Структура моралі і її основні елементи

Виявлення основних компонентів і характеру взаємин між ними дуже важливо для аналізу будь-якого явища – суспільного чи природного. Останнє повною мірою відноситься і до моралі. При аналізі такого складного явища неминуче виникнення різних підходів, неоднакових точок зору. Однак більшість сучасних дослідників визнає наявність у моралі двох відносно самостійних сфер: моральної свідомості і моральної практики, у процесі якої і реалізуються моральні ідеї, почуття.

Розглянемо, що із себе представляє кожна з названих сфер.

Моральна свідомість являє собою своєрідний сплав почуттів, уявлень, у якому специфічно виражаються найбільш глибокі, основні сторони людського існування, – відносини індивіда з іншими людьми, із суспільством, зі світом у цілому. Специфіка виражається в таких відповідних поняттях, як добро і зло, справедливість, совість, гідність та інші, у спрямованості до вищих цінностей.

У залежності від носія моральна свідомість розділяється на індивідуальну і суспільну.

Мораль звернена насамперед до індивіда. Тому нам слід в першу чергу розглянути внутрішній світ окремої людини. З часів античності в людській душі виділяли три частини: розумну, вольову і чуттєву. Відповідно до цього ми можемо вказати три базових компоненти індивідуальної моральної свідомості. Перший з них – поняття, уявлення про добро і зло, обов’язок, совість, про вищі цінності, – це раціональна частина індивідуальної моральної свідомості (розум). Ще Сократ і Платон підкреслювали важливу роль розуму в моральному житті людини. Саме розум виробляє стратегію морального поводження, аналізує ту чи іншу ситуацію, тактику конкретних дій. І в повсякденному спілкуванні поняття «розумна людина» і «людина моральна» нерідко розглядаються як синоніми. Омани, прорахунки розуму можуть привести до сумних наслідків. Розум у визначених ситуаціях може «приборкувати» пристрасті. «Блажен, когда все страсти у разума во власти», – говорить народне прислів’я. Однак чи завжди нам приємна людина, яка живе «одним розумом»? Чи не є така людина уособленням холодності і навіть байдужості? Крім того, варто звернути увагу і на те, що нерідко зустрічаються ситуації, коли одного розуму недостатньо. Ці ситуації бувають за нестачі інформації про ту чи іншу подію, про того чи іншого індивіда, а також при дефіциті часу. Адже в повсякденному спілкуванні ми часом майже блискавично видаємо оцінку тому чи іншому вчинку. Тут на допомогу розуму приходять моральні почуття (почуття совісті, обов’язку, справедливості тощо) – це другий компонент індивідуальної моральної свідомості.

Роль почуттів також велика в моральному житті людини. У них акумулюється її моральний досвід. Саме вони реагують на ті відтінки вчинків, ситуацій, які розум просто не помічає, вони є могутнім стимулятором тих чи інших дій, переведенням намірів у конкретні вчинки. Представники етичного сенсуалізму (Шефтсбері, Юм та ін.) у противагу етичному раціоналізму підкреслювали (а часом і абсолютизували) значення моральних почуттів у житті людини.

Отже, для справжнього морального життя важлива гармонійна взаємодія розуму і почуттів. Втім, вони не існують ізольовано один від одного і разом утворюють моральні переконання особистості.

Нерідко у людини маються цілком гідні переконання. Але в реальній діяльності вони практично не реалізуються. Класичний приклад – гоголівський Манілов. Подібні випадки спонукають нас згадати про третій компонент моральної свідомості – волю, що виявляється в стійкості, рішучості, визначеному психічному настрої і готовності до конкретних вчинків.

Таким чином, ми розглянули три головні компоненти моральної свідомості. Втім, і в публіцистиці, і в науковій літературі нерідко говорять про віру в перемогу добра, справедливості, в існування самих вищих моральних цінностей, про інтуїцію як про прозріння в розумінні сутності моральних явищ, про моральні потреби й інше. Але, зважаючи на все, останні прояви морального життя можна звести до різних сполучень перших трьох компонентів.

Добре відомо, що людина не може існувати і, отже, розвивати свої моральні якості, реалізовувати свою волю, свої моральні переконання інакше, як у суспільстві. Рідкі випадки виховання маленьких дітей дикими тваринами переконливо свідчать про це. Індивідуальна моральна свідомість формується у взаємодії із суспільною моральною свідомістю, носієм якої є суспільство в цілому. Хоча варто визнати, що різні соціальні групи вносять неоднаковий внесок у його розвиток. Між індивідуальною і суспільною моральною свідомістю існує дуже складна взаємодія, взаємозбагачення, що здійснюється в повсякденній моральній творчості, у ствердженні тих чи інших звичок, вдач («нравов»), звичаїв. Суспільну моральну свідомість не можна звести до простої арифметичної суми. Не всі прояви індивідуального морального життя стають надбанням суспільної моральної свідомості і, навпаки, в індивідуальній моральній свідомості явно не може закріплюватися увесь складний світ моральних цінностей. До того ж суспільна моральна свідомість у значно більшій мері використовує досвід моральних пошуків попередніх поколінь, що вже на ранніх етапах людської історії в різних пам’ятниках культури зафіксували моральні принципи, щоб і суспільство, і особистість остаточно не «заплутали» на «крутих поворотах історії», у періоди смут і потрясінь.

