Народногосподарське значення озер і водосховищ

Водойми із сповільненим водообміном – озера та водосховища – мають велике значення в народному господарстві. Великі озера (Байкал, Балхаш, Каспійське море, Ладозьке, Онезьке) та водосховища, створені на Волзі, Дніпрі, Дону, використовуються як транспортні магістралі. Мінеральні озера (Кара-Богаз-Гол, Ельтон, Баскунчак, озера Криму) використовуються для добування цінної хімічної сировини (мірабіліту, кухонної солі, соди тощо). З озер, розміщених у зоні тундри і тайги, видобувають сапропель, сапропеліти, торф, які використовуються в хімічній (добування бензину, газу, різних мастил тощо) та паливній промисловості.

Значну роль відіграють озера та водосховища в розведенні водоплавної птиці, риборозведенні та рибальстві. Залежно від кількості риби, яка виловлюється з 1 га площі, озера поділяються на:

а) малопродуктивні, якщо з 1 га виловлюється менше 30 кг на рік;

б) середньопродуктивні при вилові 30-60 кг/га на рік;

в) високопродуктивні при вилові більше 60 кг/га за рік.

З розвитком водогосподарського будівництві в народному господарстві роль штучних водойм весь час збільшується.

Болота, їх водний баланс та гідрологічна роль

Болото – це ділянка земної поверхні, що характеризується надмірним застійним або слабо проточним зволоженням горизонтів грунту на протязі більшої частини року, наявністю процесів торфоутворення та специфічної водолюбної рослинності. За наявності незначного шару торфу, коли корені основної маси рослин досягають підстелюючого мінерального грунту перезволожені ділянки суші відносять до заболочених земель. На таких ділянках при переважаючій трав’янистій рослинності, шар торфу не перевищує 30 см.

Причини утворення боліт

Болота можуть виникати або в наслідок заростання водойм, або в наслідок торфоутворення на поверхні суші, що призводить до заболочування вододільних просторів.

В першому випадку безперервний процес виносу в озеро мінеральних і органічних часток грунту змитих з його водозбору, а також відкладення відмерлих рослин, зумовлює поступове зменшення глибин в озері. Одночасно починає розвиватися мілководна рослинність.

Таким чином на місці озера може утворитися болото, яке в процесі свого розвитку переходить із низинного в перехідне, а потім в верхове.

Процес болото утворення на мінеральних грунтах залежить від умов обводнення території та її рельєфу. Найбільш інтенсивно цей процес протікає в зоні надмірного зволоження, де норма річних опадів значно перевищує норму випаровування з поверхні суші і зумовлює більш-менш постійне зволоження верхніх шарів грунту. Надмірна волога в цій зоні повинна відводитись з поверхні суші через поверхневе та ґрунтове стікання. Але при рівнинному рельєфі, з малими похилами, цей процес триває досить довго. В результаті утворюються значні площі, перезволожені застійними водами. В районах з рівнинним рельєфом та відносно річковою мережею, болота та заболочені землі займають не лише пониження місцевості, але й значні масиви з позитивними елементами рельєфу, включаючи і річкові вододіли.

Зона нестійкого зволоження характеризується значно меншим поширенням боліт. Тут болотні масиви мають місце лише на ділянках з від’ємними елементами рельєфу.

Рис. 22. Схема заростання озера (по В. Р. Вільямсу): а - мінеральне дно озера, б - в - вапняковистий сапропелевий мул, г - землистий торф, д - осоковий торф, є - очеретяний торф; 1 - вільно плаваючі водяні рослини, 2 - рдести й латаття, 3 - лепеха болотяна, 4 - рогіз, 5 - очерет, 6 - великі осоки, 7 - дрібні осоки, 8 - кореневі злаки, 9 - злаки.

 

Надлишкове зволоження верхніх горизонтів в цій зоні може утворюватися лише за рахунок притоку поверхневих стічних вод та завдяки виходу на поверхню водоносних горизонтів або близькості рівнів ґрунтових вод в понижених місцях рельєфу. Отже, основною причиною заболочення тут є рівнинний рельєф і наявність на поверхні або близько до неї водонепроникного шару грунту, в більшості випадків глини, що веде до постійного перезволоження верхнього горизонту. Часто процес заболочення розпочинається на місцях лісних вирубок, лісових пожеж. Заболочуватись можуть і ділянки біля схилу річкової долини, де виклинюються грунтові води, а також мілкі впадини, що утворюються, як правило, в місцях винесення ґрунтовими водами розчинених солей та дрібнозернистих пісків. Заболочення прирічкових рівнинних ділянок має також місце в результаті підняття рівня води в річці внаслідок побудови греблі.

