Методика викладання у вищій школі

Перетятько В.В.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Навчально-методичний посібник до самостійної роботи для студентів магістратури денного та заочного відділення біологічного факультету спеціальностей «Хімія» й «Екологія та охорона навколишнього середовища»

 

 

Затверджено

вченою радою ЗНУ

Протокол №

від

 

 

Запоріжжя, 2012

УДК: 37.019:54(075.8)

ББК: Ч486.57я73

П 272

 

 

Перетятько В.В. Методика викладання у вищій школі: Навчально-методичний посібник до самостійної роботи для студентів магістратури денного та заочного відділення біологічного факультету спеціальностей «Хімія» й «Екологія та охорона навколишнього середовища». – Запоріжжя: ЗНУ, 2012. – 106 с.

 

Навчальний посібник містить теоретичні положення, основні поняття, актуальні проблеми курсу «Методика викладання у вищій школі». В посібнику розкриваються особливості методик викладання природничих дисциплін у вищому навчальному закладі.

Призначений для студентів магістратури денної та заочної форм навчання спеціальностей «Хімія» й «Екологія та охорона навколишнього середовища» біологічного факультету.

 

 

Рецензент Т.В.Панасенко

 

Відповідальний за випуск Л.О.Омельянчик

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………….4

Програма дисципліни «Методика викладання у вищій школі»…………………..5

Тема 1. Дидактичні основи педагогічного процесу вищої школи……………….6

Тема 2. Суб’єкти навчального процесу вищої школи……………………………16

Тема 3. Лекція як організаційна форма і метод навчання……………………….27

Тема 4. Лабораторні заняття як специфічна організаційна форма навчання студентів природничих спеціальностей ВНЗ……………………………………..40

Тема 5. Практичні і семінарські заняття в навчанні студентів природничих факультетів ВНЗ…………………………………………………………………....49

Тема 6. Самостійна та індивідуальна робота студентів………………………….60

Тема 7. Сучасні педагогічні технології у вищій школі…………………………..68

Тема 8. Організація контролю і оцінки знань студентів природничих факультетів університетів………………………………………………………….81

Тематика індивідуальних творчих робіт студентів………………………………93

Вимоги до оформлення індивідуальних творчих робіт студентів………………94

Глосарій……………………………………………………………………………..95

Список рекомендованої літератури……………………………………………….99

Додаток А.Класифікація лекції як організаційної форми навчання…..……...102

Додаток Б.Класифікація семінару як організаційної форми навчання ……...103

Додаток В.Класифікація консультації як організаційної форми навчання.....104

Додаток Г.Класифікація ігрових форм навчання у вищому навчальному закладі……………………………………………………………………………...105

ВСТУП

Основна увага при викладанні дисципліни приділяється створенню системи знань і умінь необхідних для здійснення науково-педагогічної діяльності викладача. Особлива увага приділяється вивченню методик застосування різноманітних організаційних форм, методів і засобів навчання при викладанні природничих дисциплін та оцінюванні навчальних досягнень студентів. Розглянуті також питання щодо сучасних тенденцій розвитку вищої освіти України.

Мета курсу: засвоєння основ методики викладання природничих дисциплін у вищій школі в загалі та окремих екологічних і хімічних дисциплін зокрема.

Завдання курсу полягає в усвідомленні специфічності науково-педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу ІІІ-IV рівнів акредитації; вивченні основних закономірностей організації та проведення навчальних занять на природничих факультетах.

За підсумками вивчення курсу студент повинен знати:

ü зміст і тенденцій розвитку вищої освіти в Україні;

ü сучасну систему навчання і виховання; систему форм, методів і засобів навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі;

ü наукові основи побудови вищої освіти; зміст і ділове призначення навчального плану, навчальних і робочих програм;

ü характерні особливості методик застосування різноманітних організаційних форм, методів і засобів навчання при викладанні природничих дисциплін та оцінюванні навчальних досягнень студентів;

ü принципи застосування індивідуального, диференційованого і особистісно орієнтованого підходів до студентів університетів;

ü сучасні педагогічні технології навчання у вищій школі.

