Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Аналіз «Повість минулих літ»
Жанр: літопис. «Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору. Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах воз-сіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідо-міших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Святослава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Н е осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком. Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису. Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках — Лаврентіївському та Іпатіївському. «Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних й епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають). Мова твору жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов’янізми, й нороднорозмовні елементи
За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події XII століття) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII століття). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.
Аналіз «Подвійне коло»
Новелу «Подвійне коло» вибудовано на умовній, алегоричній ситуації — на невеликому клаптику степового півдня України мало не водночас сходяться загонів різних ідеологічно-політичних угруповань: денікінці, петлюрівці, махновці, червоноармійці. Час і простір тут також умовні, художні, адже історична конкретика в новелі насправді відсутня. Так, у степу під Компаніївкою в обмеженому часі ніколи не збиралися разом різні воюючі загони. Той умовний бій символізує всю складність ситуації в Україні під час громадянської війни. Назва новели «Подвійне коло» (клас і рід) є поетичною метафорою, яка узагальнює події громадянської війни, їх жорстоку суперечність. Адже символічно, що всі командири цих загонів — брати Половці, сини однієї матері й батька. Найстрашніше, що всі вони заради своїх ідей убивають один одного. Отже, письменник моделює умовну ситуацію, яка відтворює справжню суть братовбивчої війни в Україні. Водночас Ю. Яновський підсвідомо порушує провідний мотив радянського мистецтва — піддає сумніву «чистоту червоного прапора», а з ним правильність більшовицьких ідей. Більшовика Івана Половця зображено таким же вбивцею, як і його братів, хіба підступнішим і полохливішим, бо стріляє в спину полоненим; наймолодшого Сашка «по-материнському» прощає, залишає «на виховання» (чи не перевиховання репресійними органами?); Панаса спонукає до самогубства. Варто згадати з цього приводу запис Ю. Яновського в нотатнику: «Недаром Ігор-князь, надсилаючи виклик ворогам, просто казав: «Іду на Ви!» Я бачив тоді цього князя, бачив його воїв, твердих і високих, як дуби, їхній хребет не вивчений був іще гнутися, його згинала тільки смерть». Цей запис і містить прозорий натяк на втрачену сучасниками людську гідність, притаманну далеким пращурам, через що постала ганебна їй заміна — рабське плазування перед сильними світу цього, нерозбірливе прийняття чужих ідеологій тощо.
У «Вершниках» через художні образи Ю. Яновський дає власну оцінку зображеного братовбивства, розставляє гуманістичні, загальнолюдські акценти. Наприклад, у відтворенні бою махновського загону Панаса з петлюрівцями, яких очолює Оверко Половець. Куля Панаса «вибила Оверкові мозок на колесо», — констатує автор і тут же розгортає символічну картину: «…блискавка розколола хмару, слідом ударив грім». В описі похорону вирізняється художня деталь — дощ: «По обличчю Панаса Половця (він убив брата! — Авт.) бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили. У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав». Остання фраза підкреслює символічну довготривалість дощу-плачу в цьому часі, у якому «залізна жорстокість» опанувала людьми. Чи змиє дощ — у міфології багатьох народів символ очищення від усякої нечисті — цю грішну землю? Це риторичне питання звучить підтекстово, бо на горизонт (як новітнє апокаліптичне дійство) виступає вже наступний загін — інтернаціоналіста Івана Половця. І все повториться по-новому колу, дарма що цей загін іде під червоним прапором. Автор не може вважати закономірним, нормальним вирішення конфліктів, наведення ладу шляхом братовбивства. Дощ на обличчі Панаса і всього загону — то його німий докір, бо вголос, відверто він уже не міг висловлювати своїх думок і виражати свої істинні почування. Отже, Ю. Яновський підсвідомо звертається до цінностей християнської моралі. Використовуючи біблійний міф про Каїна та Авеля, він не сприймає і не підтримує братовбивчий спосіб вирішення конфліктів. Хоч у новелі кілька разів і повторюється фраза «рід розпадається, а клас стоїть», але для автора вона є лише болісною констатацією страшних реалій революційної дійсності, як і загрозливою насторогою небезпеки «подвійного кола».
Аналіз «Різдво»
Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: філософська. Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів). Віршовий розмір: хорей. Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього. Літературознавці про твір. Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші «Різдво», де християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтимним переживання віри.
|
|||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 543; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.104.29 (0.006 с.) |