Чоловічі внутрішні статеві органи. Яєчко, кровопостачання яєчка.

До внутрішніх чоловічих статевих органів (organa genitalia masculina interna) належать:

Яєчка(TESTIS,ORCHIS,DIDYMIS) (знад'яєчками)(EPIDIDYMIS)

сім'явиносніпротоки(DUCTUS DEFERENS), пухирчастізалози (сім'яніпухирець)GLANDULA VESICULOSA), сім'явипорскувальніпротоки(DUCTUS EJACULATORIUS), передміхуровазалоза(PROSTATA)цибулинно-сечівниковізалози(GLANDULA BULBOURETRALIS).

Яєчко має яйцеподібну ф о р м у. Яєчко — парний орган, маса його — 25г.

Топографія: яєчко знаходиться в калитці.

Зовнішня будова. Розрізняють 2 поверхні яєчка: медіальну і латеральну, 2 краї: передній (margo anterior) і задній(margo posterior), 2 кінці: верхній (extremitas superior) і нижній (extremitas inferior). На задньому краї яєчка розміщений придаток яєчка. До верхнього кінця яєчка підходить сім'яний канатик.

Яєчко вкрите білковою оболонкою (tunica albuginea), яка на задньому краї яєчка потовщується, утворюючи середостіння яєчка (mediastinum testis). Від середостіння йдуть перегородочки яєчка (septula testis), які розділяють яєчко на часточки. Кожна часточка складається з покручених сім'яних канальців (tubuli seminiferi contorti). Саме в цих канальцях відбувається продукція сім'я (сперматозоїдів, або сперма-тозоонів). З покручених канальців сім'я потрапляє у прямі сім'яні канальці (tubuli seminiferi recti),потім у сітку яєчка (rete testis), яка розміщена у середостінні яєчка. Далі сім'я виходить за межі яєчка по виносних проточках (ductuli efferentes), які формують придаток яєчка (epididymis).

Яєчко кровопостачається яєчковою артерією та артерією сім'явиносної протоки. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає у пахвинні лімфатичні вузли. Симпатична іннервація здійснюється яєчковим сплетенням, утвореним аксона-ми вісцеромотонейронів поперекових вузлів симпатичного стовбура. Парасимпатична іннервація відбувається аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються гілки блукаючого нерва, чутливі волокна йдуть в складі гілок блукаючого нерва.

 

3 Внутрішнє вухо. Слуховий та вестибулярний аналізатори.

Внутрішнє вухо складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів; при цьому кістковий лабіринт оточує перетинчастий у вигляді футляра. Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою, а вільний простір між кістковим і перетинчастим лабіринтами – перилімфою, що за складом нагадує спинномозкову рідину.

У внутрішньому вусі розрізняють присінок, три півколові канали і завиток. Присінок та півколові канали є периферичним відділом вестибулярного аналізатора

• Завитка є органом слуху.

Звукові хвилі, які з зовнішнього слухового проходу через середнє вухо потрапляють у внутрішній слуховий прохід, у вигляді вібрації передаються рідині, що заповнює завитку. Всередині завитки знаходиться основна мембрана (нижня перетинчаста стінка), на якій розташований кортіїв орган — скупчення особливих слухових волоскових клітин, які через коливання перилімфи сприймають слухові подразнення в діапазоні 16-20000 Гц, перекодовують їх у нервові імпульси і передають на нервові закінчення VIII пари черепномозкових нервів — присінково-завиткового нерва; далі нервовий імпульс надходить у корковий слуховий центр головного мозку.

• Присінок і півколові канали — органи відчуття рівноваги і положення тіла в просторі.

Півколові канали розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах і заповнені напівпрозорою драглистою рідиною; всередині каналів знаходяться чутливі волоски, занурені в рідину, і при найменшому переміщенні тіла або голови в просторі рідина в цих каналах зміщується, натискає на волоски і породжує імпульси в закінченнях вестибулярного нерва — в мозок надходить інформація про зміну положення тіла. Робота вестибулярного апаратудозволяє людині точно орієнтуватися в просторі. Найвіть при найскладніших рухах — наприклад, стрибнувши у воду з трампліну і при цьому кілька разів перекинувшись в повітрі, у воді пірнач миттєво дізнається, де знаходиться верх, а де низ.

 

4 Міжсистемні анастомози, клінічне значення.

ПОРТО–КАВАЛЬНІ АНАСТОМОЗИ

(anastomoses portocavales)

Порто–кавальні анастомози утворені між:

- ворітною печінковою веною (v. portae hepatis);

- верхньою порожнистою веною (v. cava superior);

- нижньою порожнистою веною (v. cava inferior).