Студент повинен вміти:

Ø обирати найраціональніший стиль викладання навчального матеріалу та вдало застосовувати його для визначеної конкретної ситуації;

Ø методично правильно готуватися до навчально-виховного процесу і здійснювати його; методично правильно організовувати роботу в навчальних і наукових лабораторіях;

Ø критично осмислювати і постійно вдосконалювати власну науково-педагогічну діяльність;

Ø вдало застосовувати індукцію і дедукцію, аналіз і синтез; вміло використовувати переваги проблемного викладання нового матеріалу; вміти застосовувати в своїй роботі сучасні технології навчання; правильно реалізовувати диференційований, індивідуальний і особистісно орієнтований підходи до студентів;

Ø використовувати в своїй діяльності навчальну, науково, методичну та довідкову літературу, знаходити інші необхідні інформаційні джерела і працювати з ними.

ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

«МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ»

Програма дисципліни «Методика викладання у вищій школі» передбачає теоретичну і практичну підготовку студентів магістратури протягом 52 годин (1,5 кредитів). Зміст дисципліни включає в себе 2 змістовних модулі, які складаються з 12 лекційних годин, 4 годин практичних занять, 18 годин індивідіульної роботи і 18 годин самостійної роботи студентів. Контроль за навчальною діяльністю студентів здійснюється за під час виконання модульних контрольних робіт, підготовки індивідуальних творчих завдань і на екзамені.

 

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

 

Розділ 1. Зміст та особливості хімічної та екологічної освіти. Структура вищої освіти. Системи організації навчального процесу в сучасній вищій школі. Навчальний план і навчальні програми – вихідні державні документи планування та організації навчального процесу у вищій школі.

Розділ 2. Суб’єкти навчального процесу вищої школи. Викладач вищого навчального закладу. Студент ВНЗ як об’єкт і суб’єкт навчання і виховання.

Розділ 3. Система організаційних форм і методів навчання природничих дисциплін у ВНЗ. Лекція як форма організації та метод навчання хімії та екології. Методика і техніка читання лекцій з природничих дисциплін. Сучасні проблеми лекційного викладання. Застосування новітніх інформаційних технологій в лекційному викладанні. Лабораторні заняття як специфічна форма навчання студентів природничих спеціальностей. Семінарські заняття як форма навчання у вищій школі. Види і методика проведення семінарських занять на природничому факультеті. Дискусія як сучасний метод навчання у ВНЗ. Консультації – допоміжні форми навчання у ВНЗ.

Розділ 4. Самостійна та індивідуальна робота студентів. Сутність і значення самостійної роботи студентів. Види самостійних робіт студентів-хіміків і екологів та педагогічне керівництво ними. Види індивідуальної роботи студентів. Труднощі їх організації. Науково-дослідна робота студентів.

Розділ 5. Організація контролю та оцінювання знань, умінь і навичок студентів зприродничих дисциплін у вищому навчальному закладі. Функції контролю знань студентів. Види, методи і форми контролю знань студентів природничих спеціальностей. Шляхи їх удосконалення. Критерії й норми оцінок знань.

Розділ 6. Сучасні технології навчання у вищому навчальному закладі. Диференційоване навчання у ВНЗ. Проблемне навчання у вищій школі. Особливості застосування ігрових технологій в організації навчання студентів природничих факультетів. Інформаційні технології навчання. Особистісно орієнтоване навчання у вищій школі.

ТЕМА 1

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Охарактеризуйте сутність поняття «Методика викладання у вищій школі». Чим вона відрізняється від «Методики викладання у загальноосвітній школі»?

2. Які знання з «Методики викладання у вищій школі» забезпечують викладачу успішну науково-педагогічну діяльність в університеті?

3. Чим, на Вашу думку має відрізнятися людина з вищою освітою від інших громадян суспільства?

