Внутрішньорічний розподіл стоку

Режим стоку переважно визначається джерелами живлення. Річки України живляться талими (сніговими), дощовими і підземними водами.

Більшість річок України належать до річок переважно снігового живлення і для яких характерна тенденція до вирівнювання внутрішньорічного розподілу стоку. Це зумовлено зарегулюванням стоку, впливом кліматичного фактора – зростання температури повітря взимку, а отже, почастішали відлиги, під час яких відбувається часткове танення снігового покриву.

На півночі та в центральній частині України доля снігового живлення декілька перевищує 50% річного стоку, а на півдні збільшується до 80% і більше.

На річках снігового живлення найбільші середні місячні витрати води спостерігаються у березні-квітні, а найменші – наприкінці літа або на початку осені.

В західних районах країни є річки, де значна частка стоку формується за рахунок дощових вод, доля весняного стоку - менше 50% річного, а стік меженних сезонів перевищує 15-20% річного. Стік річок Причорноморської низовини і степового Криму формується переважно у лютому-березні. Річки цього району практично не мають підземного живлення і щорічно пересихають влітку і промерзають взимку.

На другому місці у живленні річок України є підземне живлення, доля якого у річному стоці дуже мінлива. Так, в середньому він складає 20-35%, на окремих річках Волино-Подільської височини – більше 50%, а на півдні Причорноморської низовини – доля підземного живлення близька до нуля.

Дощове живлення річок незначне - не перевищує 10% і тільки у басейні Тиси, Пруту та окремих карпатських притоках Дністра ця доля значно вища.

Доля підземного живлення, величина і інтенсивність паводків залежить від характеру опадів і температури повітря, а також від гідрогеологічних умов, почво-ѓрунтів, рослинності. Так, в межах Волино-Подільської, Придніпровської височини, Донецького кряжу доля підземного живлення істотна в тому випадку, якщо долина річок достатньо глибока, якщо ж долина річки неглибока, то в межень ґрунтових вод недостатньо для підтримання постійної течії води і такі річки можуть пересихати. Вплив лісу на розподіл стоку протягом року полягає у збільшенні тривалості весняного стоку і перерозподілі поверхневого та підземного стоку. Якщо мала річка не дренує підземні води, то рослинність зменшує меженний стік. Зменшує його також заболоченість, внаслідок витрат води на випаровування.

Внутрішньорічний розподіл стоку більшості річок України зазнав і впливу господарської діяльності – це створення водосховищ, забір води на зрошення, водопостачання, осушувальні меліорації, перекидання води з одного басейну річки в інший.

Максимальний стік

Максимальний стік річок формується в результаті надходження талих снігових вод або за рахунок дощів. Причому на річках із переважанням снігового живлення можливий максимальний стік формується від танення снігу і від дощу, тим часом, як на річках дощового живлення він формується лише за рахунок дощів.

Величина максимального стоку за інших однакових умов залежить: від інтенсивності танення снігу чи випадіння дощу, величин втрати вологи на просочування та акумуляцію, від розмірів площ, охопленої одночасно таненням снігу або дощем. Поширені в басейні річки, озера або ліси зменшують величину максимального стоку.

Таким чином, максимальні витрати води річок у залежності від фізико-географічних умов бувають різними за походженням:

а) повеневі – ті, що повторюються переважно від танення снігу на рівнинах;

б) дощові;

в) змішані, що утворюються від талих і дощових вод.

Середній шар стоку повені на рівнинній частині території України змінюється від 40-60 мм на півночі країни до 10 мм і менше на півдні Причорноморської низовини та в Присивашші. Шар повеневого стоку на південно-західних схилах Карпат та в Закарпатті в середньому складає 100-200 мм і більше. Стік під час повені складає більше 50% загального стоку, а тривалість повені змінюється від 10-15 днів на малих річках до 3-4- місяців на великих річках. Час проходження максимальних витрат води пов’язаний з їх походженням. На рівнинних річках вони мають місце в березні-квітні, на річках басейнів Дунаю, Дністра, (окрім лівобережних приток) і в Криму – восени.

У гірських районах Карпат узимку та навесні внаслідок різкого потепління і дружнього танення снігу, що супроводжується рясними дощами протягом доби і більше, формуються високі багатопікові паводки змішаного типу. Ці паводки інколи наносять значної шкоди народному господарству. Такі паводки спостерігались у грудні 1947, 1957, 1967, 1979, 1993 роках, у січні 1948, 1980 рр., у лютому 1968 р. Максимальний стік, який має катастрофічні наслідки – 1998, 2000 і 2001 роки.

На більшості річок України максимальні витрати весняної повені перевищують максимальні витрати від злив, за винятком південних річок, де максимальні витрати від злив перевищують максимальні витрати від талих вод. Дані спостережень показують також, що збільшується і площа водозборів, на яких максимальний дощовий стік перевищує максимальний стік від талих вод. Так, якщо на півночі такі водозбори мають площу не більше 50-100 км², в Донбасі та Приазов’ї – 3000-3500 км², а на півдні степової зони – 9000 – 10000 км².

На рівнинній території України паводки спостерігаються рідко і мають локальний характер. Вони короткочасні (протягом кількох годин) і характеризуються інтенсивним підвищенням рівня води. Найбільш паводконебезпечними регіонами України є Українські Карпати (басейни річок Пруту, Дністра, Тиси) і Кримські гори. У Карпатах підняття рівнів води під час паводків досягає 1,5-2,5 м протягом 3-4 годин.