Рух від задатків до геніальності

 

Кожна людина характеризується певними внутрішніми психологічними особливостями, що розвиваються в процесі її соціалізації. Психологічні особливості художника мають східчасту систему розвитку (від задатків до геніальності).

Теорія задатків Б. Тєплова (40-і pp. XX ст.)

1) Рівень вроджених задатків (рівень вроджених нервових аналізаторів людини, анатомо-фізіологічних особливостей, тобто певним чином розвинуте зорове, слухове чи дотикове сприйняття).

Задатки є природженими, але не обов’язково отримані в спадок.

2) Рівень засвоєння (набуття). На цьому рівні виникає професійний інтерес.

3) Рівень здібностей.

Розрізняють здібності:

- одиничні;

- множинні.

З рівня здібностей починається професійна творчість. Тоді народжується професійне мистецтво, а художник набуває статусу фахівця.

4) Рівень обдарованості.

5) Талановитість.

6) Геніальність.

Вважають, що від першого до п’ятого етапів становлення геніальності – це ідеальний рух. На думку ж Л. Левчук, самодіяльні мистецтва на мають вищезазначеної градації. Стосується це лише професійної культури.

Які ж особливості людини з передумовами таланту, талановитої людини та генія? На це запитання спробував дати в середині 50-х pp. XX ст. відповідь Ревіч («Талант і геній»).

Ревіч не вважає, що геній досягає довершеності. Навіть геній залишається лише на рівні прагнення до довершеності.

Важливим у такому аналізі творчої особистості є те, що на рівні геніальності починається руйнація, але це призводить до об’єднання. Тож геніальність не може мати послідовників, учнів- геніїв через навчання. Вона створює свій світ. Однак така руйнація може бути виправдана, якщо вона веде до створення нового.

На рівні таланту існує як передання досвіду, так і новаторство.

Проблема розвитку мистецтва полягає в тому, що мистецтву можна вчитися лише на рівні таланту (учні можуть бути лише в таланта). Геній навчати не може. Геній наділений тією ідеєю нового бачення світу, що розриває зв’язок учня та вчителя.

 

Специфіка творчого процесу

 

Творчий процес у різних видах мистецтва відбувається по- різному. Тож можна говорити про етапи творчого процесу окремо в музиці, літературі, образотворчому мистецтві тощо. Значний внесок у дослідження творчого процесу в літературі здійснив М. Арнаудов («Психологія літературної творчості»).

Він виділив три етапи в літературній творчості:

1) задум («загальне уявлення, основа наступного розвитку цілого»);

2) концентрація (синтетична робота уяви та розуму, спрямована на розробку задуму);

3) виконання (остаточне внутрішнє та зовнішнє злиття митця з образами через розумову роботу й емоційне піднесення).

Дослідженням творчого процесу плідно займався відомий радянський психолог П. Якобсон. Він виділив такі етапи:

1) виникнення задуму;

2) розробка задуму;

3) активізація досвіду життєвих вражень;

4) пошуки форм і втілення задуманого твору;

реалізація задуму;

опрацювання твору.

У теорії Геллі Єрмаш («Творча природа мистецтва») виділено сім основних етапів творчого процесу:

1) початкове художнє накопичення;

2) задум;

3) періоди виношування задуму;

4) плани, чернетки, начерк;

5) фаза кінцевої розробки;

6) процес матеріалізації та оформлення;

7) період авторського редагування.

Аналізу етапів творчого процесу присвятила особливу увагу сучасний дослідник, естетик Лариса Левчук («Творча лабораторія художника»). У творчому процесі вона виділила чотири основні етапи:

1) загальне сприйняття – пізнання й спостереження за навколишньою дійсністю (будь-який художник є живою людиною);

2) виникнення задуму твору (класичний етап);

3) вибіркове пізнання та спостереження навколишньої дійсності (логічне звуження, коли припиняється споглядання світу взагалі; художник залишається в межах закладеного задуму);

4) практична робота художника над реалізацією задуму.