До жорстких конституцій належать всі кодифіковані конституції.

Ступінь жорсткості конкретних конституцій забезпечується по-різному:

- виключно за рішенням парламенту, прийнятим на підставі голосування кваліфікованої більшістю у 2/3 голосів від конституційного складу парламенту. Іноді кваліфікована більшість може бути 3/5, 3/4 або 4/5 складу парламенту (Грузія, Китай, Кіпр, Ліхтенштейн, Македонія, Мальта, Монако, Угорщина, Хорватія, Чорногорія, Чехія);

- повторним голосуванням (Білорусь, Гаїті, Греція, Естонія, Литва, Норвегія, Фінляндія, Швеція). Наприклад, у п. 3 ст. 110 Конституції Греції 1975 р. зазначено, що "після прийняття Парламентом рішення про перегляд Конституції, Парламент наступного скликання на своєму першому засідання приймає рішення щодо змісту переглядує-мих положень абсолютною більшістю голосів загальної кількості його депутатів";

- прийняттям змін до конституції новообраним парламентом у зв'язку з тим, що повноваження парламенту, який фактично прийняв рішення про необхідність внесення змін до конституції, достроково припиняється (Бельгія, Ісландія,) після схвалення парламентом змін до конституції, з наступним затвердженням їх на загальнонаціональному референдумі (Австрія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Молдова, Польща, Румунія, Франція, Швейцарія, Японія).

- у деяких федеративних державах після схвалення парламентом змін до конституції затвердження їх законодавчими органами суб'єктів федерації (Німеччина, США).

Гнучкі конституції - це ті, в текст яких легко внести зміни. Тобто, ніяких особливих процедур для цього випадку не передбачено і конституція змінюється чи доповнюється в тому самому порядку, що і звичайні закони. Такими конституціями є лише написані конституції Великобританії та Нової Зеландії.

8. Поняття та зміст інституту конституційного контролю.

Розглядаючи поняття “конституційний контроль”, у конституціях зарубіжних країн використовуються різні найменування цієї державної функції: конституційний контроль, конституційний нагляд, конституційна юрисдикція, охорона конституції тощо. Під конституційним контролем треба розуміти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції, тобто несуперечливість їй актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, які виконують публічні функції або беруть участь у здійсненні публічної влади. Конституції деяких зарубіжних країн відносять конституційний контроль до судової влади незалежно від того, здійснюють його загальні суди чи спеціальні органи конституційного контролю (нагляду).
Так, Конституція Російської Федерації закріплює основи правового статусу Конституційного Суду у гл. 7 “Судова влада”, прямо зазначено, що “судова влада здійснюється через конституційне, цивільне, адміністративне та кримінальне судочинство”. Аналогічним є становище ФедеральногоКонституційного Суду в Німеччині. У Грузії також Конституційний Суд текстуально інтегрований у конституції із загальними судами.

Проте у конституціях багатьох інших зарубіжних держав конституційний контроль текстуально виділяється у самостійний інститут, який не належить до судової влади (Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Франція, Іспанія та ін.). Це зумовлено тим, що функції органів конституційного контролю мають певну специфіку. Згадані органи не можна вважати просто органами правосуддя. Це підтверджується, зокрема, тим, що органи конституційної юстиції мають повноваження розглядати так звані юрисдикційні справи, наприклад, у спорах про компетенції між вищими органами держави. Такі спори часто набувають політичного характеру. Це свідчить про те, що фундаментальні гілки влади не виключають існування інших функціонально самостійних правових інститутів, зокрема інституту конституційного контролю. Більш того, необхідність і важливість охорони конституції, забезпечення відповідності законодавчих та інших нормативних актів конституції, верховенства права в юридичній практиці та правоза-стостосовній діяльності, стримування будь-якої гілки влади у випадках виходу за межі конституції та підтримування балансу всіх гілок державної влади зумовлює об'єктивну потребу в особливій гілці влади - контрольній (наглядовій).
Потреба у самостійно функціонуючому інституті конституційного контролю є особливо очевидною у державах перехідного періоду від тоталітаризму до демократії, для яких властивими є гостра політична боротьба, протистояння різних гілок влади, втручання однієї гілки влади у сферу діяльності іншої, ослаблення органів законодавчої та підсилення органів виконавчої влади.

У сучасному вигляді доктрина конституційного контролю вперше була сформульована й застосована Верховним Судом США. Хоча Конституція США не наділила Верховний Суд правом установлення відповідності законів Конгресу до Конституції, Верховний Суд ще у 1803 р. оголосив, що федеральна Конституція - вищий закон країни, і будь-який закон Конгресу, який суперечить Конституції, може бути визнаний судом як неконституційний.
З того часу Верховний Суд США за свою більш як 200-річну історію здобув практично безспірну репутацію суверенного національного арбітра і, власне, являє собою “ четверту владу в державі ”. Згодом цей приклад наслідували й інші держави: 1848 р. конституційний контроль був частково введений у Швейцарії, 1853 р. - в Аргентині, 1891 р. - у Бразилії, 1917 р. - в Уругваї.

Повноваження органів конституційного контролю за своїм обсягом різні в окремих країнах. Це залежить як від виду даних органів, так і від об'єктів конституційного контролю, визначених законодавством конкретних країн.
Спільним для всіх органів конституційного контролю є розгляд справ про відповідність (несуперечність) законів та інших актів парламенту, актів президента, уряду, міністрів і деяких інших керівників центральних органів виконавчої влади, місцевих державних органів і місцевого самоврядування конституції та конституційним законам.