Зміст вищої хімічної та екологічної освіти

 

Кращому розумінню дидактичних основ навчального процесу у ВНЗ сприяє оволодіння студентами-магістрами специфічними педагогічними термінами та усвідомлення їх значення.

Зміст вищої освіти – це науково обґрунтована система дидактичного і методичного оформлення процесу формування ЗУН, а також досвіду творчої діяльності особистості у відповідності з освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Зміст навчання – це продукт суспільного досвіду, які мають вигляд знакової форми навчальної інформації всього того, що надається студенту для сприйняття і засвоєння. Тобто, зміст навчання – структура, зміст і обсяг навчального інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

Зміст навчання може існувати самостійно у вигляді програм і підручників. Але його реалізація відбувається через постійну взаємодію з формами і методами навчання. Він може бути єдиним для студентів однопрофільних факультетів чи університетів.

Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою, освітньо-кваліфікаційною характеристикою, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними документами.

Освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки фахівців – це перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін із визначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, а також форм підсумкового контролю ЗУН студентів.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) – це основні вимоги до професійних якостей, теоретичних знань, виробничих умінь та навичок фахівців, які відповідають визначеному освітньому рівню і необхідні для успішного виконання професійних обов’язків.

Структурно-логічна схема підготовки – це науково і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлені державними стандартами освіти (сукупність норм). Ці норми є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форм освіти. Державнв стандарти вищої школи забезпечують формування змісту освіти, який дає випускнику ВНЗ виконувати професійні завдання, визначеними вимогами у сфері праці, науки; можливість встановлення рівня освітньої та професійної підготовки фахівця. Вони розроблені для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціальності), затверджуються Кабінетом Міністрів України та підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше одного разу на 10 років.

Основні функції державних стандартів освіти полягають у забезпеченні досягнення і підтримання ВНЗ високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини змісту освіти та самооцінки чи державної оцінки результатів роботи. З урахуванням Державної системи стандартизації України встановлені певні компоненти державних стандартів вищої освіти: державний і галузевий компоненти, та компонент ВНЗ.

Зміст освіти складається з нормативної і вибіркової частин. Нормативна частина визначається відповідним державним стандартом освіти, до неї входять навчальні дисципліни дотримання назв і обсягу яких є обов’язковим для навчального закладу. До вибіркової частини включають навчальні дисципліни, які сприяють поглибленій підготовці фахівців у визначеній сфері діяльності,ефективного використання можливостей конкретного навчального закладу, отже і визначається вона вищим навчальним закладом.

Навчальний план – це нормативний документ, що визначає перелік і обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять і їх обсяг, графік навчального процесу, форми і способи проведення поточного і підсумкового контролю. Навчальний план підготовки бакалаврів-хіміків і бакалаврів-екологів включає 6 розділів циклів дисциплін:

I Цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін.

ІІ Цикл фундаментальних дисциплін.

ІІІ Цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

ІV Цикл професійно-орієнтованих за переліком освітньо-професійної програми (ОПП).

V Цикл дисциплін за вибором вищого навчального закладу.

VІ Цикл дисциплін за вибором студента.

Навчальним планом визначаються форми аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи студентів: лекції, практичні, лабораторні і семінарські заняття, самостійні та індивідуальні заняття, курсові роботи (проекти), практики, підсумковий контроль знань студентів, дипломні (випускні) роботи, державні іспити.

На основі навчального плану ВНЗ формується робочий навчальний план, тобто план на поточний навчальний рік. Він конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби поточного та пісумкового контролю за семестрами.

Навчальна програма – це нормативний документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації ОПП підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми навчання, вимоги до ЗУН студентів. Компонентами навчальної програми є пояснювальна записка, тематичний виклад змісту навчальної дисципліни і список літератури для досягнення високої продуктивності навчального процесу. У пояснювальній записці вказано призначення навчального предмета, його місце в системі підготовки фахівця (провідну функцію) та мету (освітню – вимоги до ЗУН студентів; виховну – формування професійної спрямованості особистості; розвивальну – розвиток пізнавальних інтересів і здібностей, творчого професійного мислення, формування вмінь і навичок самостійної професійної праці). У ній також визначено послідовність вичення навчального матеріалу (структуру предмета), форми і методи навчання з урахуванням специфікі змісту навчального матеріалу (лекції, семінари, практичні та лабораторні заняття, обов’язкові контрольні роботи), форми і методи контролю успішності навчання.