4. У чому полягає сутність неперервної освіти?

5. Порівняйте поняття «зміст освіти» і «зміст навчання».

6. Розкрийте сутність компонентів змісту освіти.

7. Поясніть призначення державних стандартів освіти.

8. Чим можна пояснити необхідність поділу змісту освіти на нормативну та вибіркову частини?

9. Охарактеризуйте структуру і зміст навчального плану підготовки студентів-бакалаврів.

10. У чому сенс робочого навчального плану?

11. Дайте характеристику вимогам, які ставляться до навчальної програми.

12. Поясніть сутність робочої навчальної програми.

13. Відповіді на які питання має дати викладач ВНЗ задля покращення ефективності своєї праці.

14. Проаналізуйте специфічні для методики викладання у вищій школі принципи навчання.

15. Дайте характеристику етапам формування нормативної навчально-методичної документації.

16. Охарактеризуйте основні компоненти змісту навчальної дисципліни.

17. Яким чином здійснюється навчальний процес у ВНЗ України згідно Закону України «Про вищу освіту»?

18. Поясніть взаємозв’язок між організаційними формами навчання у вищій школі.

19. З якою метою у ВНЗ України запроваджено кредитно-модульну систему організації навчального процесу?

20. Розкрийте логіку і зміст навчального процесу в кредитно-модульній системі.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Завдання 1. Сформулюйте навчальну, виховну і розвивальні цілі та завдання будь-якої навчальної дисципліни вашого фаху. Визначте вимоги до знань і вмінь студентів, які формуються під час її вивчення.

Завдання 2. Запропонуйте приклади міжпредметних зв’язків будь-якої навчальної дисципліни вашого фаху. Свій вибір обґрунтуйте відповідно до принципів навчання.

Завдання 3. Розробіть схему взаємозв’язків між організаційними формами навчання у ВНЗ.

 

ТЕМА 2

ВИКЛАДАЧ ВИЩОЇ ШКОЛИ

 

Науково-педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розумової праці творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь і навичок, виховання активної життєвої позиції. Педагогічна діяльність у ВНЗ має надзвичайно важливе соціальне значення, оскільки йдеться про формування майбутнього фахівця, від рівня підготовленості якого залежить економічний, політичний, соціальний, культуриний розвиток суспільства.

Об’єктом педагогічного впливу у ВНЗ є юнаки та дівчата із певними задатками, поребами, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями. Однією з особливостей педагогічної діяльності є її динамічність, зумовлена тим, що об’єкт педагогічного впливу (студент) постійно змінюється, розвивається. Завдання викладача полягає насамперед у вчасному виявленні цих змін і відповідному реагуванні на них.

Особливості педагогічної діяльності викладача природничих дисциплін передбачає безпосередні контакти зі студентами. В процесі такого спілкування викладач впливає на них не лише своїми знаннями, а й емоційно-вольовими якостями, світоглядом тощо. З огляду на відносини зі студентами відокремлюють такі стилі педагогічного спілкування.

Емоційно-імпровізаційний стиль характеризується тим, що педагог, орієнтуючись перш за все на процес навчання, є недостатньо адекватним кінцевим результатам діяльності; для занять він відбирає найбільш інтересний для студентів матеріал, а менш інтересний (хоча і важливий) часто залишає для самостійної роботи, орієнтуючись на найбільш сильних студентів (студентів з високою внутрішньою мотивацією навчальної та професійної діяльності). Діяльність викладача на заняттях високо оперативна: він часто змінює види та форми роботи, але орієнтується перш за все на емоційні відгуки студентів, на їх невербальні поведінкові реакції. Діяльність педагога характеризується інтуїтивністю, підвищеною чутливістю в залежності від ситуації на занятті, особистісною тривожністю, гнучкістю та імпульсивністю.

