Легенда «як мати рушничком стала»

Слово «Рушничок» і «Мати» завжди йдуть разом.

Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли – вишивати, як їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви, матусю, шийте-вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти і птахи». Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушничках залишу, тож бережіть їх». Багато рушничків вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи говорила: «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не поїхали, куди б не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові величає,здоров’я береже».

Померла мати, а слова і пам'ять про неї в рушничках залишилась і передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'язаний з цими рушниками.

Завдання. Перекажіть легенду.

Народні прислів’я

• На весільний рушник стати – щастя й долю мати.

• Рушник – неповторне багатство.

• Хата без рушника, що родина без дітей.

• Який рушник – така й господиня.

• На рушничок стати – тепер не розлучать ні батько, ні мати.

 

Повір’я

Не можна витиратися разом із кимось одним рушником одночасно.

 

Літературна сторінка

Андрій Малишко

(1912 – 1970)

Видатний український поет

Андрій Малишко написав «Пісню про рушник» – символ чистого синівського почуття до матері. Покладена на музику Платоном Майбородою, пісня одразу ж стала народною, тому що поет зумів посягти саму душу народної поезії.

 

1. Виразно прочитайте вірш.

 

ПІСНЯ ПРО РУШНИК

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала.

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала.

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої.

Завдання. Вивчіть вірш «Пісня про рушник» напам’ять.

* * *

2. Виразно прочитайте вірш Д. Білоуса.

 

НЕВМИРУЩИЙ РУШНИЧОК

На декаду в Ташкент в України

прилетіли і старші майстри,

і з молодшої їхньої зміни

два поети: обидва –Дмитри.

 

Заповняють картки в готелі,

аж підходить дівча: –Я –Зухра, -

усміхаються очі веселі

до гостей з-над Славути-Дніпра.

 

У руках записна в неї книжка:

–Хочу, –каже, –в концерті для вас

заспівати «Рушник» Малишка, –

підкажіть українські слова.

 

Переглянулись два поети

(щойно в світ «Рушничок» злетів):

сяк-так знають перші куплети,

а з останнього –кілька слів.

 

Та не знати свого –це ж сором,

і не скажеш про це Зухрі.

Що ж, згадаєм, мовляв, відтворим,

Як звучить у нас на Дніпрі.

 

А воно знайоме до болю,

в голові не все ожива.

Що робить? Далі собі волю –

повставляли свої слова.

 

Прозвучав «Рушничок», нівроку!

«Біс!» –кричать узбеки. –«Ура!»

Але якось через півроку

Прибула на Вкраїну Зухра

 

Виступає вона з концертом,

Пісню в нашій столиці співа.

Із узбецьким легким акцентом

вимовля українські слова.

 

Та цікаво, що буде далі:

тут найвищі ноти бери,

бо Малишко сидить у залі, –

це помітили два Дмитри.

 

Пісня стелиться, пісня лине,

та чи автору це не гнів:

слів Малишкових –дві третини,

а третина –слова Дмитрів.

 

–Видно, сплутали щось узбеки? –

настороживсь поет. –Що таке? –

Щось незвичне, немов далеке,

Але серцю таке близьке!

 

А Дмитри підвелися знишка

(поряд ложа їх –бенуар),

поглядають в партер на Малишка, –

аплодує Зухрі пісняр.

 

І чудово Зухра проспівала,

заворожена зала була:

«Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села....»

 

Та кому на серце не ляже?

і Малишко просяяв: –Біс!

Я не знав, що «Рушник» мій, –

каже, – варіантами вже обріс.