ТОП 10:

Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. Здобуття Україною незалежності



У 1991 р. Україна зазнала кризи, пов’язаної з надзвичайно гострим протистоянням між старими соціально-політичними структурами і вже глибоко зміненим суспільством. Зростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процеси демократизації та державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, яка керувала від імені народу, не отримавши на це повноважень, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, панівне становище військово-промислового комплексу.
Боротьба точилася навколо підписання нового союзного договору, що передбачав створення «реальної федерації рівноправних республік». В Україні ця ідея була зустрінута неоднозначно. Окремі статті нового союзного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: обмеження прав республіки, союзні органи влади мали великі повноваження у фінансовій політиці, міжнародних відносинах; передбачалося верховенство союзних законів над республіканськими.
Аби запобігти розпаду СРСР, союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося якнайшвидше підписати новий союзний договір. Улітку 1991 р. у підмосковному Ново-Огарьово відбулися переговори президента СРСР М. Горбачова з керівниками дев’яти союзних республік, включаючи й Україну. Попереднє підписання договору планувалося провести наприкінці літа 1991 р.
Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан.
Свої дії члени ДКНС мотивували тим, що вони йдуть назустріч народу, прагнуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути країну до періоду «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності.
Офіційний Київ зайняв вичікувальну позицію. Проти дій ДКНС найбільш рішуче виступили демократичні сили: Рух, нові політичні партії.
Депутати-опозиціонери української Верховної Ради — Народна Рада і представники демократичних організацій України — визнали дії ДКНС антиконституційними, спрямованими на відновлення необмеженої диктатури КПРС. Народна Рада закликала депутатів Верховної Ради зібратися на надзвичайну сесію, а військовослужбовців — захистити свій народ і не виконувати наказів путчистів.
На захист ДКНС виступили більшість членів КПРС. Вони закликали пересічних комуністів підтримати дії путчистів. Але народ не пішов за змовниками. У Москві відбулися зіткнення. Росіяни підтримали Б. Єльцина, який тимчасово взяв на себе функції Президента СРСР. Армія теж не підтримала путчистів. 21 серпня змовники визнали свою поразку.
Підсумком цих подій для України стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, у якому зазначалося: «Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діючими є винятково Конституція і закони України». 1 грудня 1991 р. був проведений всеукраїнський референдум про підтвердження незалежності України. Майже 90,3 % громадян, що брали участь у референдумі, висловилися за незалежність України. У цей же день відбулися вибори президента України. Ним став Леонід Кравчук. На карті світу з’явилася нова самостійна демократична держава — Україна, яка пройшла складний і суперечливий шлях до незалежності.

 

Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України

Розгортання національно-визвольного руху в Україні.

1. Критика існуючого ладу, відродження національної історії (повернення із забуття творів М. Грушевського, М. Костомарова, В. Винниченка та ін., здійснення спроби заповнити «білі плями» історії, реабілітація жертв сталінських репресій, виникнення неформальних організацій – Товариство Лева, Український культурологічний клуб тощо).

2. Зростання суспільно-політичної активності населення з 1988 р. (перші масові мітинги, пікети, страйки з вимогами докорінних змін у державі, поширення національної символіки; порушення проблем стану української мови та культури Спілкою письменників України тощо).

3. Видання перших неформальних газет та журналів («Вибір», «Вільна Україна», «Український вісник», «Літературна газета» та ін.).

4. Виникнення нових громадських об’єднань (Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, історико-просвітницьке товариство «Меморіал», студентське об’єднання «Громада», клуб «Спадщина», асоціація «Зелений світ» та ін.).

5. Відновлення роботи Української Гельсінської Спілки.

6. Активізація руху національних меншин (виникнення національно-культурних товариств, повернення депортованих татар до Криму, надання автономії Криму в результаті референдуму 1991 р.).

7. Відродження заборонених церков і релігійних конфесій (відновлення УГКЦ (1990 р.) відродження УАПЦ (1990 р.) повернення культових споруд віруючим, видання релігійної літератури).

