Тема: «Національна і світова екологічна політика»

План: 1. Програма дій на ХХІ століття. 2. Світові екологічні проблеми. 3. Шляхи виживання людства.

Мета: Показати світові екологічні проблеми та розкрити п рограму дій людства на ХХІ ст.

1.Програма дій на ХХІ століття. Нові процеси європейської інтеграції вимагають від керівників урядів, міністрів нових рішень та практичних кроків, спрямованих на формування екологічно безпечного довкілля. Саме узгоджені спільні рішення, ефективна співпраця у сфері збереження і відтворення її біорізноманіття, водних і земельних ресурсів, ефективна внутрішня і зовнішня екологічна політика, яка має грунтуватися на рішеннях всесвітніх самітів у Ріо-де-Жанейро і Йоганнесбурзі, формують головні засади сталого розвитку окремих країн і регіону ЕВК ООН в цілому. Основою подальшого розвитку України визнано європейський вибір, її відданість загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії, визнання людини, її прав і свобод — найвищою цінністю цивілізаційного прогресу.

Основною метою здійснюваних в Україні реформ є соціальна переорієнтація економічної політики і нові стратегічні пріоритети сталого розвитку.

В екологічній сфері:

§ гарантування екологічної безпеки ядерних об´єктів і радіаційного захисту населення й довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

§ поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води;

§ стабілізація й поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровськго регіону;

§ будівництво нових і реконструкція діючих комунальних очисних каналізаційних споруд;

§ запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

§ формування збалансованої системи природокористування та екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства, транспорту;

§ – збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток заповідної справи.

2. Світові екологічні проблеми. За роки після Ріо світ кардинально змінився. Події на міжнародній арені наприкінці XX ст. засвідчили перехід людства до нової технологічної епохи. Суттєво поліпшилися міжнародні політичні відносини, що пов´язано, насамперед, з усуненням протистояння військових систем колишнього СРСР і НАТО. Відмова від загрози застосування зброї масового знищення, загальна ядерна розрядка, встановлення партнерських стосунків між пострадянськими країнами й НАТО спричинили радикальні зміни глобального воєнно-стратегічного балансу. Потужним резонансом на цю діяльність став відгук земної біосфери, котрий відчутно позначився на людському здоров´ї. Екологи нарешті серйозно зацікавили міжнародну спільноту, привернувши її увагу до глобальних тенденцій ще й у навколишньому природному середовищі, котрі становлять загрозу як збалансованому розвиткові, так і взагалі існуванню земної цивілізації. У аналітичному огляді Програми ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП) — «Глобальна екологічна перспектива» (ГЕП-2000) за результатами глобальної екологічної експертизи дано прогноз стану довкілля на початок XXI ст. і рекомендації щодо виживання міжнародної спільноти. Виокремлено 2 головні проблеми, що стоять перед людством на шляху до стійкого розвитку:

§ Склався великий дисбаланс виробництва й споживання товарів і послуг, що створює загрозу для глобальної екосистеми Землі. Значна частина населення нашої планети живе в злиднях. Поглиблення прірви між тими, хто користується благами економічного й технічного розвитку, й тими, кому ці блага недоступні, триватиме. Це підриває стабільність суспільства в цілому й, відповідно, стійкість усього навколишнього природного середовища. У багатьох відношеннях саме приватна власність стає каменем спотикання на шляху до стійкого розвитку цивілізації.

§ Постійно прискорюються зміни, які відбуваються у світі, причому раціональне природокористування відстає від соціально-економічного поступу. Темпи зростання населення й економічного розвитку випереджають екологічні досягнення, які забезпечуються новими технологіями й політикою. Подолання цих диспропорцій і є тим єдиним шляхом, що приведе до збалансованішого розвитку людства.

