Тема: «антропогенний вплив на флору і фауну»

План: 1) Біорізноманіття - запорука стійкості природних систем. 2) Причини вимирання і зникнення видів. 3) Охорона генофонду та ценофонду: екологічна мережа. 4. Червона та Зелена книги.

Мета: Розкрити особливості антропогенного впливу на рослинний та тваринний світ, а аткож заходи щодо збереження біорізноманіття.

1. Біорізноманіття. Протягом усієї історії розвитку біосфери нашої планети простежується тенденція збільшення кількості видів на Землі. Це збільшення не було стабільним, а характеризувалося періодами швидкого видоутворення, які чергувалися з періодами мінімальних змін видового багатства й періодами масового вимирання видів. Найбільше вимирання сталося наприкінці пермського періоду (близько 250 млн. років тому), коли зникло 77-96 % видів морської флори й фауни тієї епохи. Проте в цілому вимирання видів-такий самий природний процес, як і утворення їх. Проблема полягає у співвідношенні цих двох процесів. Видоутворення -повільний процес, який триває десятки тисяч, а іноді й мільйони років. Тоді, коли темпи видоутворення відповідали темпам вимирання видів або перевищували їх, видова різноманітність перебувала на постійному рівні або зростала. Вчені вважають, що саме цей процес переважав протягом минулих геологічних епох. Сьогодні описано близько 1.7 млн. сучасних видів, із них порівняно добре вивчено приблизно 400-700 тис. Від 15 до 80 млн. видів, які існують нині, людству поки що взагалі не відомі.

Здоров'я і добробут людини безпосередньо за висить від біорізноманітності. Наприклад, 10 з 25 ліків, що найбільш продаються у світі, були вироблені з природних компонентів. Загальна річна ринкова вартість фармацевтичних препаратів, отриманих з генетичних джерел, оцінюється в 75 000–150 000 млн. дол. США. Приблизно 75% населення Землі використовує для лікування засоби народної медицини, що безпосередньо отримуються з природних компонентів. Біорізноманітність забезпечує генетичними ресурсами сільське господарство і, таким чином, складає біологічну базу для усесвітньої продовольчої безпеки і є необхідним засобом існування людства. Ряд дикорослих рослин, родинних сільськогосподарським культурам, має дуже велике значення для економіки на національному і глобальному рівнях. Наприклад, ефіопські сорти каліфорнійського ячменю забезпечують захист від хвороботворних вірусних організмів, в грошовому вираженні це становить 160 млн. дол. США в рік. Генетична стійкість до захворювань, що досягається за допомогою диких сортів пшениці, в Туреччині оцінюється в 50 млн. $ США в рік.

2. Причини вимирання і зникнення видів. Види під загрозою вимирання або вимираючі види (англ. endangered species - EN)— біологічні види, які знаходяться під загрозою вимирання через свою малу чисельність або певні чинники навколишнього середовища. Вимираючий вид — зазвичай таксономічний вид, але може бути і іншою еволюційно значимою одиницею, наприклад підвидом. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) визначає відсоток вимираючих видів приблизно 40 % від усіх організмів, опираючись на різноманітність видів, відомих до 2006 року (МСОП збирає дані про всі види, схильні до вимирання в тому або іншому ступені). У багатьох країнах є закони, що забезпечують захист цим видам: наприклад, заборона на полювання, обмеження, освоєння земель або створення природоохоронних територій. Фактично лише небагато видів, які підлягають загрозі вимирання, отримують юридичний захист. Більшість видів вимирають або потенційно вимруть, так і не отримавши відгуку в суспільстві. Велика кількість видів, вимерлих протягом минулих 150 років, є причиною для неспокою. Поточні темпи вимирання в 10-100 разів вищі, ніж у будь-який з попередніх періодів масового вимирання в історії Землі. Якщо ці темпи вимирання не зміняться або прискоряться, то число вимираючих видів в наступне десятиліття можна буде обчислити в мільйонах. Тоді як більшість людей з готовністю відгукуються на загрозу вимирання окремих ссавців або птахів, найзначнішою екологічною проблемою є загроза стабільності цілих екосистем за умови, що ключові види зникнуть на будь-якому рівні харчового ланцюга.

