Конституційно-правовий звичай як джерело конституційного права зарубіжних держав. Судовий прецедент як джерело конституційного права.

Слід розрізняти звичаї як форми юридичні (правові звичаї) і неюридичні (норми, встановлені на основі однакової практики політичного змісту). Якщо законотворчість – це створення конкретних нормативних актів, то правовий звичай є результатом досить абстрактної суспільної практики, в якій неможливо розмежувати нормотворчий процес та його результат.

Правовий (юридичний) звичай – це норма, що слалась в результаті регулярного, стійкого повторення в політичній поведінці. Ці норми ніде в офіційних виданнях не записані, однак впродовж тривалого часу застосовуються і санкціонуються державою. Проте судом вони в любому випадку не захищаються.

Правовий (або ще конституційний) звичай – це звичай який вигідний державі і держава його підтримує, але при цьому з якихось певних причин не переносить його в писане право. Конституційні і взагалі правові звичаї, як правило, носять не політичний, а церемоніальний, обрядовий характер.

Особливо часто вони застосовуються в країнах, що належать до англо-саксонської правової системи, а саме в Великобританії, Новій Зеландії, Австралії.

Наприклад: по звичаю Лорд-канцлер (глава Палати Лордів) сидить на мішку з вовною; при відкритті сесії британського Парламенту посланник з Палати Лордів тричі стукає при підході до Палати Лордів – це означає, що він начебто просить прийняти посланця від королеви; за звичаєм члени британського Парламенту голосують не шляхом підняття рук, а проходячи в спеціальні двері.

Але крім таких нібито другорядних звичаїв є і досить суттєві, які зачіпають основні державні інститути (наприклад: призначення Прем'єр-міністра Великобританії).

Конституційні звичаї зберігаються тому, що придають державним органам та їх діям такий собі особливий ореол влади. Традиційні, зовні прості "ритуальні дії”, які неодноразово повторюються набувають особливого значення і на простих громадян це справляє певний психологічний вплив, заставляє їх по іншому і з більшою повагою ставитись до державної влади.

Судовий прецедент – це рішення судів у конкретних справах, які мають обов'язкове юридичне значення для нижчих або рівних за рангом судових установ при розгляді ними аналогічних або подібних справ.

Особливо широко він застосовується в Великобританії, США, Індії та інших країнах, які сприйняли англо-саксонську систему права. В цих країнах суддями створена ціла система норм, що називається загальним правом на відміну від статутного права, тобто законів, які приймаються парламентом. Норми прецедентного конституційного права дуже чисельні і різноманітні. Вони в значній мірі визначають правове положення громадян та громадських об'єднань, а також взаємовідносини між органами держави. Так, в Великобританії саме судовий прецедент обґрунтував невідповідальність монарха ("король не може бути неправий”), санкціонував інститут контрасигнатури ("король не може діяти один”).

Визнання судового прецедента джерелом конституційного права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (врегулювання конфліктів на основі права), але й правотворчу. Велика кількість прецедентів, що накопилися за сотні років і, цілком природно, не завжди між собою узгоджуються, вимагають дуже високої кваліфікації адвокатів, що беруть участь у судовому процесі і надають суддям велику свободу вибору при винесенні рішення.

Судові прецеденти мають два смислових значення:

а) прецеденти в яких сформульовані норми так званого загального права і які історично становлять першооснову прецедентного права – сукупність всіх діючих судових прецедентів;

б) прецеденти пов'язані з тлумаченням конституції і відповідного законодавства.

Умови створення прецедентів неоднакові в різних державах:

- у Великобританії – тільки верховна судова інстанція;

- у Австралії – федеральний Верховний суд і Верховні суди штатів;

- у США – не тільки вищі, але й нижчестоящі суди.

Англійський прецедент можна змінити, або відмінити тільки шляхом прийняття закону, або через перегляд його в судовій колегії особливого складу. Інколи прецедент перестає діяти в результаті того, що його просто "забули”, перестають застосовувати. В США вищі судові інстанції можуть відмінити прецедент прийнятий нижчими судами.

