Конституційно-правові ознаки президентської і парламентської республік (навести по 3 приклади президентських і парламентських республік).

Історично республіканська форма правління в зарубіжних країнах виникла насамперед у вигляді президентської республіки.Уперше ця форма правління була встановлена в США відповідно до Конституції 1787 р. У подальшому північноамериканська форма правління була зразком для багатьох країн, але найбільшого поширення вона дістала у державах Латинської Америки (Бразилії, Венесуелі, Гаїті, Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Колумбії, Мексиці, Парагваї, Еквадорі та інГоловними ознаками президентської республiки є:

1) дотримання формальних вимог жорсткого подiлу влад i запровадження збалансованоїсистеми стримувань i противаг. У конституціях відповідних країн існує чітке розмежування компетенції між вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Вищі органи влади не тільки структурно відокремлені, а й мають значну самостійність щодо один одного.

2) обрання президента шляхом прямих або непрямих виборів;

3) поєднання повноважень глави держави i глави уряду в особi президента;

4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту. Члени уряду не утворюють єдиного колегіального органу, не несуть солідарної відповідальності і діють, власне, індивідуально, здійснюючи вказівки глави держави. Міністри відповідають перед президентом;

5) вiдсутнiсть полiтичної вiдповiдальностi уряду перед парламентом;

6) вiдсутнiсть права глави держави на розпуск парламенту;

7) вiдсутнiсть iнституту контрасигнування, тобто скрiплення актiв президента пiдписами мiнiстрiв, якi б i несли за них відповідальність;

8) парламент здійснює контроль за д-ністю виконавчої влади та глави держави через фінансові та контрольні повноваження.

Притаманна наявнiсть двох центрiв влади - президента i парламенту. У США це найбiльш наочно виявляється у перiоди так званого роздiленого правлiння, коли президент i парламентська бiльшiсть репрезентують рiзнi партiйно-полiтичнi сили. Одним з наслiдкiв практичної реалiзацiї принципу подiлу влад є i те, що виконавча влада має порiвняно невеликi можливостi для втручання у сферу компетенцiї законодавчої влади, а остання зберiгає певнi засоби контролю за дiяльнiстю першої. При цьому обидвi влади залишаються незалежними одна вiд одної, що, будучи поєднаним iз взаємними стримуваннями i противагами, забезпечує демократичне управлiння державними справами.

Поєднуючи у своїх руках функції глави держави і глави уряду, вільного від парламентської відповідальності, президент, як правило, є також головнокомандуючим збройними силами республіки, що у сукупності з його правом оголошувати в країні надзвичайне або осадне становище перетворює його, власне, на «суддю останньої інстанції, на верховного арбітра у державі». Широкі повноваження у сфері законодавства, значна у низці країн залежність судових органів і органів місцевого управління від глави виконавчої влади - усе це сприяє ще більшій концентрації влади в руках президента. Часто він очолює і найвпливовішу партію у державі.

Президент має право відкривати й закривати чергові сесії Конгресу, скликати Конгрес на надзвичайні сесії, припиняти чергові сесії, коли палати не доходять загальної згоди. Крім того, глава держави наділений широкими законодавчими повноваженнями. Так, президенту належить виключне право внесення бюджетних законопроектів, законопроектів з питань судової системи, державної служби тощо, а також право видання декретів, що мають силу закону, з допомогою яких регулюються найважливіші сфери соціально-економічного та політичного життя країни (Конституція Бразилії 1969 p.).

Парламентську республіку визначають як таку форму правління, при якій на чолі держави знаходиться виборна посадова особа, але уряд формується і діє лише при тій умові, що він користується довірою (підтримкою) нижньої палати парламенту (або навіть обох палат) (Німеччина, Італія, Португалія).

Парламентська республіка (Італія, ФРН, Угорщина, Латвія, Греція, Естонія, Ефіопія, Ірланддія та ін) юридично характеризується тим, що парламент є повновладним органом, який формує політично відповідальна перед ним уряд і обирає президента, який є главою держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження, як правило, тільки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може звільнити у відставку уряд, висловивши йому вотум недовіри, який має підтримати парламентська більшість. У цьому випадку президент має право за пропозицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори.

Характерні ознаки:

1) здiйснення повноважень глави держави (президента) i глави уряду рiзними особами;

2) обмеженiсть владних повноважень глави держави i водночас вiднесенiсть реальної компетенцiї у сферi виконавчої влади до уряду та його глави;

3) формування уряду парламентом за участю глави держави, яка в багатьох випадках є майже номiнальною;

4) міністри несуть солідарну відповідальність, дії окремого міністра розцінюються як вияв загальної політики уряду. Осудження діяльності окремого міністра може бути розцінене як вияв вотуму недовіри всьому уряду;

5) право глави держави розпустити парламент, яке, як правило, ефективно контролює уряд;

6) контрасигнування актiв глави держави главою уряду та (або) вiдповiдним мiнiстром.