Опитуванням 200 учених із 50 країн світу в рамках ГЕП-2000 визначено 36 найважливіших глобальних проблем, що чекають на людство в XXI ст. До найсерйозніших із цих проблем належать (у порядку зменшення пріоритетності): зміни клімату; дефіцит питної води; знелісення; спустелювання; забруднення прісних вод; низька якість управління природокористуванням; зменшення біорізноманітності; зростання й міграція населення; зміна соціальних цінностей; утилізація відходів; забруднення повітря.

Зі зростанням населення світу збільшується потреба в продовольстві, тоді як виробництво продуктів харчування знижується, особливо в країнах, що розвиваються. Це створює загрозу продовольчій безпеці, особливо в тих регіонах світу, де внаслідок спустелювання й надзвичайно інтенсивного використання сільськогосподарських угідь погіршився стан ґрунтів. Можливості розширення площ сільськогосподарських земель в Європі та Південно-Східній Азії обмежені, а Північна Африка та Західна Азія потерпають від дефіциту водних ресурсів, який спричинив зниження потенціалу розвитку сільського господарства.

Для збереження досягнутого рівня продуктивності та його підвищення було запроваджено раціональніші методи ведення сільського господарства, включаючи застосування засобів захисту ґрунтів і водних ресурсів за одночасного зниження затрат праці для підготування землі, зменшення витрати палива та хімікатів. Інший серйозний успіх був пов´язаний із розвитком і застосуванням методів інтегрованого управління в боротьбі зі шкідниками, що сприяло інтенсифікації сільського господарства та мінімізації негативного впливу на довкілля. Зменшення використання пестицидів завдяки впровадженню культур, стійких проти шкідників, методів культивації, інтегрованому управлінню в боротьбі зі шкідниками підвищило стійкість фермерських господарств та екологічних систем.

Проте внаслідок сільськогосподарської експансії для задоволення потреби в харчових та інших продуктах, що зростає, зменшилися площі лісів і лук, зникло багато болотних угідь, знизилася біорізноманітність і погіршились інші екологічні показники.

Демографічні зміни. Населення Землі в 2000 р. становило 6 млрд. чоловік. Демографічні зміни по-різному вплинули на розвиток окремих країн і регіонів. Кількість населення, його приріст і вікова структура, освітній рівень, показники здоров´я та економічні параметри позначалися на використанні природних ресурсів так само, як і тендерні взаємовідносини й міграційні процеси. Для європейських країн та Японії характерне швидке старіння населення, що є наслідком низького рівня народжуваності, високого рівня пенсійного забезпечення, охорони здоров´я та інших соціальних служб. За прогнозом, кількість населення Землі. у 2025 р. досягне 8 млрд., а у 2050 р. – 9,3 млрд. і згодом, імовірно, стабілізується між 10,5 та 11 млрд. чоловік. Очікується, що в розвинених країнах кількість населення досягне піка в 2025 р., а потім через зниження народжуваності почне зменшуватися. Прогнозується також, що після 2025 р. зростання населення Землі відбуватиметься за рахунок країн, які розвиваються. Демографічні тенденції ставлять перед людством важке завдання на подальші 50 років. Адже потрібно докласти неабияких зусиль, щоб задовольнити потреби в природних ресурсах додаткових 3 млрд. людей, які з´являться на світ.

Споживання. Загальне споживання людства й тиск, який воно справляє на природні ресурси та довкілля, залежать як від кількості населення, так і від багатства й технологій. Частка споживання 15 % населення Землі, що проживає в країнах із високим доходом, становить 56 %, тоді як 40 % найбіднішого населення в країнах із низьким доходом отримують лише 11 % із загального споживчого балансу. З погляду ЮНЕП, необхідним довгостроковим завданням є десятикратне скорочення споживання ресурсів розвиненими країнами. Без цього неможливо вивільнити ресурси для задоволення потреб країн, що розвиваються. У разі збереження існуючих пропорцій виробництва й споживання в 2025 р. дві третини населення Землі відчуватиме дефіцит води.