Суспільна моральна свідомість не є аморфним утворенням, а має свою структуру. Відзначимо її найбільш простий варіант, що містить у собі повсякденну моральну і теоретичну моральну свідомість. Перша стихійно виникає (у зародковому вигляді) ще в первісному суспільстві. Друга складається значною мірою цілеспрямовано з відділенням розумової праці від фізичної, з появою професій, представники яких спеціально розглядали різні проблеми морального життя, займалися навчанням і вихованням молоді (це священнослужителі, філософи, вчителі, драматурги тощо). У теоретичній моральній свідомості головну роль відіграє моральна філософія (етика).

За своєю суттю повсякденна моральна свідомість являє собою наші повсякденні судження про різні проблеми моралі і відповідні оцінки, моральні почуття. Повсякденна моральна свідомість, її поняття відрізняються відомою розмитістю, нечіткістю, суперечливістю, більшою «погодженістю» із практичними, безпосередніми нестатками («нуждами») людей (добро нерідко ототожнюється з користю). Теоретична моральна свідомість більш націлена на центральні питання людського буття, характеризується більшою чіткістю, послідовністю, раціональністю і системністю.

Між повсякденною і теоретичною моральною свідомістю складно провести межу: вони знаходяться в найтіснішій взаємодії. Необхідно мати на увазі, що в моральному житті велику роль відіграють почуття, віра, що так чи інакше пронизують усі рівні моральної свідомості.

Мораль існує не тільки у вигляді свідомості. Моральні почуття і уявлення виявляються в найрізноманітніших діях, у яких і виражається відношення до інших людей, до суспільства в цілому, нарешті, до самого себе. Словом, можна вважати, що моральні відносини і являють собою моральну практику.

Але моральні відносини є одним з видів відносин, що існують у суспільстві. У цьому плані близька думка Аристотеля про те, що «всяка держава являє собою свого роду спілкування» і що існує безліч видів спілкувань, головним з який він вважав (і з цим можна посперечатися) спілкування політичне. Очевидно, що спілкування і відносини – поняття дуже близькі. У чому специфіка моральних відносин? По-перше, у процесі цих відносин втілюються моральні цінності, життя індивіда співвідноситься з вищими цінностями. По-друге, моральні відносини виникають не стихійно (як, наприклад, нерідко це буває з господарськими відносинами, відносинами до природи і так далі, які часто здійснюються, можна сказати, механічно, без належного осмислення), а цілеспрямовано, свідомо, вільно. Можна без особливих роздумів купувати товари, одержувати зарплату (роздумів, звичайно, у змісті визначення їхнього місця в суспільному житті), але навряд чи можна стихійно бути добрим, відповідальним, справедливим. Останнє вимагає співвідношення конкретних вчинків, ситуацій з вищими моральними цінностями. Нарешті, по-третє, моральні відносини не існують, як правило, у чистому вигляді, самі по собі, а є компонентом, стороною відносин господарських, політичних, релігійних тощо. Добро, зокрема, реалізується в процесі найрізноманітніших дій (якась допомога, рада, підтримка й ін.), а не у вигляді дозвільних мріянь («праздных мечтаний»). У цьому плані моральні відносини в значній мірі залежать від характеру відносин особистості і суспільства, що існують у даній історичній епосі, у конкретній країні, від політичного устрою, основ економічного життя. На моральні відносини накладають свій відбиток особливості культури, нації, тієї чи іншої релігії (зокрема, моральне життя мусульманина і християнина в деталях, звичайно, не буде однаковим).

Стійко повторювані компоненти моральних відносин (відносини до праці, дружби, батьків до дітей, відносини чоловіків і жінок, інше) часто фіксуються в різних традиціях, обрядах, звичаях, що, як правило, здобувають національну, історичну, культурну забарвленість (наприклад, говорять про німецьку пунктуальність, східну гостинність, відома специфіка міжособистісних відносин японців, американців тощо).

Між моральною свідомістю і моральними відносинами мається найтісніший взаємозв’язок. Можна сказати, що вони не можуть існувати один без одного. З одного боку, у моральних відносинах реалізуються моральні почуття і уявлення. З іншого, самі ці почуття і уявлення можуть бути простим струсом повітря, якщо вони не будуть реалізовані у визначених відносинах, не знайдуть у них практичне застосування.