7)глава держави - президент - обирається не на загальних виборах, а парламентом або спецiальною колегiєю, яка в основному складається з депутатiв того ж парламенту. Президент виконує ф-ції представницького характеру;

8)уряд несе відповідальність перед парламентом.Уряд може функціонувати тільки за умови довіри до нього з боку парламенту.

Фактичним центром здiйснення державної влади в парламентарних за формами правлiння країнах завжди виступає не представницький орган, а уряд. Усi важелi реальної влади знаходяться тут у керiвникiв полiтичних партiй, яким належить бiльшiсть мiсць у парламентi. Сам же парламент виступає в ролi своєрiдного механiзму, за допомогою якого полiтика правлячої партiї або партiй офiцiйно оформляється. Суто партiйний характер має тут звичайно i уряд, глава якого очолює партiю парламентської бiльшостi або, у випадках утворення коалiцiйного уряду, є лiдером чи входить до складу керiвництва однiєї з партiй правлячої коалiцiї.

Президент не наділений надзвичайними повноваженнями, не може видавати нормативні акти, рівнозначні законам, і тому серйозного впливу на процес прийняття важливих політичних рішень не справляє.

 

23. Конституційно-правові ознаки змішаної республіки (навести 5 прикладів).

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) — форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме:

1) як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців

2) повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти);

3) свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у президент-парлам. республіках) або через уряд (у парламен-презид. республіках);

4) президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту;

5) президент, як правило, є головнокомандувачем збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади;

6) уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. При розгляді парламентом питання про довіру до уряду він стикається з ризиком дострокового припинення його повноважень главою держави;

7) у більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.

8) наявність у президента права дострокового припинення повноважень парламенту.

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія Україна Росія тощо.

Найтиповішим прикладом змішаної форми правління, що існує за сучасних умов, є Франція. За Конституцією 1958 р. Центральною фігурою в системі вищих органів державної влади є президент. Він наділений дуже великими повноваженнями і обирається з 1962 р. шляхом прямих виборів. Уряд формується президентом і несе перед ним політичну відповідальність. Парламент фактично позбавлений можливості контролювати уряд. Це положення закріплене у ст. 23 Конституції 1958 p.: «Функції члена уряду несумісні з парламентським мандатом, з будь-якою посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, з будь-якою державною службою...». Президент головує у Раді Міністрів, а прем'єр-міністр, який виконує підготовчу роботу - у Раді Кабінету. Поряд з повноваженнями, властивими главі президентської республіки, президент наділений і правами президента парламентської держави. Так, президент має право розпуску парламенту і фактично перевершує главу держави у президентській республіці. Наведені положення дозволяють зробити висновок про деякі найхарактерніші ознаки президентської республіки. Для презид-парлам. республіки типовим є обрання президента загальним голосуванням; наділення глави держави власними прерогативами; незалежність президента від уряду; наявність відповідального перед парламентом уряду на чолі з прем'єр-міністром.

Виникнення змішаних форм правління часто пов'язують з прагненням послабити сильну президентську владу, перешкодити встановленню режиму особистої влади.

 

27. Унітарна держава, її різновиди (навести 5 прикладів).

Унітарна держава – це єдина, цілісна, злита держава, складові частини якої не володіють будь-якою політичною самостійністю. Ознаки:1) наявність тільки однієї конституції; 2) існування єдиної системи вищих органів державної влади; 3) єдина система права; 4) єдине громадянство; 5) єдина судова система; 6) складові частини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць.

За ступенем централізації розрізняють:

1) централізовані (Данія, Норвегія, Казахстан Болгарія, Польща);

2) децентралізовані (Великобрит.)

3) відносно децентралізовані д-ви (Португалія., Іспанія, Італія Франція).

Унітарні держави можуть бути централізованими і децентралізованими в залежності від: характеру взаємовідносин між вищими та місцевими органами влади; обсягу повноважень, наданих адміністративно-територіальним одиницям або автономним утворенням у складі унітарної держави; Прийнято вважати держава центр-им, якщо на чолі місц. орг. держ. вл. стоять призначені з центру чиновники, яким підпор-і місц. органи самовар-я. У дец-их ун. д-ах місцеві орг. держ. влади обир-я нас-ям і користуються значною самостійністю у вирішенні питань місцевого життя. Залежно від наявності автономних утворень унітарні держави поділяють на: складні(мають у своєму складі автономні утворення); прості(у мають автономних одиниць).Іноді виділяють:

держави з однією автономією (наприклад, Україна з автономною республікою Крим),

держави з багатьма автономіями (наприклад, Іспанія з автономними співтовариствами (областями))

держави з різнорівневими автономіями (наприклад, Китайська Народна Республіка з автономними округами, автономними повітами, автономними районами і особливими адміністративними районами).’’

Приклади:- ун. складна – Україна, Італія, Іспанія;5- ун. проста – Гондурас, Ємен, Ірландія.