Інститут парламентської відповідальності уряду

Парламентська відповідальність уряду є переважно політичною і не має ні матеріального, ні репресивного характеру. Настання зазначеної відповідальності не обов'язково пов'язано із наявністю вини, це політико-правова відповідальність уряду та окремих його членів перед парламентом за здійснюваний ними політичний курс та управлінську діяльність. Уряд політично відповідає перед парламентом за парламентарної і змішаної форми державного правління. Конституції не встановлюють підстав політичної відповідальності уряду, її настання значною мірою зумовлюється суб'єктивними причинами і пов'язується з урядовою політикою в цілому або з певного питання. Політична відповідальність уряду перед парламентом полягає в тому, що фактично парламентська більшість оцінює діяльність уряду виходячи з інтересів партійно-політичних сил у парламенті. Тобто, уряд здійснює свої функції доти, доки його діяльність задовольняє парламент.

В одних країнах уряд відповідальний перед парламентом (Угорщина- однопалатний) або перед обома палатами парламенту (Бельгія, Італія, Румунія, Японія), в інших - тільки перед нижньою палатою (Великобританія, Ірландія, Іспанія, Німеччина, Польща, Франція).

У конституційної теорії та практиці країн світу передбачено два різновиди політичної відповідальності уряду: колективна (солідарна) та індивідуальна. У більшості парламентарних країнах і країнах зі змішаною республіканською формами державного правління основними законами передбачиш лише колективна відповідальність уряду перед парламентом (Іспанія, Молдова, Франція, Чехія, Японія). Наприклад, у Конституції Іспанії встановлено, що "за свою політичну діяльність Уряд несе солідарну відповідальність перед Конгресом депутатів", у Конституції Японії визначено, що "Кабінет при здійсненні виконавчої влади несе колективну відповідальність перед Парламентом".

У той час, у деяких країнах (Італія, Німеччина, Перу, Польща, Словаччина, Словенія, Хорватія) принцип колективної відповідальності уряду не суперечить індивідуальній відповідальності його членів. Наприклад, у Конституції Словенії зазначено, що "... міністри несуть колективну відповідальність за роботу Уряду, а кожний міністр окремо відповідає за роботу свого міністерства".

Індивідуальна відповідальність членів уряду перед парламентом (нижньою палатою) передбачена в конституціях Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Естонії, Латвії, Литви, Македонії, Португалії, Сербії, Туреччини, Угорщини, Фінляндії, Чорногорії, Швеції. Наприклад, у Конституції Португалії визначено, що "Прем'єр-міністр несе відповідальність перед Президентом Республіки та в межах політичної відповідальності Уряду - перед Асамблеєю Республіки. 2.Заступники Прем'єр-міністра і міністри несуть відповідальність перед Прем'єр- міністром та в межах політичної відповідальності Уряду - перед Асамблеєю Республіки".

Необхідно зазначити, що реалізація індивідуальної політичної відповідальності окремого члена уряду перед парламентом не тягне обов'язкової відставки уряду в цілому. В таких випадках питання про відставку конкретного члену уряду і відставку усього складу уряду вирішує на власний розсуд глава уряду з урахуванням політичної ситуації в країні. Наприклад, у Конституції Латві. зазначено, "якщо недовіру виражено окремому міністрові, то він йде у відставку, а замість нього Міністр - президент призначає іншу особу".

Процедури притягнення уряду до політичної відповідальності, як правило, існують у формі прийняття вотуму недовіри чи резолюції осуду.За загальним правилом оголошення недовіри прем'єр-міністру тягне відставку всього уряду (Албанія, Ірландія, Латвія, Німеччина, Швеція). Рішення про недовіру уряду в цілому або його окремого члену майже у всіх країнах приймається більшістю парламенту (нижньої палати), у деяких - кваліфікованою більшістю у дві третини від складу парламенту (Грузія, Бахрейн, Камбоджа, Казахстан, Киргизстан, Таїланд). Можливість повторного внесення питання про недовіру, як правило, конституціями обмежується протягом певного часу. Так, в Іспанії, Киргизстані, Португалії, Румунії, Таїланді, Франції пропозиція про недовіру уряду не може бути внесена двічі протягом однієї сесії, в Естонії, Македонії, Польщі, Чорногорії наступне внесення відповідної пропозиції можливе лише через три місяці, у Болгарії, Греції, Грузії, Сербії, Хорватії - через шість місяців тощо.

,