Вода. Через поширення зрошуваного землеробства й зростання потреб промисловості й комунального господарства у воді в багатьох країнах збільшився тиск на водні ресурси. Головною причиною катастрофічного зменшення світових запасів води є використання неефективних сільськогосподарських іригаційних систем, через які втрачається близько 60 % води. Збільшуються території, де відчувається дефіцит води, особливо в Північній Африці та Західній Азії. Тут запаси підземних вод вичерпуються швидше, ніж вони можуть відновлюватися. Незважаючи на деякі позитивні зрушення, близько 1 млрд. чоловік не має доступу до безпечної для здоров´я питної води. У наступні два десятиліття для забезпечення їжею населення країн, що розвиваються, води витрачатиметься на 17 % більше, а загальне її використання зросте на 40 %. Очікується, що в XXI ст. третина країн у регіонах із дефіцитом води зіткнеться зі значним скороченням водних ресурсів. Забруднена вода й надалі залишатиметься причиною передчасної смерті 2,2 млн. чоловік на рік. Для багатьох країн гострою проблемою є мінералізація води, а для деяких регіонів Азії — забруднення води арсеном.

Харчування. З 815 млн. людей планети, які недоїдають, 777 млн. проживають у регіонах, що розвиваються, 27 млн. — у країнах із перехідною економікою й 11 млн. — у індустріальних країнах. За недавнім прогнозом Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), глобальну мету — до 2015 р. скоротити кількість голодних удвоє — не буде досягнуто. Останнім десятиліттям глобальне виробництво продуктів харчування продовжувало збільшуватися швидше, ніж відбувалося зростання населення. В багатьох країнах цей процес супроводжувався зниженням цін і підвищенням споживчих якостей харчових продуктів. Це стало можливим завдяки розширенню площ обробітку землі й зростанню продуктивності сільського господарства шляхом зрошування, поліпшення насіннєвої бази, застосування досконаліших методів обробітку ґрунту. Однак деякі сільськогосподарські прийоми спричинили погіршення стану довкілля. Збільшення світових потреб у продовольстві пов´язане, насамперед, зі зростанням населення Землі. Водночас відзначається також тенденція збільшення споживання їжі: в країнах, що розвиваються, потреби в харчуванні однієї людини збільшилися з 2100 до 2700 калорій, а в розвинених країнах — з 3000 до 3400 калорій.

Бідність. Протягом 90-х років темпи зубожіння (межа бідності — 1 $ на день) у країнах, що розвиваються, знизилися з 29 % у 1990 р. до 23 % у 1998 р. Загальна кількість населення, що перебуває за межею бідності, дещо зменшилася — з 1,3 до 1,2 млрд. чоловік. Водночас у деяких регіонах світу ще й досі немає подібних позитивних зрушень. В Африці рівень смертності, бідності й голоду найвищий. Поєднання бідності зі швидким зростанням населення, особливо в країнах, що розвиваються, спричиняє суттєву деградацію відновлюваних ресурсів, насамперед ґрунтів, лісів і води. Відновлювані ресурси, як і раніше, забезпечують засоби до існування майже третини населення світу, тому погіршення стану довкілля безпосередньо знижує рівень життя і зменшує перспективи поліпшення економічного становища населення сільських районів. Завдяки економічному піднесенню спостерігається значний прогрес у зменшенні рівня бідності в країнах Східної та Південно-Східної Азії і дещо менший — у Південній Азії і Латинській Америці. За найоптимістичнішими прогнозами Світового Банку, загальна кількість людей, прожитковий рівень яких менший, ніж 1 долар на день, може скоротитися до 750 млн. чоловік до 2015 р.

