Естетичне як універсальна категорія естетики

 

Естетичне – це нова категорія в естетиці. Утвердилася вона в XX ст. За її основу було взято поняття, котре широко використовував ще І. Кант, але воно не вживалось як самостійна категорія, а було предикатом понять для характеристики певних явищ і процесів, особливого людського досвіду, суб’єктно-об’єктних відносин, художньої діяльності, специфічної свідомості.

Популяризація цієї категорії в Новітній час відбулася через девальвацію категорії «прекрасне». Адже художня цінність мистецтва цього часу визначалася не прагненням до ідеалу краси. Практика й мистецтво засвідчили, що місце прекрасного зайняли нові цінності – абсурдне, потворне, хворобливе, жорстоке, політичне, повчальне, жахливе, шокуюче тощо.

На думку сучасного естетика Є. Яковлєва, естетичне певною мірою відповідає досконалому, що визначає повноту буття природи, суспільства та духовного світу людини. Оскільки така повнота передбачає не лише гармонійне (суть прекрасного, естетичного ідеалу мистецтва), а й дисгармонійне (піднесене, жахливе, потворне, низьке, трагічне), то всі названі властивості можуть мати ознаки естетичного. Тож естетичним може бути не лише прекрасне, а й потворне, трагічне та ін. При цьому воно стає яскравішим у гармонійному співіснуванні таких цінностей. Недаремно англійський дослідник У. Монтено стверджував, що мистецтво, котре прагне до абсолютної краси – сентиментальне й нудне, а послідовник Г. Гегеля – К. Розенкранц – зазначав, що потворне не має самостійного естетичного значення, а лише в поєднанні з його антиподом – прекрасним.

До речі, усвідомити вищесказане можна не тільки на прикладі сучасного мистецтва. Звернемося до мистецтва минулого, зокрема до трагедії В. Шекспіра «Гамлет»: вищі духовні цінності, що знаменують красу духовного світу людини (головного героя трагедії Гамлета), набувають естетичної цінності в поєднанні з його нелюдською поведінкою (адже вбивство для нього – природна річ).

Такий широкий зміст категорії «естетичне» змусив філософів-естетиків по-новому переглянути суть предмета науки естетики. Зведення її предмета до прекрасного давно викликало негативне ставлення, бо звужувало суть філософської науки. XX ст. поставило в центр уваги естетичного знання безпосередньо естетичне.

 

Естетичний зміст категорії «прекрасне»

 

Сфера естетичного зачіпає зміст естетичної категорії «прекрасне».

У літературі роз’яснення прекрасного здійснюється в афоризмах:

Й. Гете: «Прекрасне – це любов».

М. Чернишевськии: «Прекрасне – це життя».

Г. Гадамер: «Прекрасне – це самовираження».

Проте афоризми лише вводять в оману. Їм притаманна емоційність, яка заважає усвідомленню естетичного змісту прекрасного.

Спроби розкриття естетичного змісту прекрасного здійснювалися ще в давній філософській традиції. Здійснимо екскурс в історико-філософське осмислення прекрасного.

Античність

Сократ: Прекрасне і добро – суть єдина реальність, а визначаються вони поняттям «калокагатія». Прекрасне також є корисне.

Платон: Прекрасне – це вища ідея, пізнати яку людина може лише тоді, коли перебуває в особливому стані одержимості, натхнення, через згадування безсмертної душ і про той час, коли вона ще не вселилася в смертне тіло та була в світі ідей.

Аристотель: Прекрасне – не об’єктивна ідея, а об’єктивна риса речей. Мірою прекрасного є людина.

Прекрасне є доцільне.

Прекрасне є доброчинність.

Середні Віки

Августин Блаженний: Прекрасне – це вище благо, Бог.

Світ прекрасний, тому що його створив Бог.

Краса є добро й істина.

Оскільки сприймана краса сприймається чуттєво, то не власне краса має значення, а той сенс, який в ній прихований. Звідси, в епоху Середньовіччя засвідчується підкреслена неповага до форми художнього твору. Виправдовується схематизм, символіка й алегоризм.

Діонісій Ареопагіт: Прекрасне – це властивість світла (тому красу символізує «світло», «промінь», «блиск» тощо).

Тома Аквінський: Прекрасне – це пропорція.

Прекрасне – це не добро.

Чуттєвий світ теж наділений красою.

Краса має об’єктивні ознаки:

- цільність або досконалість;

- пропорція чи співзвучність;

- чіткість.