Існує щонайменше чотири причини для занепокоєння щодо вимирання видів:

§ Зникнення видів як біологічних сутностей;

§ Дестабілізація екосистем;

§ Загроза інших видів;

§ Втрата незамінного генетичного матеріалу.

Зникнення видів є найважливішим чинником і як зменшення багатства природи, і як моральна проблема для тих, хто вірить, що люди зобов'язані зберігати природне довкілля (також як і для тих, хто вважає, що види тварин мають юридичні права).

Дестабілізація стає добре зрозумілою, коли ланка харчового ланцюга зникає з екосистеми. Коли один вид зникає, дуже часто виникають популяційні зміни чисельності у вторинних видах. Може виникнути ситуація, коли в екосистемі відбудуться сильні незворотні зміни.

Четверта причина є більш тонкою, але, можливо, це найважливіший пункт для людства. Кожен вид несе унікальний генетичний матеріал у своїй ДНК і особини кожного виду виробляють унікальні хімічні сполуки згідно з генетичними інструкціями, закладеними у них. Наприклад, в долинах центрального Китаю, виростає солодкий полин, папоротеподібна рослина, яка є єдиним джерелом артемізинину — препарату, який майже на 100 відсотків ефективний проти малярії (Jonietz, 2006). Якщо б ця рослина зникла, то контроль над малярією (навіть на сьогодні небезпечною хворобою), зменшився б. Є безліч інших прикладів хімічних сполук, які є унікальними для певних видів. Число ще не відкритих сполку, які можуть зникнути в результаті вимирання видів, не може бути визначене, але це причина, що викликає багато суперечок, і, без сумніву, досить важлива.

Хоча вимирання може бути природним результатом природного відбору (приклад, масове вимирання видів у голоцені), проте сучасний період вимирання унікальний. Попередні періоди були викликані фізичними причинами, такими як зіткнення з небесними тілами, рух тектонічних плит, висока вулканічна активність, зміна клімату. Поточний період вимирання викликаний людьми і почався приблизно 100 000 років тому з розселенням людей по планеті. Входячи в контакт з новими для них екосистемами, які раніше ніколи не відчували людської присутності, люди руйнували екологічний баланс, полюючи, руйнуючи довкілля й розносячи хвороби.

Друга фаза періоду почалася приблизно 10 000 років тому з появою сільського господарства. Люди почали процес одомашнення тварин. Таким чином, люди стали першим видом, здатним жити, при цьому помітно змінюючи історично сформовані екосистеми. Маючи здатність жити за межами місцевої екосистеми, люди були вільні від обмежень максимальної чисельності популяції і перенаселяти їх, створюючи велику напругу для навколишнього середовища і здійснюючи руйнівні дії, необхідні для ще більшого приросту населення. Сьогодні, ці дії включають вирубку тропічних лісів, знищення коралових рифів, інші руйнування середовищ існування, надмірну експлуатацію видів, ввезення чужих, не характерних видів в екосистеми, забруднення ґрунту, парниковий ефект. 

3. Охорона генофонду та ценофонду: екологічна мережа. У 1992 р. на Конференції ООН з питань довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Самміт «Планета Земля»), в якій брали участь глави 179 держав світу і 18 тис. представників із громадських, урядових, наукових, ділових та інших організацій, була ухвалена Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття» або «Agenda 21» (2000). Вона надала політичної чинності сталому розвитку – концепції раціонального використання планетарних природних ресурсів на тривалий термін.

Конференція ухвалила 5 основних документи:

§ Декларацію про довкілля й розвиток.

§ Порядок денний на XXI століття.

