Методика і техніка читання лекцій

 

Лекція – найважча форма роботи, оскільки лектор завжди виступає одночасно в кількох ролях: оратора, який переконує аудиторію, пропагує науку, захищає або відкидає твердження; вченого, який розглядає явища і факти, положення, закономірності, спонукає, дає поштовх науковому мисленню студентів, їх самостійності і творчості; педагога, який озброєний матеріалом високої виховної наукової цінності, добре знає свою аудиторію, володіє дієвою методикою викладання; психолога, який відчуває аудиторію в цілому і кожного студента зокрема і використовує знання людської психології для реалізації головних завдань навчання і виховання.

Методика і техніка читання лекцій зачіпає досить широке коло питань. Розглянемо лише деякі з них.

1. Лекція – монолог чи діалог? Традиційно, способом подання інформації лекція вважається монологом. Водночас за своєю суттю (а не за формою) вона завжди діалог. Загалом лекція досягає мети лише тоді, коли викладач ураховує специфіку аудиторії, у тому числі особливості майбутньої спеціальності студентів.

2. Кожна лекція реалізовує цілий ряд аспектів функції серед яких: науково-інформаційний, виховально-світоглядний, оцінювальний, проблемно-евристичний.

3. Структура лекцій є безумовно творчою справою кожного викладача. Тут не може бути штампів. Проте плануючи лекцію слід пам’ятати, що за динамікою вона включає чотири фази: початок сприймання – 5-10 хвилин, оптимальна активність сприйняття – 30-40 хвилин, фаза зусиль – 10-15 хвилин, фаза стомлення – 10-15 хвилин. Починати активізацію аудиторії треба у фазі зусиль. Водночас дуже важливо продумати початок і кінець лекції, чергувати роботу і відпочинок, моменти підвищеної уваги і послаблення; весь процес ведення лекції вимагає від викладача доброзичливого ставлення до слухачів.

Досвід переконує, у будь-якій лекції завжди доцільно виділяти: вступ, виклад основного змісту і висновок.

Вступ, як правило, є чітким, коротким, виразним викладом вихідних позицій, наприклад яскравих фактів, суперечливих ситуацій, що вводять в нову тему. Інколи, цей етап також включає незначний коментар, щодо зв’язку з попередньою лекцією.

Другий етап являє собою безпосередньо саму лекцію яка передбачає доказовий, аргументований аналіз певного наукового знання, яке супроводжується коментуванням фактів, демонстрацією експериментів, повідомленням різних точок зору і висвітленням власної позиції лектора щодо проблеми, формування висновків і показ зв’язку повідомленої інформації з практикою.

В основній частині лекції достатньо ефективними є наступні прийоми активізації пізнавальної діяльності студентів:

Ö логіко-композиційні: інверсія, контрасне співставлення, «інтригуючий» початок переривчасте викладення тезісу, експресивне заключення;

Ö психолого-педагогічні: приваблива форма оголошення лекції, проб лематизація її змісту, хід роздумів у формі «питання-відповідь», розгляд проблемних ситуацій, опора на незаперечні факти і переконливі приклади, використання літературиних образів і цитат;

Ö мовні: використання різнобічної лексики, художність викладу, інтонаційна виразність і т.п.;

Ö аудіовізуальні: використання структурно-логічних схем, плакатів, таблиць, графіків, відеофрагментів, комп’ютерної анімації, матеріальних моделей об’єктів, що вивчаються.

Третій, заключний етап передбачає формування основного загального висновку лекції та настанови до подальшої самостійної роботи студентів. Висновок нерідко це коротким узагальненням, іноді е яскрава цитата, що підбиває підсумок. Також, на цьому етапі лектор відповідає на запитання слухачів.

4. Готуючись до лекції, лектор розробляє план, розраховує час, виділяє головні думки, підбирає приклади. Викладач має готувати конспект лекцій. Молоді викладачі повинні мати повний конспект. Це, звичайно, не применшує значення поза текстової імпровізації. Вона можлива, навіть необхідна, проте самого лише уміння імпровізувати лекторові недостатньо.

Відбір наукового й фактичного матеріалу до лекції має бути особливо ретельним. Відібраний матеріал обов’язково повинен мати систематичний характер, відображати вузлові питання головних наукових напрямків. При цьому викладач не повинен бути лише ретранслятором фактів. Він зобов’язаний висувати дискусійні питання.

Готуючись до лекції, викладачеві важливо передбачити можливі запитання студентів, підготувати аргументовані відповіді. Викладати матеріал лекцій слід на міжпредметному рівні, тобто з урахуванням міжпредметних зв’язків, всього того, що відомо студентам з інших навчальних дисциплін.

5. Добре підготовлену лекцію треба добре «проговорити». Тобто прочитати її вдома вголос і вдосконалити недоліки. Добре, якщо молодий викладач себе прослухає (зробить аудіозапис), виробить певний теми мови, приблизно 60-80 слів за хвилину.

6. Питання про необхідність конспектування лекційного матеріалу студентами залишається відкритим. Взагалі, конспектування вважається одним з елементів слухання лекції та є ознакою її педагогічної ефективності. Складання конспекту розвиває у студентів волю, сприйняття, вміння слухати, виділяти головне, увагу, культуру мови тощо. Існує декілька видів запису лекційного матеріалу:

ü детальне дослівне занотовування;

ü короткий запис у вільній формі;

ü запис у вигляді тезисів;

ü відновлення прослуханого матеріалу по пам’яті вдома.

7. До психолого-педагогічних передумов підвищення ефективності відносять:

Ø формування відповідної мотивації у студентів до лекцій;

Ø уміння розкривати цінність знань для слухачів з позиції практики показувати студентам значущість лекційного курсу розвивати у них звичку наполегливо й зосереджено працювати, зберегти високу довільну й мимовільну увагу;

Ø здатність викладача переконливо розповідати;

Ø наявність інтересу до лекції з боку студентів;

Ø володіння лектором аудиторією, уважність до всього що відбувається під час лекції, вимогливість і такт.