Емоційно-методичний стиль характеризується тим, що викладач, орієнтуючись як на результат, так і на процес навчання, поетапно відпрацьовує увесь навчальний матеріал, строго слідує навчально-методичній програмі курсу. Діяльність педагога високо оперативна, але домінує інтуїтивність над рефлексивністю. Викладач намагається створити умови для розвитку внутрішньої позитивної мотивації навчальної діяльності студентів не завдяки зовнішньої розважливості, а завдяки глибокому поєднанню навчального предмету та відповідної наукової сфери, її сучасних розробок.

Розсудливо-імпровізаційний стиль виявляється у тому, що викладач орієнтується як на процес так і результат навчання; характерні адекватне планування, оперативність, єднання інтуїтивності та рефлексивності. Педагог відрізняється меншою винахідливістю у варіюванні методів навчання, для нього характерне домінування лекційної форми. Викладачі цього стилю менш чутливі щодо ситуації на занятті, в них відсутня демонстративність, характерні традиційність та обережність.

Розсудливо-методичний стиль характеризується орієнтуванням педагога в більшій мірі на результати навчання, консервативністю у застосуванні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність поєднана із малим стандартизованим набором методів навчання, домінуванням репродуктивної діяльності студентів, домінуванням лекційних форм. Викладач відрізняється рефлексивністю, низькою чутливістю до змін ситуацій на занятті, обережністю у своїх діях.

Видатний радянський психолог В.С.Мерлін уперше ввів поняття індивідуального стиля спілкування як складової стиля діяльності. Перше експериментальне дослідження стиля власне педагогічного спілкування було здійснено німецьким психологом Куртом Левітом, який і визначив три основних стиля професійного спілкування та діяльності викладача: авторитарний, демократичний та ліберально-попустительський.

При авторитарному стилі викладач виявляє тенденцію на жорстке управління та всеохоплюючий контроль діяльності студентів: він сам одноосібно вирішує, визначає спільні цілі роботи, вказує способи виконання завдань, жорстко визначає, хто з ким буде працювати. Завдання та способи діяльності надаються викладачем поетапно, строго регламентовано та під контролем. При цьому кожна ініціатива студентів розглядається як прояв небажаного свавілля, оскільки студент сприймається педагогом як об’єкт педагогічного впливу, який характеризується низьким рівнем відповідальності і заслуговує найбільш жорсткого ставлення. Відтак, головними методами впливу авторитарного педагога є наказ, повчання, залякування, навіювання. За аналізом вербальної поведінки, авторитарні педагоги реалізують оціночні та дисциплінуючі форми: підвищення інтонації, окрик, звернення за прізвищем та ін. Крім того, такий викладач, як правило, суб’єктивно оцінює успіхи студентів, роблячи зауваження не стільки стосовно результатів роботи, скільки відносно особистості студента. Отже, домінуючим емоційним станом студентів на заняттях у такого викладача є фрустрація (Фрустрація – психічний стан пригніченої напруги, тривожності, почуття безвихідності і відчаю). У спілкуванні педагога зі студентами домінує монологічна форма.

Головною особливістю демократичного стилю викладача є те, що студентська група взагалі та кожний студент зокрема сприймаються педагогом як колеги, як рівноправні партнери у спілкуванні та діяльності, тобто викладач постійно актуалізує самостійність студентів у навчальній, науковій та професійній діяльності, спирається, перш за все, на їх індивідуально-психологічні особливості, визнаючи пріоритет гуманістичних цінностей. У такого викладача більшість студентів відчувають спокій, емоційний комфорт, але і відповідальність, самостійність. За даними експериментальних досліджень, саме у викладачів з демократичним стилем спілкування у студентів підвищується почуття самовпевненості, розвивається професійна, наукова ініціативність та кмітливість, контактність та довірливість. У спілкуванні викладача зі студентами домінує діалогічна форма, часто застосовується гумор, явно переважають заохочення.

