Сутність і значення срс. Форми срс і педагогічно керівництво ними

 

Особливістю навчання студентів у ВНЗ є збільшення обсягів самостійної роботи в порівнянні з навчанням у середній загальноосвітній школі. Адже, основне завдання навчального процесу у вищій школі – навчити студента працювати і поповнювати свої знання самостійно. Тому, самостійну роботу слід вважати специфічною організаційною формою навчання у вищій школі.

Самостійна робота – це організаційна форма навчання, за якою студент засвоює необхідні знання, оволодіває вміннями і навичками, вчиться планомірно, систематично працювати, мислити, формує свій стиль розумової діяльності.

Місце і значення самостійної роботи в системі підготовки фахівців відрізняється в залежності від форми отримання відповідної освіти. Так, навчання за денною формою передбачає опанування фахом через систему визначених організаційних форм, серед яких самостійна робота виконує роль об’єднуючої ланки. В свою чергу, заочна форма взагалі ґрунтується на самоосвіті, тобто, фахова підготовка студентів-заочників здійснюється через пріоритет самостійної роботи.

Самостійна робота взаємозв’язана зі всіма організаційними формами навчання, більш того вона їх об’єднує. Адже на лекції визначається напрямок подальшої самостійної роботи, а на лабораторних і практичних заняттях здійснюється контроль за її виконанням. Однією з провідних функцій консультацій – є визначення форм і засобів організації та виконання самостійної роботи. Разом з тим, самостійну роботу від інших форм навчання відрізняє існування можливості для кожного студента в її організації у відповідності з визначеною метою чи певним завданням.

Завдання СРС у ВНЗ – навчити студентів:

ü творчо і самостійно працювати;

ü планувати особисту стратегію навчання;

ü раціонально організовувати свій час;

ü працювати з комп’ютером;

ü опрацьовувати інформаційні і літературні джерела;

ü виконувати дослідницьку роботу, аналізувати та інтерпретувати результати наукових досліджень.

В основі СРС лежить поняття самостійності. Під самостійністю розуміють здатність людини виконати певні дії чи цілий комплекс дій без безпосередньої допомоги з боку іншої людини чи технічних засобів, що її замінюють, керуючись лише власним досвідом. Ця здатність індивіда становить основу його самостійної діяльності. Доцільно виділити два види самостійності: змістовну та організаційну. Під змістовною самостійністю розуміють здатність людини приймати на певному рівні правильні рішення без допомоги зі сторони. Організаційна самостійність виражається у вмінні людини організувати свою самостійну роботу з реалізації прийнятого рішення. Казати про реальну самостійність можна лише тоді, коли їй властиві обидва види самостійності.

Базуючись на рівнях засвоєння творчого досвіду (впізнавання, відтворення, застосування, творчість), можна виділити чотири рівні змістовної самостійності:

1. Виконавча самостійність.

2. Самостійність у типових ситуаціях.

3. Самостійність в нетипових ситуаціях.

4. Творча самостійність.

Змістовна самостійність починає формуватися з першого рівня, а закінчується – четвертим. Слід зауважити, що в цьому контексті існує суттєва проблема – досягти високого рівня інформативного і дидактичного забезпечення навчального процесу, адже міра самоуправління навчальної діяльності студентів тісно пов’язана з повнотою представлення викладачем даних про структуру, форми, методи і засоби навчання й контролю. Студенти вже на початку семестру повинні знати, що вони мають опанувати, що від них вимагається, якими будуть критерії оцінювання їхніх знань, скільки балів і за що вони можуть отримати під час поточних та підсумкових контрольних заходів. Для цього на стендах, у картках-пам’ятках, відповідних сайтах університету з кожної дисципліни слід розмістити відповідні навчально-методичні матеріали.

В педагогічній літературі існує багато класифікацій типів і видів СРС, найбільше завданням сучасної вищої освіти відповідає класифікація П.І.Підкасістого, яка виділяє:

Ö самостійні роботи за зразком включають розв’язування типових задач, виконання різних вправ за зразком. Вони дозволяють засвоїти матеріал, проте не розвивають творчої активності;

Ö реконструктивно-варіативні самостійні роботи, які передбачають відтворення не лише функціональної характеристики знань, але й структуру знань, залучення наявних знань для розв’язування задач, вирішення проблем;

Ö евристичні (частково-пошукові) пов’язані з вирішенням окремих питань, проблем, поставлених на лекціях, під час лабораторних, практичних чи семінарських занять;

Ö дослідницькі самостійні роботи передбачають уміння побачити проблему дослідження, самостійно її сформулювати, виділити гіпотезу, розробити план вирішення і вирішити її. В таких роботах завдання містять умови, що стимулюють виникнення проблемних ситуацій. Діяльність студенти вивільнюється від готового зразка, набуває пошукового характеру. До таких робіт відносять завдання, пов’язані з постановкою експериментів, проектуванням приборів, макетів, установок, визначення плану пошуку рішення шляхом висунення гіпотез.

Деякі педагоги пропонують з метою організації управління позааудиторною СРС виділяти дві взаємопов’язані підсистеми – систематичну і так звану акордну самостійну роботу. При цьому під систематичною роботою розуміють працю, розподілену по дням невеликими порціями, а під акордною – компактну і довготривалу за часом.