§ Заяву про принципи управління, захисту й постійного розвитку всіх видів лісів.

§ Рамкову конвенцію про зміну клімату.

§ Конвенцію про біорізноманітність.

Конференція вперше оголосила збереження біорізноманітності пріоритетним напрямом діяльності людства. В преамбулі Конвенції про біорізноманітність говориться:

1. Людство усвідомлює істинну цінність біологічної різноманітності, а також екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, виховне, культурне, рекреаційне й естетичне значення біорізноманітності та її компонентів.

2. Людство усвідомлює величезне значення біорізноманітності для еволюції й збереження систем біосфери, які підтримують життя.

3. Збереження біорізноманітності — спільна справа всього людства.

4. Людство занепокоєне тим, що біорізноманітність істотно зменшується в результаті деяких видів людської діяльності.

5. Необхідно передбачити можливість істотного скорочення чи втрати біорізноманітності, відвернути небезпеку й усунути причини цього.

Конвенцією про біорізноманітність було створено постійний орган, що визначає стратегію й системи конкретних правових, наукових, фінансових, технічних, технологічних та інших заходів зі збереження біорізноманітності, — Конференцію Сторін.

У червні 2007 р. відбулася спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, яка розглянула досягнення урядів, міжнародних агенцій, неурядових організацій і громадськості з виконання зазначеної Програми. На цій зустрічі, відомій, як «Ріо+5» (2000) були підсумовані досягнення, набутий досвід та поставлені нові завдання. На основі документів цих двох найважливіших форумів сучасності щодо збереження довкілля на Землі, була розроблена «Програма сприяння сталому розвитку в Україні» (2000).

У рамках реалізації Програми «Rio+5» Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття” (1994). Він передбачає розробку національної стратегії, а також програми збереження і сталого використання біологічного різноманіття. При цьому особлива увага надається природоохоронним об`єктам або всім іншим територіям, які представляють значну біоценотичну цінність. Згідно цього Закону, Україна зобов`язується приймати заходи щодо використання біологічних ресурсів для запобігання або зведення до мінімуму несприятливого впливу на біологічне різноманіття, а також відновлювати його у деградованих районах. Одним з цих заходів є система національної екологічної мережі, ідею про створення якої вперше було висвітлено в Постанові Кабінету Міністрів України «Про Концепцію збереження біологічного різноманіття України» від 12.05.1997 р. за N 439.

Національна екологічна мережа України розглядається як складова всеєвропейської екомережі, створення якої схвалено Конференцією міністрів довкілля 55 країн Європи в Софії в 1995 р. Пізніше у нас було ухвалено Закони «ПроЗагальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» у 2000 р. та «Про екологічну мережу» у 2004 р. Основною метою цих важливих документів є збільшення частки земельного фонду з природними заповідними територіями до рівня, достатнього для збереження біологічної і ландшафтної різноманітності. Екологічна мережа має забезпечити можливість природної міграції та поширення рослин і тварин.

Недоліки законодавства України щодо екологічної мережі:

Ø У Законі України «Про природно-заповідний фонд» нічого не говориться про національну екологічну мережу і тому її статус у Державному кадастрі територій та об'єктів ПЗФ є невизначеним.

Ø Жодним законодавчим актом не закріплено обов`язковість чи хоча би доцільність означення коридорів екологічної мережі в натурі.

Ø У національній та екологічній мережі та в її регіональній частині дотепер не виділено елементи міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.

Ø Важливими документами загальнодержавного значення (Земельний кодекс, Лісовий кодекс, Водний кодекс та Закон України “Про мисливське господарство та полювання”), а також їх підзаконними актами не визначено особливості господарювання відповідних суб`єктів та порядок використання природних ресурсів на території екологічної мережі.

Ø Не визначено ступінь адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства України у межах екологічної мережі, на території, яка не входить до ПЗФ.