Головною особливістю ліберально-попустительского стилю є самоусування педагога із освітнього процесу, зняття відповідальності за все, що відбувається. Викладач віддає ініціативу студентам та колегам, виявляє нерішучість, безсистемність, конформізм, нестійкість у власних рішеннях. Для викладачів з цим стилем характерними є фамільярність, панібратство зі студентами, а відтак, нездатність організувати студентську групу, переважна суб’єктивність, неадекватність оцінювання навчальних успіхів та ін.

Психологічні дослідження індивідуального стилю професійної діяльності викладачів довили, що тій або інший стиль дуже рідко зустрічається у чистому вигляді: частіше всього спостерігаються загальні риси, що характеризують різні стилі, але при цьому, домінуючим є один. I якщо раніше дослідники виділяли єдиний оптимальний стиль (демократичний стиль), то сучасні психологи та педагоги наполягають на тому, що існують такі ситуації, в яких найбільш продуктивним та адекватним може бути саме авторитарний стиль.

Оптимальний індивідуальний стиль професійної діяльності педагога вищої школи, за думкою сучасних дослідників, повинен мати такі властивості як:

ü адаптивність – здатність адекватно пристосовуватися до нової професійної ситуації;

ü гнучкість – використання того чи іншого способу реалізації діяльності в залежності від наявних можливостей педагога, студентів та чинників освітнього середовища;

ü соціальна орієнтованість – кожний викладач має до певної міри соціальну відповідальність перед суспільством, наукою;

ü інноваційність – постійний пошук та оволодіння новими способами професійної діяльності;

ü прогностичність – передбачення та попередження негативного впливу на професійну діяльність та створенні комфортних умов для успішної її реалізації;

ü презентативність – представленість індивідуального «Я», його самовизначеність;

ü гуманістична спрямованість.

Отже, якщо педагог вищої школи успішно реалізує всі функції своєї професійної діяльності має задоволеність від результатів праці, ефективно організує освітній процес й позитивно характеризується студентами, які цінують та поважають його як викладача, наставника та науковця, його індивідуальний стиль професійної діяльності може вважатися оптимальним.

Викладач природничих дисциплін ВНЗ свою науково-педагогічну діяльність здійснює у кількох напрямах.

1. Визначальною функцією праці викладача є навчальна робота, спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов’язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на вирішування педагогічних завдань. Основними видами цієї роботи є: лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, заліки, екзамени, рецензування, організація захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною діяльністю студентів, керівництво дипломними роботами тощо.

2. Науково-методична робота тісно пов’язана з навчальною щодо підготовки навчального процесу, його забезпеченість і удосконалення. До неї зараховують: підготовку до лекційних, лабораторних, практичних і семінарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточну роботу щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної й навчальної, науково-методочної літератури); вивчення передового досвіду; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розроблення графіків самостійної роботи студентів тощо.

3. Організаційно-методична робота передбачає: роботу на підготовчому відділенні, у приймальній комісії, організацію педагогічних практик, підготовку матеріалів на засідання кафедри, роботу з підготовки нуково-методичних семінарів тощо.

4. Педагогічна діяльність викладача має поєднуватися з науково-дослідницькою роботою, яка збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. Працюючи над науковим матеріалом, викладачеві слід його переосмислити, виявити те, що доцільно застосувати у своїй педагогічній діяльності.

5. Виховну роботу викладач здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позанавчальний час. Основними напрямами виховання студентської молоді є: моральне, трудове, економічне, правове, антинаркогенне, екологічне, фізичне виховання і підготовка студентів до сімейного життя. Важливо, щоб кожен викладач усвідомив вагомість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізовував цю роботу не лише через співбесіди, кураторську роботу, роботу в гуртожитках, проведенні вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

Педагогічна діяльність викладача хімії та екології охоплює кілька компонентів:

Ø планування передбачає підготовку робочих програм із навчальних предметів, складання планів лабораторних і практичних занять, розроблення індивідуальних завдань для студентів, тематики рефератів, курсових і дипломних робіт, методичних рекомендацій тощо.

