економічних методів регулювання у природокористуванні тощо.

 

 

Література

Основна [5, 9, 10, 17]; додаткова [22, 23, 30, 38]

Контрольні питання

1. Розкажіть про стратегію і тактику еколого-збалансованого розвитку України?
2. Перерахуйте основні екологічні проблеми України, приведіть приклади?
3. Яку небезпеку для жителів України становить радіаційне забруднення?
4. Причини негативного стану повітряного середовища в Україні?
5. Розкажіть про екологічний стан водних об'єктів у нашій державі?
6. Розкажіть про ймовірні шляхи виходу з екологічної кризи?

 

Лекція № 21