Порто–кавальні анастомози є такі:

- у товщі черевної частини стравоходу (pars abdominalis oesophagi) між:

- лівою шлунковою веною (v. gastrica sinistra) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis);

- стравохідними венами (vv. oesophageales) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior); - у товщі прямої кишки (rectum) між:

- верхньою прямокишковою веною (v. rectalis superior) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis);

- середньою прямокишковою веною (rectalis media) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- нижньою прямокишковою веною (v. rectalis inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- навколо пупка (umbilicus) між:

- верхньою надчеревною веною (v. epigastrica superior) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior);

- припупковими венами (vv. paraumbilicales) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis);

- нижньою надчеревною веною (v. epigastrica inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- у товщі висхідної ободової кишки (colon ascendens) і низхідної ободової кишки (colon descendens) між: - поперековими венами (vv. lumbales) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- правою ободовокишковою веною (v. colica dextra) та лівою ободовокишковою веною (v. colica sinistra) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis).

КАВО–КАВАЛЬНІ АНАСТОМОЗИ

(anastomoses cavocavales)

Каво–кавальні анастомози утворені між:

- верхньою порожнистою веною (vena cava superior);

- нижньою порожнистою веною (vena cava inferior).

Кавo–кавальні анастомози є такі:

- між верхньою надчеревною веною (v. epigastrica superior) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior),

нижньою надчеревною веною (v. epigastrica inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- між поперековими венами (vv. lumbales) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior), і висхідними правою та лівою поперековими венами (vv. lumbales ascendentes) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior)

- між грудо–надчеревною веною (v. thoracoepigastrica) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior),

поверхневою надчеревною веною (v.epigastricasuperficialis) – система нижньої порожнистої вени (v. cavainferior);

- між поперековими венами (vv. lumbales) – система нижньої порожнистої вени (v. cavainferior), і зовнішнім хребтовим сплетенням (plexusvenosusvertebralisexternus) – система верхньої порожнистої вени (v. Cavasuperior).

 

Білет 46.

Органи жіночоко тазу

.

Таз дорослої жінки складається з чотирьох кісток: двох безіменних, одної крижової і одної куприкової (Мал. 1.)

Безіменна, або тазова, кістка (os.³nnominata, os.coxae) утворюється від злиття в одну трьох кісток — клубової, або здухвинної (os.ileum), лобкової (os. pubis) і сідничної (os. ischii). На клубовій кістці розрізняють верхній відділ — крило і нижній відділ — тіло. На місці їх з’єднання утворюється згин. Кордон між ними проходить на внутрішній стороні згину дугоподібною, або безіменною, лінією (lineaarcuata, s.innominata). Верхній потовщений край крила безіменної кістки утворює клубовий гребінь (cristailiaca). Спереду і ззаду клубовий гребінь має передній (spinailiacasuperioranterior) і задній (spinailiacasuperiorposterior) виступи.

Лобкова кістка (ospubis) складається з тіла і двох гілок: верхньої і нижньої.

Сіднична кістка (osischii) має тіло, що бере участь в утворенні кульшової западини, та двох гілок. На сідничній кістці розрізняють дві вирізки: велику сідничну вирізку (incisuraischiadica major), яка закінчується гострим виступом — сідничною остю (spinaischiadica), і малу сідничну вирізку (incisuraischiadica minor), що переходить в масивний сідничний горб (tuber ischiadicum).

Крижова кістка (os.sacrum) має форму трикутника з увігнутою передньою і опуклою задньою поверхнями, складається з 5-6 нерухомо з’єднаних одним з одним хребців. Хребці утворюють кісткові поперечні нерівні лінії, які вказують на місце їх зчленування. На місці з’єднання першого крижового хребця з п’ятим поперековим утворюється кістковий виступ — мис (promontorium).

Куприкова кістка (os.coccygeum) складається з 4-5 хребців, які зрослись між собою.

