Початок російської експансії

Надавши Війську Запорізькому воєнну та дипломатичну допомогу, Московська держава одразу ж почала активно, хоча і обережно, здійснювати експансіоністську політику щодо України. Додатковим каталізатором московських намірів стала тогочасна внутрішня соціально-економічна нестабільність Козацької держави, а також побоювання, що Україна вийде з-під московського контролю. Такого повороту подій за умов перерозподілу сфер впливу у Східній Європі та на Балканах Московська держава як впливовий міжнародний "гравець" допустити не могла. Під тиском Москви вже 17 жовтня 1659 року гетьманський уряд Ю. Хмельницького підписав нові "Переяславські статті", які помітно звужували його повноваження в альянсі. Фактично документ заклав перші підвалини ліквідації вибореної в 1648-1654 pp. широкої української автономії. В подальшому царська дипломатія успішно застосовувала практику укладання окремих договорів про поділ повноважень зі щойно обраними гетьманами, що призводили до зменшення обсягу їхньої влади і, відповідно, посилення московського впливу в Україні. За винятком хіба що "Рішительних пунктів" Д. Апостола 1728 року у всіх інших "Статтях"^* виразно проглядається тенденція до нівелювання не лише політичної, а й соціально-економічної автономії Гетьманщини у складі Московського царства.

Однією з головних причин такого розвитку подій стала незавершеність і неструктурованість політичної системи українського суспільства, його внутрішня роз'єднаність та неконсолідованість. На початку XVIII століття фактично втратило свою об’єднувальну функцію українське козацтво. Для ствердження національної державності, солідаризації суспільства тоді була конче необхідна хоча б відносна зовнішньополітична стабільність, послаблення експансії й тиску з боку потужних сусідів, у результаті чого Україні, розташованій на перетині їхніх геополітичних інтересів, доводилося постійно воювати. Особливо руйнівною для української державності була тактика Москви, спрямована на розпалювання ворожнечі у середовищі української шляхти і козацької старшини, розколотій на угруповання з різними (російськими, польськими, кримськими, турецькими, шведськими) "орієнтаціями"

Свою позицію у відносинах з Україною Москва яскраво продемонструвала в 1768 році, коли селяни й козаки Правобережної України здійснили спробу самостійно звільнитися від панування Польщі. Головну роль у придушенні повстання відіграла саме Росія. Скориставшись довірою керівників повстання, росіяни заарештували їх і видали полякам. Спільними зусиллями російських і польських військ повстання було жорстоко придушене, а панування Польщі на Правобережжі повністю поновлено. Загалом, вже в другій половині XVII — на початку XVIII ст. Росія завдала Україні смертельного удару: значно звузила її суверенітет, розколола навпіл і віддала (з власних геополітичних міркувань) значну її частину під владу Польщі. Саме тоді Україна, ставши південно-західним форпостом Росії, вперше виступила у незавидній ролі плацдарму воєнних дій Російської імперської держави, яка завжди воювала за свої, а не за українські інтереси.

Імперська політика Росії в Україні мала катастрофічні наслідки – народжена в національно-визвольній боротьбі Українського народу Українська Козацька держава перестала існувати. Однією з причин цього стала втрата державницьких ідеалів насамперед керівною верхівкою України, яка з часом розірвала зв’язок зі своїм народом і поступово злилася із загальноімперськими елітами. Приватизація української еліти і насамперед козацької знаті шляхом надання їй дворянського стану та інших привілеїв стала наріжним каменем російської політики в Україні, яка у різних формах здійснювалася впродовж багатьох століть, в т.ч. й в умовах колишнього СРСР

43. Внутрішня та зовнішня політика української Держави за часів П. Скоропадського. (див. питання № 32)

 

46) Особое место в древнерусской литературе занимает «Слово о полку Игореве», написанное на основе конкретного исторического факта. Неизвестный автор этого произведения призывал князей забыть междоусобицы и объединиться во имя защиты родной земли.

Развитие литературы Киевской Руси был непосредственно связан с распространением образования, созданием библиотек. Уже за Владимира Святославича существовали государственные школы и школа при Софийском соборе. Ярославом Мудрым создается первая известная на Руси библиотека.