Типові навчальні програми розробляє науково-методичний центр вищої освіти з педагогічними колективами провідних вищих навчальних закладів. Для кожної навчальної дисципліни, що входить до ОПП підготовки, на підставі типової програми дисципліни і навчального плану вищим навчальним закладом (відповідною кафедрою) складається робоча навчальна програма дисципліни, що є нормативним документом ВНЗ. Вона містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми навчання, визначає форми і методи поточного і підсумкового контролю. Складовими робочої програми є: тематичний план, пакет методичних матеріалів для здійснення поточного і підсумкового контролю, перелік навчальної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.

Індивідуальна вільна освітня траєкторія студента полягає в тому, щоб дати студентові право вибору дисциплін, які задовольняють його світоглядні зання та уявлення. В індивідуальному навчальному плані студента 50% становлять нормативні дисципліни, затверджені Міністерством, 25% – обов’язкові дисципліни, які встановлює ВНЗ, а ще 25% студен обирає добровільно із списку, який пропонує навчальний заклад. Міністерство подає орієнтований перелік дисциплін, але навчальний заклад має запропонувати не менше як 20 предметів, щоб студенту було зчого вибирати.

Для того, щоб навчальний процес здійснювався ефективно, кожен викладач повинен чітко уявляти: якими ЗУН мають оволодіти студенти з кожної дисципліни. Тож психолого-педагогічна освіченість викладання базується на відповідях на такі запитання:

1. Для чого ми навчаємо студентів? Ідеться про педагогічне бачення цілей навчання, які визначають відповідно і методи, і форми навчання – що повинен уміти робити наш випускник? Читати, переказувати вивчене, відтворювати текст? Яким мають бути рівень і характер студента? Яке місце повинні посідати творчі завдання в його навчання? Адже знати предмет за сучасних умов замало, головне значення і в житті, і в науці має вміння застосовувати свої знання.

2. Чого саме навчати студента? Це питання важливе для визначення структури змісту матеріалу, що засвоюється. Відповідаючи на нього викладачі ВНЗ традиційно ставлять на перше місце знання. Це хоча і важлива, але все ж такі це тільки одна сторона справи – змістова. Крім неї, велике значення мають операціональна (опанування способами діяльності) і мотиваційна сторони навчання.

3. Як навчати? Це питання стосується принципів, методів і форм навчання. Тож викладачам необхідно пам’ятати вислів С.Л. Рубенштейна, що інформаційний намір породжує лише різного роду гальмівні процеси на шляху у засвоєння знань, процес навчання відбивається через засвоєння знань, а розвиток мислення людини через виконання завдань.

Сучасний фахівець працює за умов, які швидко змінюються. Причини цього є високі темпи нагромадження науково-технічної інформації, постійне оновлення технологічних циклів у багатьох галузях виробництва. Усе це значно ускладнює працю сучасного фахівця. Водночас швидко змінюється структура багатьох професій, зникають одні, натомість з’являються інші спеціальності. Ці та подібні їм процеси ставлять проблему наукового обґрунтування змісту освіти у вищій школі в число центральних проблем. Збільшення кількості годин на дисципліну, що вивчається, обсягу навчальних програм, подальша диференціація спеціальностей не можуть далі лишатися основними методами формування змісту освіти (це призведе до збільшення строків навчання, зниження теоретичного рівня освіти через перевантаження тощо).