Біорізноманітність. Дедалі швидше зменшення біологічної різноманітності на планеті продовжує викликати занепокоєння. Незважаючи на деякі позитиви — збільшення кількості й площ захищених територій, повсюдне швидке скорочення біорізноманітності триває. За даними ЮНЕП, у 1996 р. під серйозною загрозою повного винищення опинилося 25 % із приблизно 4630 видів ссавців і 11 % із 9675 видів птахів. Понад 110 тис. видам загрожує вимирання, а більш як 800 видів уже безслідно зникли через утрату або деградацію середовища проживання. Біосфера може втратити ще близько 5000 інших видів, якщо не буде вжито заходів для відновлення чисельності їхніх популяцій.

Ліси. Знелісення стало загрозливим явищем. Протягом 90-х років було знищено 90 млн. га лісу. Темпи втрати лісового покриву найвищі в Африці, де було винищено 7 % лісів. Утрата лісового покриву в таких масштабах становить серйозну загрозу біорізноманітності, оскільки в лісах мешкає дві третини наземних видів. Крім того, близько 9 % видів дерев у світі загрожує зникнення, що є потенційним ризиком втрати тієї вигоди, яку можна отримати від використання ботанічних ресурсів у медичних цілях. Міграції населення також часом призводять до знелісення та інших екологічних наслідків. Триває швидке перетворення лісових масивів на території сільськогосподарського та іншого призначення. Темпи знелісення оцінюють в 14,6 млн. га на рік (переважно це стосується тропічних лісів).У деяких країнах лісові площі збільшуються завдяки як природному приросту лісів на вивільнених із сільськогосподарського використання землях, так і насадженню лісових плантацій (5,2 млн. га на рік). Так, площа лісів у Західній і Центральній Європі після 60-х років збільшилася на 10 %, але майже 60 % лісів серйозно потерпає від забруднення, підкиснення, посухи та пожеж.

Узбережні та морські екосистеми. Багато узбережних зон, зокрема естуарії, болота, мангрові ділянки, лагуни, території морських водоростей і коралові рифи, роблять основний внесок у морську біопродуктивність і відіграють вирішальну роль у захисті уразливих узбережних і морських екосистем від штормів. За оцінками, близько 27 % рифів було втрачено як унаслідок прямого антропогенного впливу, так і через зміни клімату. За прогнозом, якщо в найближчі 30 років не буде вжито термінових заходів, то 32 % коралових рифів можуть утратити свої функціональні властивості. Щоб задовольнити дедалі більшу потребу в морепродуктах, стрімко розвиваються морські господарства з вирощування аквакультур. Для збалансованого розвитку цієї сфери потрібні серйозні дослідження щодо її впливу на довкілля.

Зміни клімату. Наукові дослідження довели, що глобальне потепління, яке відбувається протягом останніх 50 років, є наслідком людської діяльності. Вчені застерігають, що воно може супроводжуватися підняттям рівня Світового океану та зміною погодних умов взагалі. Незважаючи на те, що необхідність скорочення використання викопного палива й зменшення викидів «парникових» газів є загальновизнаною, його споживання зростає. Лише у 1992-1999 рр. споживання енергії збільшилося на 10 %. Надходження вуглецю за період з 1965 по 1998 р. подвоїлося, зростаючи в середньому на 2,1 % за рік. Рекордний рівень глобальних викидів СО₂ (23 900 млн. т) було зафіксовано в 1996 р. У 1999 р. в розвинених країнах річне споживання енергії на душу населення в середньому було еквівалентне 6,4 т нафти, що в 10 разів перевищує показники країн, що розвиваються. Нераціональна експлуатація земельних ресурсів може стати причиною частих і потужних стихійних лих, таких як повені, а непродумане планування поселень і відсутність запобіжних заходів можуть збільшити масштаби шкоди від природних явищ.

3. Шляхи виживання людства. У технологічного суспільства є два шляхи розвитку:

Перший — чекати, поки катастрофічні невдачі не зроблять очевидними недоліки системи, її викривлення й самообмани.

Другий — увести соціальний контроль і баланс, щоб виправити вади системи ще до того, як настане катастрофа.

