Проголошення ЗУНР. Її внутрішня та зовнішня політика.

Західноукраїнські землі (Східна Галичина (центр Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), Холмщина і Підляшшя) до закінчення першої світової війни вхо­дили до складу Австро-Угорської імперії. Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. Про це було заявлено 18 жовтня 1919 р. Ця дата вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше отримала назву Західноукраїнська Народна Рес­публіка (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили планам по­ляків, що готувалися створити «велику» польську держа­ву, до складу якої планували включити і західноукраїн­ські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися здобути мирним шляхом з рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським бере ініціативу в свої руки. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взя­ли під контроль Львів, наступного дня - інші міста Гали­чини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинно-го робочого дня забезпечила новій владі широку підтрим­ку населення.

Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з О. Поповичем. Але вже І 1 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною про­тиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з'яви­лася програмна декларація Національної Ради, відповідно до якої ЗУНР проголошувалась демократичною респуб­лікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листо­пада було призначено тимчасовий уряд- Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918р.,піс­ля зречення імпераюром престолу.

22-26 листопада відбулися вибори депутатів Україн­ської Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву держави перед радикальними соціально-еко­номічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права націо­нальних меншин: їм було віддано ЗО % депутатських місць.

Соціальна стабільність забезпечувалась розпочатою у квітні 1919 р. аграрною реформою. Маєтки великих власників (переважно поляків) експропріювалися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним укра­їнським селянам.

Надзвичайно важливим державним актом стало об'єд­нання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. (акт «Злуки») зі змі­ною назви ЗУНР на «Західна область Української Народ­ної Республіки» (ЗОУНР) при повній її автономії.

В умовах конфлікту з поляками вкрай необхідним було формування боєздатної армії. До весни в Українській Га­лицькій Армії (УГА) перебувало 100 тис. чоловік, з яких 40 тис. брали безпосередню участь у бойових діях.

Українсько-польська війна, провал спроб здобути між­народне визнання, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безрезультатною виявила­ся діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конфе­ренції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоча й підкреслювали її тимчасовий характер. Особливо воро­же ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала усильній Польщі противагу Німеччині на сході.

Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР пере­конує у тому, що:

- в Західній Україні вдалося уникнути радикальних пе­регинів у соціально-економічній політиці;

- на першому місці стояло завдання національного дер­жавного будівництва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечило авторитет ЗУНР серед українського населення;

- належна увага приділялася створенню боєздатної на­ціональної армії

 

(Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Напередодні її поразки національно-визвольний рух пригнічених народів посилився. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. 19 жовтня 1918 р. вважається днем проголошення на західноукраїнським землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Наміри українських політиків суперечили планам поляків, котрі вели підготовку до утворення польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання, що були в складі австро-угорської армії, взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини.

Керівниками нової влади були Євген Петрушевич та Кость Левицький діячі поміркованого, ліберально-демократичного спрямування, які прагнули Демократичних реформ із збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини дістали широкі права, їхнім представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Йдучи назустріч загальнонародному прагненню возз'єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави. 22 січня 1919 р. у Києві на площі біля Софійського собору було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна область УНР (ЗО УНР) і одержала повну автономію.

Зовнішня політика ЗУНР, як і внутрішня, була надзвичайно складна. З перших днів свого існування Республіка опинилася в стані війни з Польщею. Спроби добитися міжнародного визнання ЗУНР закінчилися невдачею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Під натиском польських військ в кінці травня Галицьких уряд спочатку переїхав до Тернополя, а потім — до Станіслава і нарешті змушений був податися в напрямі до р. Збруч, що розділяла Галичину й Велику Україну. Нарешті президент Петрушевич дав наказ своїй армії перейти р. Збруч і з'єднатися з частинами військ Директорії. Це сталося 16 липня 1919 р.

Таким чином, через 9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, а народ опинився в польській неволі, далеко гіршій за австрійську.
Як і УНР, ЗУНР формувалася в надзвичайно несприятливій зовнішній обстановці. З перших днів свого існування вона опинилася в стані війни з Польщею, яка прагнула встановити контроль над Західною Україною.

21 листопада, після тритижневих боїв, українські війська залишили Львів. Столицю ЗУНР перенесли до Тернополя, а потім до Станіслава. Одночасно йшла організація регулярного війська ЗУНР, яке дістало назву Українська Галицька Армія (УГА). Деякий час УГА стримувала наступ поляків. Але сили були нерівні. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції. Антанта погоджувалася на передачу Галичини Польщі, щедро допомагаючи їй озброєнням і спорядженням, перекидаючи в Західну Україну найбоєздатніші польські війська. В 1919 р. УГА була проведена блискуча наступальна операція, що ввійшла до історії як Чортківська офензива. 25 тис. українських солдатів і офіцерів примусили відступати 100-тисячну польську армію. Проте наприкінці червня українські війська відступили до Збруча, де з'єдналися з частинами армії УНР.

ЗУНР увійшла до історії як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток.)