Етика – наука про мораль і моральність

Слова «етика», «мораль», «моральність» часто вживають як синоніми, але у філософії їх прийнято розрізняти. Етику варто розглядати як самостійну філософську науку, предметом вивчення якої є мораль. Але тому що етика ще і формує сам моральний стан суб’єкта, її називають вченням про мораль і моральне освоєння людиною дійсності, або, як вважає ряд вчених-етиків, – теоретичною рефлексією моральної свідомості людини про саму себе.

Сам термін «етика» (з грец. «звичай», «моральний характер») вперше використав Аристотель для позначення особливої області дослідження – «практичної філософії», у якій головною задачею було навчити людину гідного і правильного життя.

Але не його варто вважати першим «етиком». Ще до Аристотеля різними проблемами моралі активно займався його вчитель Платон, а також вчитель самого Платона – Сократ. Таким чином, у V столітті до нашої ери етичні дослідження починають займати важливе місце в духовній культурі.

Зрозуміло, поява інтересу до цих досліджень було не випадковим, а з’явилося внаслідок соціально-економічного і духовного розвитку людства. У попередній період, протягом тисячоріч, був накопичений первинний розумовий матеріал, що закріплювався, головним чином, в усній народній творчості – у міфах, казках, релігійних уявленнях первісного суспільства, у прислів’ях і приказках. Він містив перші спроби відбити, осмислити відносини між людьми, відносини людини і природи, представити місце людини у світі.

У самостійну науку етика виділилася наприкінці XVІІІ ст. Величезну роль у цьому процесі зіграв видатний німецький філософ Іммануїл Кант. Саме він фактично відзначив тривалий, складний період становлення етики як самостійного вчення. На відміну від своїх попередників, які намагалися так чи інакше обґрунтувати рішення моральних проблем посиланнями на психологію, антропологію, богослов’я, німецький філософ стверджував, що етика нічого не запозичає з інших наук про людину, а закони, принципи моралі істотно відрізняються від емпіричного знання і до всякого досвіду (арriori) закладені в нашому розумі. Кант прагнув розробити «чисту моральну філософію» як цілком самостійну науку. На його думку, моральне поводження повинне відбуватися не зі схильності, вигоди, наслідування, а з однієї поваги до морального закону, етика – це вчення не про наявне, а про належне (про те, як мусить бути). Моральна філософія досліджує зовсім інший світ – світ свободи. Якщо фізика є наукою про закони природи, то етика – наука про закони свободи.

От, мабуть, у самому короткому викладі сутність принципово нового відношення Канта до етики, моральності.

Але це зовсім не означає, що етика як наука сьогодні знайшла свою завершенность. Знання про мораль формується постійно, чому сприяють нові дослідження не тільки вчених-етиків, але і філософів, соціологів, богословів, психологів, істориків, педагогів – усіх, хто звертається до проблем людського буття.

Наприклад:

- філософія сприяє не тільки виявленню світу моральних цінностей, але і збагненню їх людиною;

- психологія аналізує моральні почуття, їхню роль у духовному світі людей;

- релігія (богослов’я) розглядає всі проблеми моралі специфічно з погляду віри, виходячи з догматів Священного писання;

- педагогіка прагне розібратися в моральному світі людської особистості, виділяє мотиви вчинків, дає рекомендації у виховному процесі.

Таким чином, етика прагне не тільки виявляти сутність моралі, але і координувати дослідження моралі різними науками.

Сама по собі етика не створює визначені норми, саму мораль, а прагне з’ясувати походження і природу моралі, критерії моральних цінностей, сутність людських чеснот. Її головним питанням є проблема моральної волі і морального вибору (співвідношення цілей, засобів і результатів).