Естетичні ідеї в Київській Русі

 

Київська Русь охоплює складний історичний період між IX-XIII століттями. У 882 р. дві великі східнослов’янські держави Куявія та Славія об’єднуються в одну – Київську Русь. Проте остаточно процес об’єднання слов’янських племен в єдину державу завершується лише в X ст., коли до Київської Русі приєднуються землі кривичів, в’ятичів, радимичів і східних сіверян.

Становлення естетичних уявлень Київської Русі зумовлювалося, передусім, міфопоетичною свідомістю давнього слов’янства, своєрідним поєднанням цієї свідомості з візантійським християнським світоглядом. Це поєднання сприяло розвиткові самобутньої язицької слов’янської культури в лоні християнської свідомості.

XII ст. – це час розквіту Київської Русі. Естетичні ідеї цього періоду відображені у філософсько-богословських текстах «Шестиднева» Іоанна Дамаскіна, в Ізборниках 1073 і 1076 pp. тощо.

Варто зазначити, що Ізборник 1073 р. вважається найдавнішим датованим збірником, який містить близько 380 статей з філософії, історії, написаних щонайменше 40 авторами. Дослідники цього твору вказують, що він використовувавсь і як підручник для дітей, а це ставило питання розробки проблем виховання й етикету.

Про розробку вказаних проблем свідчить стаття Ізборника 1073 р. «Про Лице», яка свідчить, що під час виховання наголошувалося на значенні індивідуальних рис людини, на необхідності прояву в міміці, рисах обличчя «свого вияву». «Обличчя є те, що своїми властивостями виявляє себе і відрізняється від одноприродних йому, демонструючи тим свій вияв». У цій статті робиться надзвичайно важливий висновок: «Лицем називається саме те, що є дією». Тож «лице» здатне розкрити внутрішній світ людини, зміну її почуттів та емоційних станів.

У Ізборнику 1076 р. давньоруські автори ще більш чітко висловили теоретичні положення про красу пізнання, вказуючи, що розум людини є джерелом її духовної краси.

У Х-ХІ століттях естетичній думці були притаманні натуралістично-реалістичні риси, вона мала емоційний характер, наголошувала на «переживанні серця». Важливе місце в естетиці цього періоду посідав символ, зокрема символ Софії – премудрості Божої.

Водночас слов’янська культура проявляється в морально-етичній проблематиці. У цьому сенсі певний інтерес становить «Повчання своїм дітям» Володимира Мономаха (1053-1125), в якому, насамперед, наголошувалося на значенні освіти та знань, що збагачують життєвий досвід людини. Володимир Мономах закликав молодих людей зберігати «душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в миру слово Господнє». Для вивчення естетики Київської Русі важливе значення мають збірники, що містять висловлювання Езопа, Аристотеля, Менандра, різні морально-побутові настанови, приказки, історичні анекдоти.

Особливе значення для вітчизняної естетики має робота «Слово про красу», в якій порівнюються краса фізична та духовна, наголошується на значенні практичного (корисного) аспекту при здійсненні оцінки краси чи потворності різних речей: «Не краса доброподібним робить обличчя людини, а її бажання».

Найбільш повне уявлення про естетичні ідеї Київської Русі дають такі визначні пам’ятки культури цього періоду, як «Повість минулих літ» Нестора Літописця (1055-1113) та «Слово про Ігорів похід» (1185-1187) невідомого автора.

У «Повісті минулих літ» значну увагу приділено розкриттю естетичних цінностей мистецтва, народних традицій і побуту. Літописець мав не тільки досконалий смак, а й чіткі погляди на красу, коли описував красу храмів та інших споруд, а також костюми, ігри і вчинки князів, їхніх дружинників.

У «Слові про Ігорів похід» естетичне спирається на народно-фольклорну традицію. Тут досягнуто єдності зображення естетичних основ природи з естетично-моральним світом людини.

Значну роль в естетичній культурі Київської Русі відігравало мистецтво, зокрема архітектура. Красу та велич епохи Ярослава Мудрого стверджує Софійський собор у Києві, побудований у 1037 р. Він став не лише центром християнства в Київській Русі, а й загальнодержавним центром культури. При Софійському соборі функціонувала перша бібліотека, була відкрита перша школа. Про високий рівень усвідомлення естетичного в Київській Русі свідчать також високий мистецький рівень мозаїки, фрескових розписів і декоративно-прикладне мистецтво.

Отож, Київська Русь була осередком естетичної культури східних слов’ян.