Площа боліт і перезволожених земель в Україні становить більше 4190 тис. га (приблизно 1,7 % території республіки). Із них власне боліт – 613 тис. га., заболочених земель – 745 тис. га. і перезволожених земель – 2834 тис. га.

За ступенем заболоченості і характером боліт в Україні виділяють 5 характерних регіонів: Полісся, Мале Полісся, Лісостеп, Степ, Карпати з Прикарпаттям.

Класифікація боліт

В основу класифікації боліт покладені три основні ознаки, що визначають їхній водний режим:

1. Геоморфологічні умови залягання і зв’язані з ними умови водного живлення болотних масивів;

2. Рельєф поверхні болотних масивів, що визначає умови стікання води і ступінь їхньої проточності;

3. Рослинний покрив і закономірності його розподілу по території болотних масивів.

За комплексом умов водного і пов’язаного з ним мінерального живлення, характером рослинності та висотного розташування по відношенню до оточуючої місцевості, розрізняють три основні типи боліт:

 

Рис. 23. Будова боліт різних типів: а – верхове болото; б– низинне болото; в – що утворилося при заростання озера; 1 – сфагновий торф; 2 – осоковий и осоково-івовий торф; 3 – гіпновий торф; 4 – тростинний торф; 5 – плаваючий торф різного складу; 6 – сапропелевий торф; 7 – сапропель; 8 – мул; 9– порода; 10 – вода

 

- Низинні болота, в живлені яких, крім атмосферних опадів, приймають участь поверхневі та грунтові води. На низинних болотах поширена вимоглива до умов мінерального живлення евтрофна рослинність. Тому їх ще називають евтрофними або трав’яними болотами.

- Верхові болота, живлення яких здійснюються лише за рахунок атмосферних опадів. На цих болотах проростає оліготрофна рослинність, мало вимоглива до вмісту поживних речовин в грунті. Верхові болота мають випуклу форму поверхні, їх ще називають оліготрофними або моховими болотами.

- Перехідні болота змішаного живлення з мезотрофною рослинністю, їх також називають мезотрофними або лісовими болотами.

За розташуванням в рельєфі місцевості розрізняють болота заплавні, долинні, схилові, вододільні та притерасні.

Заплавні болотні масиви, що покривають повністю широкі заплави річок, характерні тим, що стікання води з таких масивів має місце по всьому фронту дренування їх річкою. Ці масиви мають або цілком горизонтальну поверхню, або слабо нахилену в бік русла річки. Заплавні болотні масиви можуть мати одночасно декілька джерел живлення: ґрунтовими водами, атмосферними опадами, що випадають безпосередньо на поверхню болота, та за рахунок річкових вод, що затоплюють їх під час розливів річок.

Притерасні болотні масиви відрізняються від заплавних тим, що в результаті свого більш високого розташування по відношенню до рівня води в річці, вони не затоплюються річними водами в період паводків та повеней. І заплавні, і притерасні болотні масиви відносяться до групи долинних боліт. До цієї ж групи відносяться менш поширені болотні масиви старорічищ.

До болотних масивів вододільних міжрічкових просторів входять болотні масиви: вододільні плакорного залягання, вододільно-схилового плакарного залягання, котловинного залягання.

Болота вододільного плакорного залягання характеризуються тим, що вони розташовуються на місцевості в найбільш високих точках річкових вододілів, з них води стікають в різних напрямках і надходять в різні річкові басейни. В зв’язку з майже повною відсутністю ґрунтового живлення для них єдиним джерелом живлення служать атмосферні опади.

Болота вододільно-схилові розташовуються на пологах схилах міжрічкових просторів. На таких болотних масивах води стікають (в залежності від рельєфу та розташування масиву) або в напрямку загального схилу в один водоприймач, або в напрямку схилу до головної річки і в напрямку обох приток по відношенню до котрих масив займає вододільне положення. Для цих масивів основним джерелом живлення також є атмосферні води. Але на окремих понижених ділянках цих масивів спостерігаються транзитні фільтраційні потоки, що проходять через болото в бік загального похилу місцевості.

Для боліт котловинного залягання характерна наявність стікання води до болотного масиву зі схилів котловини, що оточує болото. Такі масиви можуть розташовуватися в повністю замкнутих і безстічних котловинах, із яких здійснюється стік води одним або декількома струмками при відсутності впадаючих потоків. При котловинному заляганні болотні масиви можуть мати різні випадки живлення. На неглибоких впадинах живлення відбувається за рахунок атмосферних опадів та поверхневого стоку. При глибоких котловинах частка ґрунтового живлення може бути значною в загальному живленні болотного масиву.

В зонах нестійкого та недостатнього зволоження грунтові води є основним видом живлення болотних масивів. Тому болота в цих зонах приурочені лише до глибоких впадин та річкових долин.