Безіменні кістки з’єднуються між собою спереду за допомогою малорухомого лобкового зрощення (symphysis ossium pubis), яке закріплюється верхньою лобковою зв’язкою(lig.pubicum superius) та нижньо-дугоподібною лобковою (lig.arcuatum pubis) зв’язкою (Мал. 2.). Ззаду обидві безіменні кістки з’єднуються з крижовою кісткою за допомогою малорухомого крижово-здухвинного суглоба (articulatio sacroiliaca), а також міжкістковими (lig.sacroiliacum interosea) передніми та задніми крижово-здухвинними зв’язками(lig.sacroiliacum anterius et posterius). З акушерської точки зору найбільше практичне значення мають дві зв’язки: 1) крижово-остиста (lig.sacro-spinosum), яка бере початок від вільного краю крижової кістки та першого куприкового хребця і прикріплюється до спини сідничної кістки; 2) крижово-горбиста (lig.sacro-tuberosum), що направляється в вигляді пластинки від зовнішнього краю крижової кістки, куприкової кістки, задніх остей клубової кістки до сідничних горбів. Ці дві зв’язки поділяють малий таз на два отвори: великий і малий сідничні отвори (foramen ischiadicum majus et minus), через які переходять м’язи, судини і нерви. Верхівка крижів сполучена з основою куприка за допомогою рухомого крижово-куприкового з’єднання (symphysis sacrococcygea), а також передніх та задніх крижово-куприкових зв’язок (lig.sacrococcygeum). Всі ці з’єднання утворюють малорухоме щільне кісткове кільце — таз (pelvis). Під час вагітності хрящі і зв’язки потовщуються та розм’якшуються, що викликає збільшення просвіту тазового кільця під час пологів.

Таз по безіменній, або межовій, лінії поділяють на дві частини: великий і малий таз. Все, що розташовано вище цієї лінії, складає великий таз (pelvis major), і те, що лежить нижче, утворює малий таз (pelvis minor). Великий таз пристосований для розміщення плоду під час вагітності. Через малий таз плід проходить під час пологів.

Малий таз має 4 площини: входу, широкої частини, вузької частини та виходу з малого таза. (Мал. 3.)

1. Площина входу в малий таз межує спереду — з симфізом, ззаду — з мисом, з боків — з безіменною лінією. В нормі має такі розміри: а) прямий (справжня кон’югата — 11 см) — від верхньо-внутрішньої частини лобка до мису; б) косий (12 см) — від верхньої частини здухвинно-крижового зчленування до горба лобкової кістки. Залежно від зчленування, від якого йде лінія, косий розмір поділяється на правий і лівий; в) поперечний (13 см) — між найбільш віддаленими точками безіменної лінії.

2. Площина широкої частини порожнини малого таза обмежена: спереду серединою внутрішньої поверхні лобкового зчленування, з боків — середньою частиною внутрішньої пластини кульшової западини, ззаду — місцем з’єднання другого та третього крижових хребців. Розміри: а) прямий (12,5 см) — від середини лобкового зчленування до місця з’єднання другого та третього крижових хребців; б) косий (умовний — 13 см) — від середньої частини крижово-здухвинного зчленування до внутрішньої поверхні лобкової кістки. Залежно від того, від якого зчленування йде лінія, умовно косий розмір поділяється на правий і лівий; в) поперечний (12,5 см) — між внутрішніми пластинками кульшової западини.

3. Площина вузької частини порожнини малого таза межує спереду — з нижнім краєм лобкового зчленування, з боків — з остями сідничних кісток, ззаду — з верхівкою крижової кістки. Розміри: а) прямий (11 см) — від нижнього краю лобкового зчленування до верхівки крижової кістки; б) поперечний (10,5 см) — між остями сідничних кісток.

4. Площина виходу з малого таза обмежена спереду — нижнім краєм лобкового зчленування, з боків — горбами сідничних кісток, ззаду — верхівкою куприка. Розміри: а) прямий (9,0 см) — від нижнього краю лобкового зчленування до верхівки куприка (під час пологів куприк відхиляється дозаду і цей розмір збільшується до 11 см); б) поперечний (11 см) — між внутрішніми поверхнями горбів сідничних кісток.

Провідна вісь таза — це лінія, що проходить через середини всіх прямих розмірів малого таза.

Жіночий таз з акушерської точки зору відрізняється від чоловічого за такими ознаками: 1) кістки жіночого таза тонші і мають гладеньку поверхню; 2) жіночий таз нижчий, ширший та ємнісний; 3) крила клубових кісток у жінок розгорнуті краще, внаслідок чого зовнішні розміри таза набагато більші; 4) площина входу в малий таз жінки має поперечно-овальну форму, а у чоловіків вигляд “карткового” серця; 5) вхід у малий таз у жінок більший і ємнісний; 6) порожнина малого таза жінки має вигляд циліндра, а у чоловіків — лійки; 7) площина виходу з малого таза у жінок ширша ніж у чоловіків; 8) лобковий кут у жінок тупий (90-100°), а у чоловіків — гострий (70-75°