За цих умов набула особливого значення проблема вироблення загальних принципів відбору і концепцій навчального матеріалу за кожною спеціальністю на основі наукового обґрунтування загальних принципів, визначення змісту навчання, його організацій та планування. У досвіді вищої школи виправдали себе такі принципи:

Ø принцип науковості;

Ø принцип системності і послідовності освіти з урахуванням внутрішньопредметних та міжпредметних логічних зв’язків, забезпечення монолітності педагогічного процесу;

Ø принцип доступності (оптимізації обсягу навчальної інформації);

Ø принцип зв’язку навчання з життям (єдності теорій з практики);

Ø принцип свідомості і активності;

Ø принцип наочності;

Ø принцип міцності засвоєння ЗУН;

Ø принцип індивідуального підходу;

Ø принцип виховуючого навчання;

Ø принцип емоційності.

Визначення системи навчальних дисциплін, формування нормативної навчально-методичної документації в сучасній вищій школі мають свою логіку і проходять певні етапи.

На першому етапі відбувається вивчення вимог, які ставляться виробництвом або конкретними галузями професійної діяльності майбутніх фахівців до рівня їхньої освіти, й визначення основних напрямків їхньої підготовки. За допомогою предметно-функціонального аналізу професійного діяльності в різних галузях визначається, що саме повинен знати й вміти молодий фахівець для виконання поставлених перед ним завдань. Система таких вимог дає можливість скласти професійний образ так званого сукупного фахівця, здатного виконувати всі виробничі функції в тій чи іншій сфері діяльності. З цих позицій складають загальну схему навчального плану, в основу якого покладений опис профілю підготовки кадрів. Опис профілю дає можливість визначити загальну схему дисциплін (навчального плану), оволодіння якими необхідне фахівцю для успішної праці в сфері професійної діяльності.

Другий етап визначення змісту вищої освіти передбачає власне складання навчального плану за конкретною спеціальністю. Тут необхідно насамперед дати перелік і встановити раціональне співвідношення дисциплін, що вивчаються, та їх циклів.

Повертаючись до відповіді на 2-е запитання, про зміст освіти, слід відмітити, що вища хімічна чи екологічна освіта відбивається в навчальних планах і навчальних програмах до кожної дисципліни.

В свою чергу, до змісту навчальної дисципліни входять наступні основні компоненти :

Ø дидактичний матеріал, що розвиває ознаки і властивості предметів, явищ;

Ø узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу – поняття, закони, принципи, провідні наукові теорії, основні світоглядні поняття тощо;

Ø методи дослідження і наукове мислення (загальні, особливі конкретні), з якими людина у тій чи іншій формі взаємодіє, а саме: сприйняття, відтворення, переживання.

Кожний викладач повинен чітко усвідомлювати різні форми знання, задля ефективного керування процесами його засвоєння. Коротко охарактеризуємо найбільш важливі форми наукових знань, які складають зміст вищої хімічної чи екологічної освіти.

1. Науковийфакт засвоюється на підставі безпосереднього або опосередкованого сприйняття об’єктів та явищ (під час слухання лекції, читання підручника, спостережень).

2. Уявлення формуються на підставі безпосереднього сприйняття як чуттєві образи предметів та явищ. Вони виникають в результаті аналізу емпіричних даних.

3. Поняття – основна форма знання. Вони відбивають істотні ознаки і відносини предметів і явищ.

4. Закон розуміється як необхідне, істотне, стійке, повторюючи відношення між явищами об’єктивної дійсності. Закони базують об’єктивно, незалежно від свідомості, як прояв необхідних, істотних внутрішніх відносин між властивостями об’єктів або різними тенденціями розвитку.

5. Закономірність являє собою впорядкованість подій, відносну стабільність основних детермінуючих чинників, регулярність зв’язку між визначеними об’єктами.

6. Теорія – це закономірність знання, яка описує та пояснює сукупність явищ окремої галузі дійсності і приводить відкриті у ній закони до загального початку.

7. Ідея – це вища форма пізнання зовнішнього світу, що не лише відбиває об’єкт, а ще і спрямована на його перетворення. В ідеї предмет відбивається ідеальним, тобто не лише таким, який він є, а й таким яким він має бути.

Третій етап реалізовується саме викладачами, він передбачає складання навчальних програм на основі навчального плану.

Таким чином, навчальні плани слід розуміти як стратегію, а навчальні програми – як тактику навчального процесу.