Слід розмежовувати поняття судовий прецедент і судове тлумачення – видається в країнах з континентальною (романо-германською) правовою традицією. Але різниця між судовим тлумаченням і судовим прецедентом – принципова. Англійське право споконвічно було казуїстичним, його норми, зазвичай, регулюють досить конкретні правові випадки. Навіть парламентські закони пристосовуються до цієї традиції і будуються за казуїстичним принципом. Створення казуїстичних норм не потребує широкого логічного узагальнення, як того вимагають норми в континентальному праві.

Прецедент – самостійне джерело права, тлумачення – додаткове, вихідне з закону.

Прецедент може бути застосований сам по собі. Навіть якщо суд проголошує прецедентну норму на основі раніше прийнятого закону, в подальшому ця норма безпосередньо й самостійно застосовується при судовому розгляді справ. Континентальні суди зобов'язані свої рішення обґрунтовувати законами. Раніше видані акти тлумачення використовуються як підтвердження позиції судді, котра базується на законі. Суди в континентальних країнах Європи не можуть виносити рішення на основі акта тлумачення. Рішення виносяться перш за все, ґрунтуючись на нормі закону, навіть якщо він (закон) застосовується по аналогії. Акт тлумачення лише підтверджує характер і особливості застосування законодавчого акту.

 

6. Види конституцій за формою зовнішнього виразу (навести по 3 приклади кожного виду).

Залежно від того, як об'єктивно виражена воля законодавця, розрізняються дві групи конституцій: писані й неписані. Писані конституції складено у вигляді єдиного документа, побудованого за певною системою. Як правило, писана конституція складається із преамбули, основного тексту та перехідних положень або супровідних додатків. Писані конституції можна поділити на два підвиди – кодифіковані та некодифіковані. Кодифіковані конституції – це єдині акти, які мають усі ознаки основного закону та містять нормативний матеріал у систематизованій формі. До такого типу належать конституції Греції 1975 p., Індії 1960 p., Росії 1998 р. Ступінь кодифікованості конституцій різний. До "розгорнутих" належать конституції, які містять детальну регламентацію питань зі сфери державного права. Більш короткі конституції, що містять лише загальні принципи регулювання, відносять до категорії "нерозгорнутих". Прикладами їх є конституції Франції 1968 р. і Японії 1947 р. Некодифіковані конституції – це сукупність кількох документів, які мають всі ознаки основного закону. Разом вони містять положення, що стосуються всього обсягу конституційно-правових питань, однак пропонують матеріал у несистематизованій формі. Яскравим прикладом може слугувати Конституція Держави Швеція,Ізраїль, що складається з восьми основних законів, прийнятих у період з 1950 по 1980 р. Складним утворенням є Конституція Швеції. У її основі лежить конституційний акт, що називається "Форма правління", виданий у 1974 р. Цей документ включає декілька законів, як конституційних, так і звичайних, з питань, що стосуються сфери конституційного права. На сьогодні шведську конституцію утворюють три закони: Акт про риксдаг (парламент), Акт про престолонаслідування і Закон про свободу друку. До Конституції Фінляндії, крім Акта про форму правління, прийнятого у 1919 p., входять Парламентський статут від 13 січня 1928 р. і Регламент роботи парламенту від 19 грудня 1927 р. Неписані конституції становлять рідкісний виняток. Нині вони застосовуються лише у Великобританії та Новій Зеландії. Хоча говорити про неписаний характер британської конституції повною мірою навряд чи можливо. У Великобританії історично сформувалися кілька документів, які регулюють правове становище індивіда, що одержали назву "Біблія англійської Конституції". З огляду на важливість інституту прав людини для конституційного права легко зрозуміти сумніви з приводу неписаного характеру конституції Англії. Швидше за все, віднесення її до розряду неписаних – данина історичній традиції, з урахуванням досить складної структури конституції в Британській монархії. Неписана конституція має той самий обсяг предметів правового регулювання, що й писана. Іншими словами, неписана конституція закріплює форму правління, форму державного устрою, структуру вищих органів державної влади, правове становище особи тощо, але її приписи зібрано не в єдиному документі, а у багатьох джерелах права. Таким чином, форма об'єктивування неписаної конституції не визначена.