Значительное развитие получила архитектура. При Владимире Святославиче строится храм Богородицы, который потом назвали Десятинной церковью (на его содержание князь принимал десятую часть доходов своих нефинеев). Она была украшена фресками, мозаикой. В 1037 г. возведен самый большой храм Киевской Руси - Софийский собор. По его образцу в Чернигове строится Спасский собор, в Новгороде и Полоцке - Софийский собор. Ярослав Мудрый сооружает в Киеве Золотые ворота.

 

Центрами культуры в Киевской Руси были монастыри. Одним из них был Киево-Печерский монастырь, основанный за Ярослава Мудрого преподобным Антонием, на образец того, который был уже основан в Чернигове.

Во всех крупных городах существовали иконописные мастерские. Развивается книжная миниатюра «Остромирове евангелие», написанное в середине XI века, украшенное прекрасными заставками и миниатюрами.

Расцветает ювелирное искусство. Киевские мастера владели различными способами обработки драгоценных металлов - зерна, сканню, перегородчастою эмалью.

 

 

47)На украину наступает армия под командыванием ф-маршала фон Рунштед(57 дивизий 13 бригад)Бомбили:Львов,Одесу,Киев.

23-29.06.1941 танковая битва 2000 машын по линии:Луцк,Ровно,Дубна.

15.07.1941 немцы в 15км от Киева.(масавая сдача в плен)

Героические обороны

7.07-19.09.1941 72 дня оборона Киева 450тис. Добровольцев

до 16.10.1941 73 дня оборона Одесы

до 4.07.1942 250 дня оборона Севастополя

18.08-4.10.1941 46дня оборона Запорожжя

18.08.1941 взорвали Днипрогес (погибло 100тис.чел)

25.10.1941 взятия Харькова

25.12.1941 по 3.01.1942 Керчинско-Феодасийская операцыя

С 12-25 мая 1942 под Харьковом попали в плен 240 тис. Солдат

Май 1942 десант 200тис. В Керчи

6 июля 1942 сняли оборону Севастополя

9ибля 1941 немцы разогнали всех ОУН-Б

Июнь-октябрь 1943 Сидор Ковпак – Карпацкий рейд

2 февраля 1943 победа под Сталенградом

23 августа 1943 –Курская битва

14 октября 1943 освободили ZP; 25 освободили Днепр.

Август 1944 Яско Кешиньовская операцыя

14 октября 1944 Украина освобождена полностю

 

48) Розвиток культури в незалежній Україні

1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази.

В Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин Глухів, Збраж). Створена спеціальна урядова комісія, що займається поверненням в Україну вивезених із неї цінностей.

Видаються раніш заборонені твори українських письменників Розвивається народна творчість. Проводяться різні фестивалі («Таврійські ігри»); конкурси «Червона рута», «Золоті ворота»... Відбулися зміни й у вищій школі: впровадження обов'язкового вступного іспиту з української мови; обов'язкове вивчення студентами всіх спеціальностей історії України та українознавства; набір на контрактній основі; відкриття приватних вузів; скорочення підготовки спеціалістів вечірньої та заочної форм навчання. Великого резонансу в Україні набула мовна проблема. У роки незалежності проходить друга хвиля українізації всіх сфер життя суспільства

У спортивному плані Україна — типова європейська країна. Найпопулярнішими видами спорту є легка атлетика, футбол ()дві найуспішніші команди - Динамо (Київ) і Шахтар (Донецьк)), бокс, волейбол, боротьба, гандбол, баскетбол та інші. Серед зимових видів спорту популярний біатлон. Українці практикують майже всі олімпійські види спорту й чимало інших видів, які не входять до олімпійської програми. Україна прийматиме Євро-2012 разом з Польщею.

 

49) Формування Кабінету Міністрів України.

Виконавчої влади, формування якої – виключне право Президента.

Згідно із ст. 114 Конституції, до Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, три віце-прем’єр-міністри, міністри закордонних справ, юстиції, фінансів, оборони, внутрішніх справ, інші міністри.

За поданням Прем’єр-міністра України Президент України призначає міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також осіб, які не очолюють міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади.

Чисельність Кабінету Міністрів України, згідно з Законом “Про Кабінет Міністрів України”, не може перевищувати 25 чоловік (ст. 5).