На початку XXI сторіччя, коли людство переживає надзвичайно складний період загрозливого розростання глобальної екологічної кризи необхідно дбати про її нейтралізацію та ліквідацію, переходити до нової політики природокористування й нової філософії життя, найважливішими завданнями мають стати:

– безумовне здійснення конверсії свідомості й моралі в планетарному масштабі;

– на базі цього — здійснення контролю за зростанням народонаселення (насамперед — у країнах, що розвиваються);

– збереження біорізноманітності, відновлення природних ресурсів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

– реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й. самообмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями та державами;

– впровадження нових технологій виробництва енергії та використання інших ресурсів, промислових і продовольчих товарів, які завдають найменшої шкоди довкіллю;

– розроблення та ефективне впровадження нових технологій переробки відходів (особливо синтетичних — поліетиленів, пластмас, поліхлорвінілів, поверхнево-активних речовин тощо) із доведенням ККД до 100 %.

Ці завдання мають вирішуватися на основі плідної кооперації з довкіллям, гармонізації стосунків із природою, що дасть змогу забезпечити стійкий, збалансований розвиток цивілізації у XXI столітті. Для цього необхідно дотримуватися таких правил:

§ у кожному конкретному регіоні використовувати такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;

§ управління стабільністю природних процесів має орієнтуватися не на окремий елемент довкілля чи окремий процес, а на всі елементи й процеси, оскільки вони нерозривно пов´язані;

§ економічні фактори не мають домінувати над екологічними — потрібен розумний баланс;

• слід завбачати віддалені наслідки негативних впливів на природу й запобігати їм.

Підставою для будь-яких природо-перетворюваних дій має слугувати науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов´язкове, незалежно від масштабу заходів — регіональних, континентальних чи планетарних.

Література

Основна [5, 9, 10, 17]; додаткова [22, 23, 30, 38]

Контрольні питання

1. Розкажіть про стратегію і тактику еколого-збалансованого розвитку України?
2. Перерахуйте основні екологічні проблеми України, приведіть приклади?
3. Яку небезпеку для жителів України становить радіаційне забруднення?
4. Причини негативного стану повітряного середовища в Україні?
5. Розкажіть про екологічний стан водних об'єктів у нашій державі?
6. Розкажіть про ймовірні шляхи виходу з екологічної кризи?

 

Рекомендована література

 

Основна

1.Аніщенко В.О. Основи екології: навч. посібник. – Київ: Кондор, 2009. – 148 с.

2.Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. – Суми: Університетська книга, 2007. – 316 с.

3. Будыко М.И. Глобальная экология. Москва: Мысль, 1977. – 327 с.

1. Вернадский В. Биосфера. – Москва: Мысль, 1967. – 376 с.
2. Голубець М.А., Кучерявий В.О., Генсерук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу «Екологія та охорона природи». – Київ: НМК ВО, 1990. – 215 с.
3. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: навч. посібник. – Київ: Т-во «Знання», 2007. – 422 с.
4. Екологічне законодавство України у двох книгах. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. Кн. 1. – 704 с. Кн. 2. – 504 с.
5. Злобін Ю.А. Основи екології: підручник. – Київ: Лібра, 1998. – 248 с.

9. Куценко О.М., Писаренко В.М. Агроекологія: підручник. – Київ: Урожай, 1995. – 224 с.

1. Кучерявий В.О. Екологія. – Львів: Світ, 2000. – 493 с.
2. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Охорона природи: словник-довідник. – Київ: Знання, 2002. – 550 с.
3. Одум Ю. Экология. – Москва: Мир, 1996.- Т. 2.. – 376 с.
4. Одум Ю. Экология. – Москва: Мир, 1996.- Т.1. – 328 с.
5. Радкевич В.А. Экология. – Минск: Вышэйш. школа, 1997. – 159 с.
6. Риклефс Р. Основы общей экологии. – Москва: Мир, 1979. – 160 с.