 

- частково вони писані і включають закони та судові прецеденти, частково складаються із звичаїв та доктринальних джерел (наукових положень). (Напр., конституції Великобританії,

7. Види конституцій за способом внесення змін (навести приклади). Види конституцій за способом їх прийняття (навести приклади).

*Перші писані конституції – американська 1787 р. і французька 1791 р. – була прийнято представницькими установами, відповідно конвентом (установчими зборами) і Генеральними штатами (парламентом). І в першому, і в другому випадку була здійснена первісна установча влада. Коли йдеться про здійснення похідної установчої влади, мається на увазі прийняття чергової, а не першої конституції.

*Чинну конституцію США прийняв конституційний конвент. Цей орган формально не був наділений установчою владою. 55 делегатів конвенту, що представляли 12 із 13 тодішніх суверенних штатів, об'єднаних у конфедеративний союз, самі привласнили собі установчі повноваження, підписали проект конституції, який потім був направлений Континентальним конгресом штатам для ратифікації. 4 березня 1789 р. вона офіційно набрала чинності. Отже, завершена процедура прийняття американської конституції має два етапи: розробка й схвалення проекту конституції (Філадельфійський конвент) і затвердження та ратифікація проекту конституції (конвенти штатів).

*У новітній політичній практиці зарубіжних країн прийняття конституцій представницькими установами є досить поширеним. Здійснення установчої влади надається як установчим зборам, які спеціально для цього обираються, так і парламентам, утвореним на підставі положень попередніх конституцій. У деяких випадках установчі збори лише розробляють текст основного закону. Наприклад, Конституція Четвертої республіки Франції 1946 р. була розроблена установчими зборами і схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

*У разі прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади проект конституції складається урядовим апаратом, без якої б то не було участі громадськості. Розроблений у такий спосіб проект затверджується та промульгується главою держави. Уперше октроювання було застосоване у Франції в 1814 році (конституція Бельгії 1831 p., Канади 1867 р. та ін.), Конституція (Непал 1962 р., Саудівська Аравія 1992 р., Зімбабве 1979 р. тощо).

*безпосередньо народом на референдумі (голосуванням виборців), оминаючи парламент або за його відсутності. Так, не зважаючи на парламент була прийнята Конституція Франції 1958 р., за відсутності парламенту, попередньо розпущеного Указом Президента, Конституція Російської Федерації 1993 р., Конституція Казахстану 1995 р.;

Найвищим представницьким органом влади (Конституція СРСР 1977 р., Конституція Китаю 1982 р., Конституція України 1996 р.);

*спеціально створеним для прийняття конституції органом, який може називатися по-різному - Конституційні збори,Установчі збори та ін. Саме Установчі збори прийняли Конституції Португалії (1976 р.), Бразилії (1988 р.), Болгарії (1991 р.), Румунії (1991 р.);

Жорсткі конституції - це ті, текст яких змінюється в особливому, ускладненому порядку порівняно з звичайними законами. Для цього в самому основному законі встановлюється особлива процедура. Існують і такі конституції, які практично неможливо змінити. Наприклад, у Конституцію Японії 1946 р. та Конституцію Королівства Данія 1953 р. з моменту їх прийняття не було внесено жодної поправки, а в Конституції Ірландії, США, Франції - внесена невелика кількість поправок. Наприклад, у Конституцію США 1787 р. за всі роки її існування було внесено понад 10 тисяч проектів поправок, проте прийнято всього 27 поправок. Причому перші 10 поправок були прийняті в 1789-1791 роках.