Нормування антропогенного навантаження на водоресурсний потенціал

Якість середовища життя за водним фактором – сукупність умов існування людського суспільства за водним фактором. Визначається наступними показниками і параметрами:

• хімічний склад води (забезпеченість фізіологічних потреб людини якісною питною водою, концентрація шкідливих речовин у водах);

• фактори фізичного впливу (шкідлива дія води, ймовірність і частота небезпечних гідрологічних явищ - катастрофічні повені і паводки, селі, та ін.) маловоддя, технічний стан гідроспоруд тощо;

• стійкість до антропогенних навантажень (екологічна ємність);

• інформаційне різноманіття гідросфери;

• водозабори.

Діючий водний і земельний кадастри не враховують рівень антропогенного навантаження та екологічний стан водних ресурсів регіону (басейну), не дозволяють проводити інтегральні еколого-економічні оцінки водоресурсного потенціалу, а також недостатньо пристосовані для вирішення специфічних завдань управління водокористуванням в умовах посилення ролі регіональних суб'єктів і переходу до нових форм водних відносин.

На основі даних водного кадастру здійснюється нормування антропогенного навантаження на водно ресурсний потенціал на основі розрахунку екологічних нормативів.

Екологічний норматив (ЕН) – це ступінь максимально допустимого втручання людини в екосистеми, що забезпечує збереження екосистемам оптимальної структури і динамічних якостей. Вказані межі визначаються як бажаним для людини станом екосистем, його соціально-біологічною витривалістю, так і господарськими аспектами.

Нормування антропогенного навантаження здійснюється за допомогою екологічного критерію, на основі якого виконується оцінка, визначення або класифікація екосистеми, процесів і явищ.

Гідроекологічні критерії можуть бути природозахищеними (збереження цілісності водних екосистем, умов формування стану і якості води), антропоекологічними (вплив на людину) і господарськими.

При використанні екологічного нормативу необхідно моделювання процесів. Але незалежно від цього завжди треба керуватись ”правилом десяти відсотків”, згідно з яким навантаження, наприклад, безповоротний водовідбір і втрати води, скид забруднених стоків, що не перевищує 10 %, як привило, не призводить до негативних для водних екосистем наслідків.

Структурна схема показників, які нормуються, має будуватись за басейновим принципом за яким вплив господарської діяльності оцінюється за рівнем використання водних ресурсів та змін водного режиму внаслідок гідротехнічного будівництва і господарського освоєння водозбірної площі.

З показників, які вимагають першочергового нормування виділяються ті, що характеризують:

· Підтримання екологічно необхідних витрат води в річці. Регламентація цих витрат повинна забезпечити екологічне благополуччя водних об’єктів і визначити об’єми допустимого вилучення річкового стоку для поза руслових потреб.

· Підтримка екологічно допустимої якості води у водних об’єктах. Основним нормативним документом тут є екологічна класифікація якості води.

· Обмеження на скид в річки забруднених речовин у вигляді відносних показників на одиницю продукції.

· Підтримання природного балансу і режиму за киснем.

· Оптимізація структури угідь на водозбірній площі для забезпечення сприятливих умов формування водного режиму і стоку, запобігання шкідливої дії вод, збереження буферної функції прибережних захисних смуг тощо.

· Обмеження об’єктів водокористування. Критеріями цього обмеження мають стати норми водопотреб на одиницю продукції (які спрямовані на впровадження водозберігаючих технологій), а також допустимий об’єм водовідбору, що не порушує екологічного стану водного об’єкту.

Для оцінки і класифікації сучасного стану водних систем використовують “Концепцію екологічного нормування” (затверджену Міністерством екології та природних ресурсів, 1997 р.) та “Методическое руководство по расчету антропогенной нагрузки и классификации экологического состояния бассейнов малых рек Украины” (А.В.Яцык,А.М.Петрук. А.П.Канаш, 1992).