ТОП 10:

Захоплення українських земель литовським князівством. Внутрішній устрій.



Розвиток історичних подій у XIV ст. був для України несприятливим. Майже 80 років на цих землях панували монголо–татари. Монголо–татарські хани визискували місцеве населення. Єдиним їхнім бажанням було зібрати якнайбільше данини. Через це відбувається політичний, економічний та культурний занепад українських земель. З Києва виїхало багато бояр, купців і навіть православний митрополит.

У той же час на півночі в басейні р. Німан, склалося нове державне утворення — Литовське князівство. Воно зміцнило свою владу в успішній боротьбі проти Лівонського та Тевтонського орденів. Першим князем Литовської держави, який об'єднав литовські племена і створив сильну державу був князь Міндовг. Саме він звернув увагу на ослаблені з боку монголо–татарських ханів українські та білоруські землі. Князь Міндовг почав підпорядковувати собі сусідні землі: Полоцьк, Вітебськ та ін. Здійснював походи на Смоленськ та Чернігів.

Після смерті князя Міндовга правити Литовською державою став князь Гедимін (1316–1341 рр.). Основним напрямком його зовнішньої політики був наступ на південно–західні землі. У 1320–х р. він захопив Берестейщину, а пізніше приєднав Пінщину.

У 1340 р. помирає галицько–волинський князь Юрій–Болеслав. Волинські бояри запрошують на престол сина Гедиміна — Любарта. Таким чином, він здобуває спадкові права на волинські землі.

У 1345 р. на Литовський престол зайняв син Гедиміна — Ольгерд. Він правив до 1377 р. Литовська держава у 50–х рр. XIV ст. розпочала новий наступ на українські землі. Князь Ольгерд заявив: «Вся Русь просто повинна належати литовцям». У цей час в Золотій Орді почалася феодальна міжусобиця, вона розпалася на окремі частини. Цим скористався литовський князь Ольгерд, щоб розширити територію своєї держави. У 1355–1356 рр. він завоював Чернігово–Сіверські землі, а в 1362 р. його військо захопило Київ і всю Київську землю.

Влітку 1362 року на р. Сині Води (ліва притока Південного Бугу) військо Ольгерда зустрілося з військом монголо–татар. Український, так званий Густинський, літопис повідомляє, що литовський князь Ольгерд розгромив на Поділлі «трьох царьків татарських». Таким чином, внаслідок цієї битви до Литовської держави відійшла також і південна Київщина та східне Поділля. Київським князем став син Ольгерда і Марії Вітебської Володимир, а на Поділлі почали правити інші литовські князі — брати Коріатовичі.

Більшість українських земель була приєднана до Литовської держави. За її межами лишались Галичина, частина Волині, Закарпаття, Буковина і південноукраїнські степи.

Протягом XIV ст. Литовське князівство стало великою державою, яка ввійшла в історію під назвою Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське (Жемайтія або Жмудь — етнографічна область Литви).

Литовсько–Руська держава утворилась майже за 150 років і була найбільшою в Європі. Її територія простягалась від Балтійського до Чорного морів. 90% території Великого князівства Литовського становили білоруські й українські землі. Більш розвинена культура цих земель позначилась на соціально–економічному, політичному та культурному розвитку Литовської держави. «Руська правда» стала правовою основою Литовського князівства. Державною мовою Литовського князівства була «руська мова». В основі її лежала давньоруська писемна мова з елементами староукраїнської та старобілоруської мов. Литовська панівна верхівка, яка була до цього язичницькою, прийняла православну віру.

Натомість Литовсько–Руська держава започаткувала на українських землях західну систему адміністративного устрою, військову організацію.

Великі землевласники використали включення східнослов'янських земель до складу литовського князівства насамперед для розширення свого землеволодіння. Литовські князі роздавали завойовані землі литовським та українським удільним князям та боярам за військову службу. Маєтки надавалися в тимчасове володіння, до смерті, або з правом передачі в спадщину.

Українські князівства на початку були на становищі автономних удільних князівств, на чолі яких стояли члени литовського великокнязівського роду, що були одружені з українськими князівнами, або місцеві українські князі. Ці князі були у васальній залежності від великого литовського князя. Вони сплачували йому данину і надавали військову допомогу. З таких удільних князів складалася великокнязівська рада.

Отже, Велике князівство Литовське і Руське було багатонаціональною литовсько–українсько–білоруською державою. У ній литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам — культурна й економічна.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.129.211 (0.003 с.)