СРС реалізується у ВНЗ у вигляді таких форм:

Ø домашні завдання;

Ø систематична робота над підручниками, навчальними посібниками, першоджерелами на лекціях, семінарах і в позааудиторний час (конспектування, реферування, складання тез);

Ø систематична робота над конспектами лекцій (до і після них);

Ø систематична робота над документами, у лабораторіях, на практичних заняттях;

Ø систематична роботу у комп’ютерних мережах;

Ø розв’язання задач, виконання вправ;

Ø самостійні спостереження;

Ø оцінювання професійних ситуацій.

На сучасному етапі в організації СРС застосовуються випереджувальні завдання, тобто завдання, спрямовані на повне або часткове самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою, а також на підготовку до його засвоєння на занятті. Особливість їх полягає в добровільності вибору та виконання. Розрізняють такі їх види:

Ö за характером навчально-пізнавальної діяльності:

ü репродуктивні – передбачають дії за готовим зразком, у типовій ситуації;

ü евристичні (частково-пошукові) – вимагають дії у подібній ситуації, за загальним орієнтиром, складеним напівсамостійно;

ü творчі – студент діє за самостійно складнним алгоритмом, у новій ситуації;

Ö за часом виконання:

ü короткочасні – розраховані на 1-2 дні;

ü середні за тривалістю – виконуються протягом 2 днів – 2 тижнів;

ü довготривалі – розраховані на виконання часом до 2 місяців;

Ö за обсягом:

ü дрібні – вимагають вивчення окремого питання теми;

ü середні – пов’язані з розглядом кількох взаємопов’язаних питань або невеликої теми;

ü великі – охоплюють велику тему, розділ, курс;

Ö за прийомами розумової діяльності: зорієнтовані на порівняння, класифікацію, аналогію, визначення головного, пояснення зв’язків між причинами та наслідками, аргументацію, ждоказ, узагальнення та конкретизацію, оцінювання тощо.

Випереджувальні завдання можна підібрати для індивідуальної та групової роботи. Індивідуальні роботи передбачають врахування реальних навчальних можливостей студентів при постановці завдання. Воним мають бути різними за складністю, обсягом, терміном виконання, характером навчально-пізнавальної діяльності, якістю та кількістю джерел для виконання тощо. Групові випереджувальні завдання мають бути спільними для групи студентів (гомогенної чи гетерогенної), але зорієнтовані на самостійну роботу кожного, на основі чого здійснюється виконання завдання загалом.

Подібні завдання можна пропонувати до лекції (завдання, спрямовані на самостійне ознайомлення з новим матеріалом за підручником, довідковою літературою, на збір фактичного матеріалу для доповнення); до семінарського заняття (завдання, зорієнтовані на вивчення першоджерел, складання плану диспуту, питань для «мозкового штурму», бесіди, проблемних питань, на складання плану семінару); до лабораторного заняття (завдання, спрямовані на підготовку і проведення експериментів, добір фактичного матеріалу, складання планів, програм тощо).

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ, ЇЇ ФОРМИ

 

Індивідуальна робота студентів (далі – ІРС) пов’язана з урахуванням їхніх індивідуальних відмінностей, таких як характер протікання процесів мислення, рівень знань і вмінь, працездатність, рівень самостійності, рівень вольового розвитку тощо. ІРС передбачає створення умов для розкриття їх індивідуальних творчих здібностей. Студент може виконувати індивідуальні роботу під керівництвом викладача або самостійно у поза аудиторний час за окремим графіком з урахуванням особистих потреб і можливостей.

В основі ІРС знаходиться принципіндивідуалізації. Індивідуалізацію діяльності студента можна розглядати у двох аспектах:

ü як процес – суб’єктивно-особистісна зорієнтована діяльність, яка пов’язана з психологічними потребами і мотивами особистості);

ü як форма – це способи індивідуально-особистісних варіантів досягнення цілей навчання.

ІРС передбачає такі форми:

Ø індивідуальні навчально-дослідні завдання (вид позааудиторної ІРС навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу дисципліни і завершується контролем);

Ø курсові, дипломні і магістерські роботи (проекти);

Ø розв’язування розрахункових (ситуативних) задач за варіативним принципом;

Ø підготовка рефератів;

Ø складання тематичних анотацій прочитаної додаткової літератури;

Ø виконання наукових робіт;

Ø підготовка наукових доповідей і публікацій.

Індивідуальні завдання видаються студентам у заздалегідь визначений термін. Індивідуальне завдання виконується студентом самостійно при консультуванні з викладачем. Допускаються варіанти виконання індивідуальної комплексної тематики кількома студентами.

Для залучення студентів до індивідуальної роботи у ВНЗ використовують різні форми і прийоми, а саме:

ü лекторська робота з поширення наукових знань серед студентів-першокурсників;

ü студентські наукові гуртки;

ü предметні наукові олімпіади;

ü наукові семінари і конференції;

ü конкурси наукових робіт;

ü конкурси наукових грантів;

ü виставки творчих і наукових робіт;

ü участь у роботі наукових лабораторій кафедри;

ü участь у роботі студентського наукового товариства;

ü запровадження творчих наукових проектів;

ü виробничі і навчальні практики;

ü стажування спеціалістів.