Ø організування навчальної роботи здійснюється в два етапи:

а) підготовчий – передбачає підготовку плану проведення конкретного заняття, засобів навчання, наочності, дидактичних і роздавальних матеріалів; попереднє проведення дослідів, демонстрування, перегляд програмованих педагогічних засобів; підбір методичної літератури та ознайомлення з нею;

б) виконавчий – полягає в організування власної діяльності викладача під час заняття та діяльності студентів; викладач ставить перед студентами навчально-пізнавальні завдання, створює сприятливі умови для їх виконання. Чітко розподіляє функції між ними на лабораторних і практичних заняттях.

Ø стимулювання навчально-пізнавальної активності студентів здійснюється викладачем шляхом застосування різноманітних методів і прийомів: використання цікавих прикладів, розкриття практичної значущості навчального матеріалу для майбутнього фаху, опора на життєвий досвід тощо.

Ø сутність контролю і регулювання полягає у спостереженні за діяльністю студентів. Контроль у формі поставлених запитань, невеликих завдань дає змогу виявити рівень засвоєння студентами знань програмного матеріалу, опанування відповідних умінь і навичок, а ткож з’ясувати недоліки і складнощі процесу навчання. Це допомогає своєчасно вносити необхідні корективи і регулювати процес навчання додатковими поясненнями, виконанням конкретних вправ і т.ін.

Ø аналіз досягнутих результатів завершує процес викладання. Під час аналізу виявляють рівень знань фактичного матеріалу студентами, вміння використовувати їх у практичній діяльності з фаху. Аналіз передбачає зіставлення досягнутих результатів з навчальними цілями.

Організовуючи навчальний процес у ВНЗ, викладач повинен враховувати, що успішність навчання студентів залажить від таких їхніх індивідуальних психологічних особливостей:

o рівень інтелекту – здатність засвоювати ЗУН й успішно застосовувати їх під час вирішення завдань;

o креативність – творчий підхід і самостійне вироблення нових знань;

o мотивація навчання – спрямованість на отримання знань, що забезпечує позитивні переживання при досягненні мети навчання;

o самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей;

o характер і дієвість життєвої програми особистості – система інтересів, бажать і устремлінь;

o комплекс ділових якостей – єдність слова і діла, самостійність, ініціативність, відповідальність, працездатність, уміння доводити почату справу до кінця.

Таким чином, професія викладача ВНЗ – одна з найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку і мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника (творчість у підготовці матеріалу), режисера-постановника (створення замислу і його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача), педагога, психолога та науковця.

 

 

2. СТУДЕНТ ВНЗ ЯК ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ

 

Студентський колектив ВНЗ щорічно оновлюється. З перших днів навчання з юнаків і дівчат формують фахівців певного профілю і громадян України. Ефективність такої підготовки передусім залежить від того, наскільки успішно молода людина адаптується до нового статусу студента, до нової системи навчально-виховної діяльності ВНЗ.

В початковий період свого навчання у ВНЗ більшість студентів перебуває під впливом адаптаційних процесів, що характеризується їх відповідною поведінкою, яка називається дослідниками по-різному. Найбільше розповсюдження в літературних джерелах отримали такі терміни, як: «дидактичний бар’єр», «інформаційне перенапруження», «студентський або інститутський шок», «дидактогенія» тощо. Аналізуючи поведінку першокурсників можна відмітити наявність у студентів таких психічних станів, як тривожність, стрес, агресивність, депресія тощо, які ускладнюють студентське життя, і навіть приводять до відмови продовжувати навчання у ВНЗ.