16. Реймерс Н.Ф. Экология: теории, законы, правила, принципы, гипотезы. – Москва: Россия молодая, 1994. – 366 с.

17. Романенко В.Д. Основи гідроекології. – Київ: Обереги, 2001. – 728 с.

18. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: навч. посібник. – Львів: Новий світ, 2003. – 247 с.

1. Чернова Н.М., Былова А.М. Экология. – Москва: Просвещение, 1981. – 255 с.
2. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін. Екологічне управління: підручник. – Київ: Либідь, 2004. – 429 с.
3. Яблоков А.В., Остроумов С.А. Охрана живой природы. Проблемы и перспективы. – Москва: Лес. пром-ть, 1983. – 269 с.

 

Додаткова

1. Апостолюк С.О., Джигирей В.С., Апостолюк А.С. Промислова екологія: навч. посібник. – Київ: Знання, 2005. – 474 с.

23. Багмет В.П., Войцицький А.П. Військова екологія: навч. посібник. – Житомир: ДАУ, 2004. – 155 с.

24. Білявський Г.0., Фурдуй Р.С., Костіков I.Ю. Основи екології: підручник. – Київ: Либідь, 2004. – 368 c.

1. Гайнріх Д., Гертт М. Екологія: Пер. з 4-го нім. вид. / Наук. ред. пер. В.В. Серебряков. – Київ.: Знання-Прес, 2001. – 287 с.
2. Городній М.М., Шикула М.К., Гудков І.М. Агроекологія. – Київ: Вища школа, 1993. – 416 с.
3. Дажо Р. Основы экологии. – Москва: Прогресс, 1975. – 416 с.
4. Дрё. Экология. - Москва: Атомиздат, 1976. – 168 с.

29. Запольський А.К. Водопостачання, водовідведення та якість води: підручник. – Київ: Вища школа, 2005. – 671 с.

30. Эннос А.Р., Бейли С.Э.Р. Биология окружающей среды. Проблемы и решения. / Пер. с англ. Н.П. Матвеевой. – Москва: Колос, 1997. – 184с.

1. Казначеев В.П. Очерки теории и практики экологии человека. – Москва: Наука, 1983. – 262 с.
2. Ковда В.А. Биогеохимические циклы в природе и их нарушение человеком. – Москва: Наука, 1975. – 103 с.
3. Констанинов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека: навч. посібник. – Суми: Університет. книга, 2003. – 151 с.
4. Кобеньок Г.В., Закорко О.П., Марушевський Г.Б. Збереження біорізноманіття, створення екомережі та інтегроване управління річковими басейнами: Посібник для вчителів і громадських природоохоронних організацій. – Київ: Wetlands International Black Sea Programme, 2008. – 200 c.
5. Масікевич Ю.Г., Гринь Г.І., Солодкий В.Д. та ін. Техноекологія: навч. посібник. – Чернівці: Зелена Буковина, 2006. – 192 с.
6. Мороз С. А. Історія біосфери Землі. – Київ: Заповіт, 1996. – Кн. 1. – 439 с.
7. Мороз С. А. Історія біосфери Землі. – Київ: Заповіт, 1996. – Кн. 2. – 421 с.
8. Нельсон-Смит А. Нефть и экология моря. – Москва: Прогресс, 1977. – 305 с.
9. Новиков Г.А. Очерк истории экологии животных. – Ленинград: Наука, 1980. – 288 с.
10. Ревелль П., Ревелль Ч. Среда нашего обитания. В 4 кн. / Перев. с англ. С.В. Ан, Т.В. Никитиной. – Москва: Мир, 1999. – 340 с.
11. Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь-справочник. Москва: Мысль, 1990. – 637 с.
12. Справочник по пестицидам. Под ред. Л.К. Седокура – Киев: Урожай, 1986. – 432 с.
13. Шварц С.С. Экологические закономерности эволюции. – Москва: Наука, 1980. – 153 с.