Зазначені недоліки на дають можливості у повній мірі здійснювати державний, громадський контроль та прокурорський нагляд за додержанням законодавства, які визначені статтями 36 та 37 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

5. Червона та Зелена книги. У 1948 р. при ООН було створено спеціальну Комісію з охорони видів рослин і тварин, що зникають, а з часом — Міжнародну Червону книгу, куди заносяться дані про всі види рослин і тварин, які опинилися на межі вимирання. Ідея створення Червоної книги належить англійському зоологові П. Скотту. Міжнародна Червона книга складається з кількох томів. До неї внесено близько 300 видів і підвидів ссавців, близько 300 видів птахів, понад 100 видів плазунів, близько 40 видів земноводних, понад 250 видів вищих рослин. У Червоній книзі є також і «чорний список», куди заносять тварин і рослини, які зникли на планеті після 1600 р. Види, внесені до Червоної книги, підлягають обов´язковій міжнародній і державній охороні, вони є об´єктами численних міждержавних угод, договорів, наукових проектів. З 1970 по 1999 р. кількість видів, яким загрожує повне вимирання, зросла з 92 до 550.

Сьогодні, крім Міжнародної Червоної книги, всі розвинені країни створюють національні Червоні книги. В Україні першу Червону книгу випущено в 1980 р., а через два роки ухвалено Закон про Червону книгу України, який закріпив її в статусі державного документа. В 1994 й 1996 р. Червону книгу України було перевидано вже у двох томах. Кількість видів, які в нашій країні опинилися перед загрозою зникнення, стрімко зростає. Наприклад, якщо в перше видання Червоної книги України було внесено 151 вид вищих рослин і 29 — ссавців, то в друге — вже 467 і 41 відповідно.

На відміну від видів, котрі з часом можуть пристосуватися до антропогенних факторів, і переселитися в штучні біогеоценози — агроценози, лісосмуги й лісопосадки, водосховища й ставки, природні екосистеми до впливу людини не пристосовуються. Тому подібно до Червоної книги, сьогодні складаються списки рідкісних екосистем і тих, що зникають, а отже, потребують особливої охорони. Такі списки називають Зеленою книгою. Не викликає сумніву, що Зелена книга найближчим часом набуде статусу державного документа, як і Червона книга.

Збереження біорізноманітності — це складна, комплексна проблема. Вона пов´язана з цілою системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів, охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях. Завдання щодо збереження біорізноманітності входять до глобальної концепції стратегії й тактики виживання людства. Це:

– планування й збалансоване використання земельних ресурсів;

– боротьба зі зменшенням площі лісів;

– невиснажливе використання природних екосистем;

– невиснажливе ведення сільського господарства;

– зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й повітря;

– раціональне використання ресурсів моря та ін.

Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, заповідна справа та біоконсервація. Сьогодні людство «законсервувало» для нащадків близько 10 % відомої науці сучасної біоти. Однак це не стало гарантом збереження біорізноманітності. Законсервувати будь-який вид — це складна наукова й технічна задача. Але більш складнішою є розконсервація виду й повернення його в природу. Найчастіше такий вид не встигає пристосуватися до свого оточення й стає легкою здобиччю для хижаків, субстратом для хвороб, їжею для паразитів. Якщо ж він виявляється здатним протистояти цьому тискові, то зазвичай сам стає агресором: витісняє аборигенні види, стрімко розселяється, створює різні біоперешкоди..

 

Література

Основна [14, 15, 16, 19, 21]; додаткова [30, 38, 39]

Контрольні питання

1. Дайте визначення терміну «біорізноманіття» і розкажіть у чому полягає необхідність його збереження?
2. Розкажіть про причини вимирання і зникнення видів, а також про їх відомі та потенційні наслідки?
3. Яким чином здійснюють охорону організмів у світі?
4. Що таке «Екологічна мережа» і які цілі переслідує її створення?
5. Розкажіть про Червону та Зелену книги?

 

Лекція № 20