У процесі адаптації до навчання у вищій школі, студенти виявляють різні типи поведінки: конструктивний, агресивний і пасивний. Так, студенти з конструктивною поведінкою через відповідальність і гостроту ситуації мобілізують особистість і реалізують всі кращі власні потенціали. Більшість студентів, в адаптаційний період, дотримується агресивного або пасивного типу поведінки. І, якщо, для агресивного типу характерне неприйняття існуючих норм і цінностей вищого закладу освіти, його технології навчання, соціального оточення і, як наслідок, активної ворожості до них, то для пасивного типу властиве байдужість до себе, оточуючих, навчального процесу, пригніченість, розчарування, прогресуюча невіра в себе, оточуючих, навчальні можливості освітнього закладу.

ВНЗ має докласти усих зусиль для створення оптимальних умов для адаптації першокурсників, зокрема:

ü кваліфікована допомога в організації та плануванні самостійної навчальної роботи;

ü озброєння студентів І курсу знаннями про інноваційну культуру навчальної праці, освоєння сучасних освітнії технологій;

ü ознайомлення їх з особливостями методики самостійної роботи з кожної наукової дисципліни;

ü активізація розумової діяльності студентів на заняттях;

ü забезпечення розуміння змісту навчальних занять як умови логічного аналізу отриманої інформації;

ü консультації (групові й індивідуальні) з інноваційної культури сучасної навчальної праці;

ü формування потреби до самовдосконалення;

ü забезпечення контактності викладачів і студентів.

Студентський вік припадає на час фізичного розквіту особистості. Організм молодої людини має значну працездатність, високий рівень функціональної активності та витривалості.у цей період спостерігається найбільша пластичність і переключення у формуванні складних психомоторних та інших навичок. Динаміка збудження і гальмування зростає. Оптимального рівня розвитку досягають зір, слух, моторні реакції. Цей вік найсприятливіший для формування багатьох психічних функцій і розвитку інтелектуальних можливостей людини. Особливістю юнацького віку є прагнення до самостійності, що сприятливо впливає на організацію самоосвіти і самовиховання.

Відмінності в системах цінностей студентів і ступінь їхньої особистісної зрілості у зв’язку з успішністю у навчанні відображаються в різноманітних класифікаціях студентів. Так, з огляду на ставлення до навчання виокремлюють такі групи студентів:

1. Серйозні студенти, які прагнуть до всього нового незалежно від галузі знань. Вони успішно вивчають усі передбачені навчальним планом предмети, відвідують виховні заходи, музеї, читають літературу, а також беруть активну учать у громадському житті закладу і за його межами.

2. Студенти, які захоплюються однією галуззю знань, мають глибокі знання в цій галузі, багато читають, стежать за новинками, усвідомлюючи водночас, що необхідно знати й інші предмети, оволодівають професією, намагаються старанно вивчати всі навчальні дисципліни навчального плану.

3. Студенти, які, надавши перевагу певній дисципліні і маючи з цієї дисципліни глибокі і ґрунтовні знання, нехтують усіма іншими. Нерідко вони належать до посередніх або навіть невстигаючих студентів. Саме вони потребують спеціального виховного впливу щодо самоосвіти і самовиховання.

Поєднання таких характеристик студентів, як мотивація вибору професії, ціннісні орієнтації у професійній сфері, уявлення про професію і соціальні установки на продовження навчання, дає змогу виділити типи студентів за рівнем професійної спрямованості.

Перший тип (70%) – студенти з позитивною професійною спрямованістю, які зберігають її до завершення навчання. Вона зумовлена високоморальними принципами обґрунтування вибору професії вищої кваліфікації, чітким уявленням про обрану професію. Ці студенти характеризуються високим рівнем активності.

Другий тип (20%) – студенти, які ще не визначилися між негативним ставленням до професії і продовженням навчання у ВНЗ. Більшість із них не має чітко вираженої професійної мотивації та достатньо повної інформації про професію. Активність цих студентів характеризується непостійністю.

Третій тип (10%) – студенти із негативним ставленням до професії. Мотивація їх вибору зумовлена, як правило, загальносуспільними цінностями вищої освіти. Рівень уявлення студентів про професію низький. Показники активності студентів цього типу невисокі і вкрай нестійкі.