Епоха Відродження

Леон Баттист Альберті (1404-1472): Прекрасне не зводиться до математичної пропорції, хоча й формальні елементи визначають його суть (наприклад, красу архітектури утворюють три елементи: число; обмеження; розташування).

Краса є щось більше.

Сутність прекрасного в гармонії, мета якої – впорядкувати частини.

Гармонія – не лише закон мистецтва, а й закон життя. Вона охоплює все людське життя й усю природу речей.

Гармонія є джерелом і умовою досконалості.

Гармонія в мистецтві складається з різних елементів: в музиці елементами гармонії є ритм, мелодія, композиція; у скульптурі – міра та межа.

У прекрасному необхідно розрізняти «красу» та «прикрасу»:

- краса – це внутрішній закон прекрасного;

- прикраса – це вторинний світ прекрасного, вона природжена до тіла, хоча й складає його органічну частину. Адже будь-яка будівля без прикрас «помилкова». Прикраса є випадкова та відносна форма прекрасного.

Леонардо да Вінчі (1452-1519): Прекрасне є значно більше та змістовніше, ніж зовнішня красивість.

Прекрасне в мистецтві передбачає наявність не лише краси, але й усієї гами естетичних цінностей: прекрасного та потворного, піднесеного й низького.

Альбрехт Дюрер (1471-1528): Прекрасне тісно пов’язане з користю – «що в людині безкорисне, те некрасиве».

Найбільш адекватно природу прекрасного відображає поняття співмірного (передбачає відсутність недоліків, надмірного і є серединою між надто великим і надто малим).

Альбрехт Дюрер намагався знайти канон краси в переданні людського тіла через пропорції. У пошуках правильних пропорцій (в зображенні положень і рухів людського тіла) А. Дюрер вдавався до різних способів вимірів. Розробив шкалу вимірювань ідеального чоловічого тіла, яка містила 1800 частин.

Прекрасне має відносний характер: «Щоб створити прекрасну фігуру, ти не можеш змалювати все з однієї людини. Адже немає на землі людини, котра б поєднала в собі все прекрасне. Тож, коли ти хочеш створити прекрасну фігуру, необхідно взяти від одного голову, від іншого – груди, руки, ноги, кисті рук і ступні, й таким чином скомпонувати різні типи всіх органів».

Класицизм (XVII-XVIII століття)

З XVII ст. краса визначається через усі ті категорії, котрі в попередні епохи окремо утворювали її суть. Це і є гармонія.

Ніколо Буало (1636-1711, праця «Поетичне мистецтво»): Існує абсолютна краса.

Прекрасне – це істина. Воно грунтується на правильності, чіткості, чистоті. В мистецтві прекрасне досягається через досконалість майстерності, правильний метод, застосування формальних методів;

Прекрасне зводиться до витонченого: «Прекрасна не вся природа в її цвітінні та буйстві, а лише підстрижена, доглянута (наприклад, Версальський парк)». Природа повинна підлягати певному очищенню й навіть виправленню в дусі більшої правильності.

Краса – це добро та державна доцільність, що й має бути вищим предметом мистецтва.

Французьке просвітництво XVIII сг.

Дені Дідро (1713-1784):

Прекрасне – це природна властивість природи, така як вага, колір, об’єм та ін.

Німецька класична філософія

Іммануїл Кант (1724-1804, «Критика здатності судження»):

Прекрасне – це об’єкт незацікавленого ставлення: «Усе, що пов’язане з прекрасним, не повинно мати необхідності, зацікавленості».

«Прекрасне – тотожне кількості та якості». Існує відмінність між прекрасним і піднесеним.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831):

Прекрасне – це один з етапів загальносвітового руху духу (абсолютної ідеї).

У своєму розвитку дух набуває гармонійної єдності з матеріальною формою, тобто ідея набуває повного й адекватного відображення у формі – і це прекрасне.

Краса поширюється лише на сферу мистецтва.

ХІХ-ХХ століття

Ширяться суб’єктивно-ідеалістичні погляди, згідно з якими людина в процесі естетичного сприйняття ніби одухотворює естетично нейтральний світ і примушує його «випромінювати» красу.

Лише індивід додає краси природі, що перебуває «по той бік прекрасного та потворного», вона «позаестетична», як і «поза- моральна» та «позалогічна».

Ганс Георг Гадамер («Актуальність прекрасного»):

Прекрасне характеризується незацікавленістю. Це стан вільний від виконання заради мети.

Прекрасне – це можливість самовираження.