Члени Кабінету Міністрів України є вищими посадовими особами виконавчої влади України, на них не поширюється дія закону про державну службу.

Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України).

 

 

50) Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад. Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи,Вітчизняна війна 1812 року, яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним життям Європи. Цілі рухи декабристів відображали історичні завдання, що виникли у розвитку Росії того часу. Рух декабристів виник на грунті російської дійсності.Прычыны поразкы:

1. Відсутність єдиного центру і керівництва повстанським рухом.

2. Непідготовленість виступів.

3. Повільність і нерішучість у діях повсталих.

4. Відсутність єдності у лавах декабристів, розбіжності у їхніх поглядах.

5. Відсутність підтримки з боку народних мас.ъ

Украина в XVIII веке

Года 1764 последнего гетмана Кирилла Разумовского был лишен булавы. И событие означало окончательное отмены гетманства. Вскоре царское правительство ликвидировало казацкие полки Гетманщины и Слобожанщины. Дошла очередь и до Запорожья. В 1775 г. российские войска разрушили Сечь и захватили все Запорожья. Так было покончено с остатками самостоятельности Украины. В те времена передела испытали и те украинские земли, находившиеся в составе Речи Посполитой: большинство из них вошла в состав России. В 1783 г. в Российской империи был присоединен Крым

51) Украиниза́ция — политика продвижения и внедрения элементов украинского языка и украинской культуры в различные сферы жизни

Украинизация 1920—30 годов являлась составным элементом общесоюзной кампании коренизации.

Украинизировали все: прессу, школы, вузы, театры, учреждения, делопроизводство, штампы, вывески и т. д. Например, в Одессе, где учащиеся-украинцы составляли менее трети, были украинизированы все школы. На Украине был практически уничтожен русский театр. В 1930 г. на Украине оставалось только 3 большие русскоязычные газеты (по одной в Одессе, Сталино и Мариуполе).

Отныне прием в вузы, аспирантуру, защита ученых степеней, продвижение по служебной лестнице зависело не только от классового происхождения, но и от национальности.
Украинизация была также не меньшим насилием и над украинским народом и языком. Никто не спрашивал у украинцев, хотят ли они отказываться от русской культуры и языка, и считают ли они их для себя чужими. Политика украинизации в народе поддержки не имела.

Только в 1938 г. русскоязычное население вздохнуло несколько свободнее. Русский язык был введен как обязательный в школах, а в Киеве появилась единственная общеукраинская русскоязычная газета "Правда Украины".

Не только в школах и других учебных заведениях, но и в учреждениях и в быту украинский язык вводился методами насильственно-революционными и темпами стахановскими. Были годы, когда в Киеве были запрещены все издания на русском языке, а из учреждений немилосердно изгонялись старые служащие за недостаточное знание украинского языка, даже украинцы по рождению и происхождению, свободно владевшие разговорным украинским языком. Украинская "сознательность" была главным и единственным критерием при занятии разных должностей.

Украинизация должна была заставить чекистов, учителей, профессоров и пропагандистов перейти на украинский язык. После установления советской власти на Украине было объявлено о равноправии русского и украинского языков.

Украинизации отныне подлежали служащие всех учреждений и предприятий, вплоть до уборщиц и дворников. Нежелающие украинизироваться или не сдавшие экзамены по украинскому языку, увольнялись без права получения пособия по безработице и с волчьим билетом.

Курсы по украинскому языку и культуре проводились 2 часа в день после работы, причем отстающие сами оплачивали обучение, эти курсы были 5-месячными для тех, кто не знал украинского языка и 3-месячными для тех, кому было нужно улучшить знания языка и культуры.
Проверку на предприятиях принимала комиссия из представителей власти, профсоюзных и партийных органов, отделов Укрликбеза и преподавателей украинского языка.

Преследуемый в течение сотен лет родной язык украинцы теперь услышали в школах, культурных и государственных учреждениях. Украинизация осуществлялась даже за пределами УССР - в местах компактного проживания украинцев.

В отличие от иных национальных республик, где коренизация ограничивалась преимущественно задачами укрепления власти, в Украине она способствовала духовному возрождению. УССР владела таким экономическим и человеческим потенциалом, как все остальные национальные республики вместе взятые. Именно поэтому конкурирующие кланы в Кремле уделяли ей повышенное внимание.

