Аналіз «Балада про соняшник»

Іван Драч
«Балада про соняшник»

Жанр: балада (модерна).
Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.
Віршовий розмір: верлібр.

До золотого фонду української поезії ввійшла «Балада про соняшник» (1962). Це — глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу в людині. Жвавий сільський підліток із щирою душею й багатою уявою пережив дивне видиво: він бігав наввипередки з вітром, рвав груші-гнилички, купався біля млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха, — і раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі…

Це видиво назавжди змінило душу героя, звичайний хлопець став «соняшником». Сонце - традиційно в І. Драча — символізує вічне духовне джерело життя, а от соняшник — справжнього митця, який поєднує в собі два прагнення — порив в височінь, до сонця й закорінення в рідну землю.

Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фан­тастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напруже­ний сюжет… У його баладах ліричний суб’єкт уміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.

У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний ат­рибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає мета­морфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реаль­ні предмети стають символами… Водночас образ сонця набуває метафо­ричного смислу й символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформу­ється в образі звичайнісінького сільського дядька…

Образи соняшника й сонця цементують структуру поезії, вони над­звичайно прозорі: читачеві зрозуміло, що поет нерозривно пов’язаний із реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві. Від­криття краси, духовності, що набувають космічного, сонячного виміру, неможливі без «земного», реального буття, яке творча особистість пе­реплавляє у витвори мистецтва (М. Ткачук).

 

Аналіз «Бджола та Шершень»

Григорій Сковорода

«Бджола та Шершень»

 

Жанр: байка.

Головна ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).

Головні герої: Бджола, Шершень.

Про твір: байки в Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складають­ся з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інко­ли друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчем­на та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що жи­вуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за по­кликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж спожива­ти. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й заро­зуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».

Ідея байки: праця має стати для лю­дини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки ав­тор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсо-лодшим бенкетом».

Мораль

Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити. Бджола ж — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).

Немає більшої радості, як «жити за натурою». Це означає не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький філософ Епікур: «Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним». Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо «усе в ньому і він в усьому».

 

Аналіз «Блакитна Панна»

Микола Вороний
«Блакитна Панна»

 

Поезія «Блакитна панна» — взірець пейзажної лірики.

Поет М. Вороний оспівав весну як блакитну панну.

Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності (весна запашна, чарівна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту лексику («Осанна!»), метафори («в душі моїй, в сяйві мрій в’ються хмелем арабески»), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це надає творові непо­вторне інтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення.

Тема:

Має крилами Весна запашна,
Лине все в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…

Ідея:

Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!…

Художні тропи:

епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою;

метафори: сміючись на пелюстках, на квітках;

порівняння: а вона, як мрія сна чарівн а;

анафора: має крилами Весна запашна;

окличні речення: ось вона — Блакитна Панна!; Їй виспівує:«Осанна!»

 

 

Аналіз «Бондарівна»

Історична українська народна пісня-балада, в якій відображено події середини 18 століття за участюмагната Миколи Потоцького (в тексті пісні — пан Каньовський). Відома в більш ніж 30 варіантах, які відрізняються переважно місцем дії (Богуслав, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Городенка).

Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.

Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.

Основна думка: «Ой волію ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити, ніж з тобою поневолі на цім світі жити».

Жанр: балада.

 

Композиція

Експозиція: «У містечку Богуславку Коньовського пана, там гуляла Бондарівна, як пишная пава».

Зав’язка: «Ой тікала Бондарівна з високого мосту».

Кульмінація: «Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала…»

Розв’язка: «Ударили во всі дзвони, музики заграли, а в же ж дівку Бондарівну навіки сховали!»

 

Художні особливості твору

Порівняння: «Там гуляла Бондарівна, як пишная пава», «Межи ними Бондарівна, як сива голубка!».

Риторичні оклики: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!», «Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!», «Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!», «Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!», «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!», «Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!», «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!», «А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!».

Звернення: «Тікай, тікай, Бондарівно…», «А чи волиш, Бондарівно?..», «Ой волію ж я, пан Каньовський…», «Оце ж тобі, старий Бондар…», «Бондарівно, моя донька…».

Повтори: «тікай, тікай…», «хорошая, хорошого…», «старий Бондар…».

Риторичні запитання: «А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?».

Епітети: «добрі люди», «сира земля».

Гіпербола: «ударили в усі дзвони».

 

Аналіз «Ви знаєте, як липа шелестить…»

Павло Тичина

Вірш написаний 1911 року і, за деякими джерелами, є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік — це лише період становлення майбутнього поета як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста. Вірш не належить до жодної збірки, лише пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.

Жанр: інтимна лірика.

Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.

Ідейне навантаження вірша не чітке. Тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, а отже, уславлення гармонії.

Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам не виявляє цієї рішучості. Лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання на початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!

Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить… Але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя.

Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині він ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – «місяць, зорі», а потім швидше звуковий образ — ”солов’ї”.

Художні засоби, які наявні в цьому вірші, традиційні для інтимної лірики: риторичне запитання, риторичне ствердження, епітети, метафори. протиставлення. Присутня синекдоха — „дідугани” (дерева).

Вірш написаний чотиристопним ямбом з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне.

 

Аналіз «Віють вітри»

Маруся Чурай

Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим чорнобривим». Для неї це — «люте горе», вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться — сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.

Пісню «Віють вітри, віють буйні» на початку XIX ст. видатний український письменник Іван Котляревський використав у п’єсі «Наталка Полтавка». Її виконує головна героїня на початку твору. Пізніше Микола Лисенко створив геніальну однойменну національну оперу, яка й нині не сходить зі сцен театрів. Перша ж арія Наталки «Віють вітри, віють буйні» вважається шедевром світової ліричної пісні.