Зміст представництва нижньої та верхньої палат бікамерних парламентів.Види верхніх палат парламентів зарубіжних держав.

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним, так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною державою, що має у своєму складі верхню палату. Нижня палата зазвичай представляє населення всієї країни, верхня палата представляє конкретні територіальні одиниці і складається з рівної кількості депутатів від кожного суб'єкту федерації або пропорційно до кількості населення регіону.Для переважної більшості федеративних держав двопалатний парламент вважається майже обов´язковою ознакою. Такий зв´язок федеративного устрою з двопалатними парламентами пояснюється тим, що ідея розподілу парламенту на дві палати багато в чому була зумовлена намаганням поєднати в одному представницькому органі загальнонаціональні інтереси та інтереси суб´єктів федерації.

НП: Федеральні Збори РФ складається з двох палат - Ради Федерації (верхня палата) й Державної Думи (нижня палата). Державна Дума представляє інтереси народу Росії у цілому і обирається на чотири роки, термін повноважень Ради Федерації не визначений. Рада Федерації не обирається, а формується відповідно до порядку, що визначаються спеціальним федеральним законом. Її членами стають по одному представнику, призначеному законодавчим органом, і представнику, призначеному головою виконавчого органу (за погодженням із законодавчим органом) влади кожного субєкта Російської Федерації. Оновлення Ради Федерації відбувається за принципом ротації: у міру переобрання посадових осіб, що представляють субєкти федерації.

Багато держав, які на конституційному рівні проголошено унітарними, вже тривалий час мають двопалатні парламенти. Найбільш показовим прикладом такої політико-правової конструкції «унітарна держава — двопалатний парламент» може бути Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія, Норвегія, Польща та ін. Палати парламенту розрізняються за складом, порядком формування, повноваженнями. Як правило, одна з палат є верхньою, інша — нижньою. Це означає, що закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою. Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її задача — прийняти аба відхилити його. На практиці це призводить до того, що політично більш важливою є нижня палата, оскільки в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюждується лише на нижню палату.Як правило, верхня палата формується меньш демократичним шляхом, ніж нижня: для її членів встановлюєтся більш високий віковий ценз, вона може обиратися не напряму населенням, а, наприклад, регіональними органами влади, також, вона може складатися з осіб, які не обираються зовсім. В результаті верхня палата більш схильна займати позиції, близькі уряду країни, або спрямовані на недопущення різких змін.

НП: У ВБ Верхня палата, Палата лордів, в основному, складається з призначених членів: Лордів духовних — це духовенство англіканської церкви, та Лордів світських — членів перства.Раніше це були спадкові пери, що володіли титулами герцога, маркіза, графа, віконта або барона.Відповідно до Акту про Палату Лордів 1999 року, лише довічне перство (тобто, перство, що не спадкується) автоматично дає право його власнику засідати у Палаті лордів.

Однак у деяких державах прямими виборами обираються члени як до нижньої, так і до верхньої палати.

НП:Польський парламент складається з двох законодавчих органів. Першим є Сейм, тобто нижня палата, другим – Сенат, тобто верхня палата. У Сеймі засідають 460 депутатів, в Сенаті 100 сенаторів. Сенатори обираються всенародним голосуванням на чотири роки. Вибори в Сенат проходять одночасно з виборами до Сейму. У 1989-2010 роках діяв порядок, за яким у кожному виборчому окрузі обиралося кілька сенаторів (від 2 до 4 залежно від чисельності населення), які набрали найбільшу кількість голосів. У 2010 році були прийняті поправки, відповідно до яких сенатори обираються по більш дрібних одномандатних округах в один тур.