В 1925 г, Эммануила Квиринга, находившегося на посту первого секретаря ЦК КП(б)У, сменил Лазарь Каганович, который принялся по-чиновьичьи усердно воплощать в жизнь официальны курс партии. При нем политика украинизации достигла больших успехов. Своеобразным форпостом усиленной украинизации в 20-х гг. стал наркомат просвещения, которому была подчинена вся культура. Наркомом просвещения в 1924-1927 гг. был Александр Шумский, а после него - Николай Скрыпник.

Последствия украинизации

Результаты украинизации 20-х гг. были действительно весомыми. В результате проведения политики украинизации были достигнуты значительные успехи. Так, было в 1926 году делопроизводство было уже на 65% переведено на украинский язык, на украинском издавалось 60% периодики. Количество украинцев среди служащих государственного аппарата с 1923 по1927 г. возросло с 35 до 54%. Доля коренной национальности среди членов КП(б)У в то же время увеличилась с 23 до 52%. Украинский язык, несмотря на противодействие противников украинизации ("русотяпов"), превратился в основное средство общения, язык официального делопроизводства и образования. В 1929 г. в УССР действовало 80% школ, свыше 60% техникумов и 30% институтов с украинским языком обучения. Расширялась сеть украиноязычной прессы и издательств: свыше половины книг, газет и журналов начали издаваться на украинском языке. К 1930 году соотношение украинских и русских школ составляло 10:1, на украинском велось преподавание в 2/3 технукумов и 1/3 вузов.

Однако в осуществлении этой политики были и трудности. Некоторые руководители партии (во главе со Сталиным) считали, что нельзя предоставлять республикам полной самостоятельности в проведении этой политики, т.к. она стимулирует самосознание нации и может вызвать стремление к реальному суверенитету. Поэтому уже в конце 20-х годов начались серьезные искривления политики коренизации. Генеральный секретарь ЦК КП(б)У Л. Каганович с 1925 года, опираясь на поддержку Сталина, под видом борьбы с национализмом начинает притеснения авторитетных и неугодных ему партийных работников. Первым пострадал бывший нарком образования Шумский. В 1929 году была "разоблачена враждебная "Спілка визволення України", которая реально даже не существовала. ГПУ назвало ее руководителем академика Ефремова, а ее участниками известных украинских профессоров, писателей, учителей, служащих. Проведены были судебные дела "Украинского национального центра", "Блока украинских националистических партий", "Троцкистско-националистического блока". Обвинения, которые были выдвинуты, сводились к уже успевшей стать стандартной формулировке - "буржуазный национализм".

Таким образом, постепенно под давлением Сталина украинизация стала рассматриваться как проявление национализма против которого необходимо бороться. Эту борьбу стали вести местные партийные и государственные органы. Уже в начале 30-х годов начался процесс русификации.

По инициативе Н. Скрыпника национальный язык внедрялся в школах командного состава, в красноармейских частях. Процесс украинизации охватил регионы других республик, где компактно проживали украинцы (Северный Кавказ, Казахстан, Дальний Восток). Здесь также открывались украинские школы, издавались украинские газеты, работало украинское радиовещание. Все это способствовало росту национального сознания украинского народа.

В то же время осуществление политики украинизации сопровождалось созданием благоприятных условий для национальных меньшинств, компактно проживавших на территории Советской Украины. В октябре 1924 г. в ее составе была образована Мол­давская Автономная Республика. Происходил интенсивный процесс национально-территориального районирования: были выделены 13 национальных районов, существовали сотни национальных сельсоветов и поселковых советов, работали сотни школ с немецким, еврейским, болгарским, польским, татарским и другими языками обучения.

Из тактических соображений официальная власть позволила осуществить украинизацию даже в церковной жизни, что было обусловлено деятельностью Украинской автокефальной (независимой) православной церкви (УАПЦ). Официально она возникла в ноябре 1921 г. на Всеукраинском православном соборе в Киеве и возглавлялась митрополитом Василием Лыпкивским. Религиозная служба в ней проходила на украинском языке, церковная организация определялась демократическими изменениями, активным участием мирян в управлении. УАПЦ критически относилась к со­ветской власти и в условиях разворачивания бурной атеистической пропаганды" была официально ликвидирована в 1930 г.