Розвиток особистості студента на різних курсах має певні особливості. Так, на першому курсі відбувається адаптація колишнього абітурієнта до студентського життя. Поведінка студентів характеризується високим ступенем конформізму (пасивне, пристосовницьке прийняття наявних порядків, правил, норм у поведінці). У першокурсників відсутній диференційований підхід до власних ролей.

Другий курс є періодом найнапруженішої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання і виховання. Студенти отримують загальну підготовку, формуються їх широкі запити і потреби. Процес адаптації до середовища здебільшого завершений.

На третьому курсі починається спеціалізація, поглиблюється інтерес до наукової роботи. У цей період звужується сфера інтересів особистості, а її становлення визначається чинником спеціалізації.

На четвертому курсі студенти ознайомлюються зі спеціальністю в період навчальної практики. Їх поведінці властивий інтенсивний пошук раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки; відбувається переоцінка цінностей.

П’ятий курс – перспектива швидкого закінчення навчального закладу – формує чіткі практичні установки на майбутній вид діяльності. З’являються нові цінності, пов’язані з матеріальним і сімейним становищем, місцем роботи тощо. Студенти поступово відходять від колективних форм життя.

Особливим видом трудової діяльності є навчально-пізнавальна діяльність студентів. Специфіка його полягає в тому, що:

Ø воно постає як система, елементи якої взаємопов’язані;

Ø у процесі навчання студенти створюють базу знань для майбутньої професійної діяльності;

Ø навчально-пізнавальна праця студентів здійснюється у теоретичній і практичній формах, які взаємопов’язані і спрямовані на формування знань і умінь;

Ø навчання, з одного боку, протікає під впливом викладачів, з іншого – його успіх значною мірою зумовлений рівнем організації самостійної пізнавальної роботи студентів;

Ø діяльність студентів у ВНЗ має продуктивно-перетворювальний характер, а під час практики – творчо-продуктивний.

Форми навчально-пізнавальної діяльності студентів природничих факультетів університетів

Слухання – сутність його полягає у сприйманні на слух інформації, яку студент отримує на леціях, лабораторних і практичних заняттях. Щоб він зумів усвідомити і засвоїти (тобто персоніфікувати) мовну інформацію, викладач має відчувати аудиторію, реагувати на труднощі студентів.

Читання – це форма самостійної роботи студентів. Раціональне читання є науково обґрунтованою технологією, що забезпечує персоніфікацію максимального обсягу інформації за найкоротший час з мінімальними витратами праці. При самостійному читання ступінь персоніфікації інформації значно ґрунтовніший.

Конспектування – його студенти здійснюють в процесі слухання і читання.

Виконання вправ, розв’язування задач – оновною метою цих видів робіт є формування умінь під час вивчення конкретних дисциплін. Задачі і вправи доцільно використовувати з усіх навчальних дисциплін, адже вони сприяють розвитку аналітичного мислення студентів. У процесі виконання вправ студенти повинні вникнути і їх сутність, вибрати оптимальні шляхи своїх дій, пояснити і довести їх правильність або правомірність.

Проведення експериментів – потребує відповідної теоретичної підготовленості, вміння користуватися лабораторним устаткуванням, матеріалами, володіння технологією організації дослідної роботи. Цінність цієї форми діяльності полягає в тому, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоретичні знання, розвивають у собі допитливість, відповідальність, самостійність.

Навчальні дослідження – до них належать курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання навчально-дослідної роботи вимагає від студентів високого рівня самостійності і пізнавальної активності. Ця форма діяльності сприяє розвитку умінь здійснення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, поглибленню інтересу до певної науки.

Професійне моделювання – застосовується під час виробничої практики. Це – планування і здійснення фрагментів виробничої діяльності, наближених до реального виробничого процесу, моделювання різних його варіантів, тобто пргравання ролей, які студентам доведеться виконувати у майбутній професійній діяльності, набутті професіоналізму.

У процесі підготовки фахівця у ВНЗ роз