8. Розгортання робітничого руху. Шахтарський страйк у липні 1989 р. охопив півмільйона гірників, його особливостями були висока організація, створення страйкових комітетів і робітничих дружин, висування поряд з економічними політичних вимог – відставка місцевого партійно-радянського керівництва та ін.; робітничий страйк відбувся у Донбасі в листопаді 1989 р., страйкарі вимагали відмінити 6 статтю Конституції СРСР, дозволити вільне створення політичних партій та рухів, заборонити суміщення партійних і державних посад тощо.

Формування Народного руху України

Дата створення: вересень 1989 р.

Голова: Іван Драч

Мета: Перетворення України в демократичну правову державу, радикальна перебудова її економіки, створення умов для розвитку і самозбереження українського народу.

Основні засади:

- демократизація суспільного й державного життя;

- наповнення суверенітету України реальним змістом;

- екологічна безпека;

- економічна самостійність;

- надання українській мові в УРСР статусі державної;

- відродження національної економіки;

- з 1990 р. – більш радикальні вимоги: вихід України із СРСР, усунення КПРС від влади, проведення виборів до рад на багатопартійній основі тощо.

Формування багатопартійної системи

1990 р. – початок формування багатопартійної системи після переходу до політичного плюралізму та вилучення статті про керівну і спрямовуючу роль КПРС із Конституції СРСР та УРСР, прийняття Верховною Радою України постанови «Про порядок реєстрації громадських об”єднань».

Політичний плюралізм – свобода діяльності політичних партій, багатопартійність у країні.

Квітень 1990 р. – створення першої політичної партії – Української республіканської партії (УРП) на базі УГС.

Лідер – Левко Лук’яненко.

1990 – 1991 рр. – виникнення понад 20 опозиційних партій (Демократична партія України(ДемПУ)

20. Передумови створення Київської Русі. Зовнішня та внутрішня політика перших київських князів (Олег, Ігор, Ольга, Святослав).

Передумови створення Київської Русі. Зовнішня та внутрішня політика перших київських князів (Олег, Ігор, Ольга, Святослав)

Передумови:

1) економічний розвиток: зростання продуктивності праці внаслідок удосконалення знарядь, піднесення міст як центрів ремесла і торгівлі, розвиток торговельного шляху «з варяг у греки» (шлях уздовж Дніпра зі Скандинавії до Візантії);

2) зростання майнової та соціальної нерівності; зміна родової общини сусідською, яка об’єднувала маленькі сім’ї; виділення панівної верхівки (вождів, племен, старійшин), у залежність до якої потрапляла більшість селян та городян; формування феодального ладу;

3) до кінця VIII ст. завершилося формування союзів племен, які починають переростати в племінні князівства;

4) необхідність боронити свої землі від нападів варягів, хозарів.

 

Походження назв «Русь», «Україна».

На думку українських істориків, Руською землею називали територію сучасних Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі полян, древлян, сіверян). Дослідники не мають одностайної думки щодо походження назви «Русь».

Версії походження назви «Русь»:

- русами називали племена норманів («роотсі» - гребець, слово має давньоскандинавський корінь «рос»). Вони заснували слов’янську державу і дали їй свою назву. Авторів цієї теорії (німецьких учених XVIII ст. Г. Байєра, Г. Міллера і А. Шльоцера) та її послідовників називають норманістами.

- Слово «Русь» має кельтське походження.

- Руси – слов’янські племена Середнього Подніпров’я, які дали свою назву річкам Рось, Росава, Роставиця.

- Рось, Росава, Роставиця мають не слов’янську, а іранську назву, тож і перекладі з іранської «рос» означає «світлий».

- Рус – давньослов’янське божество.

- Руса – в праслов’янській мові «річка», Русь – «країна річок».

Слово «український» уперше зустрічається в XI ст., а назва Україна у значенні «край, рідна земля» вперше згадана в Київському літописі 1187 р. щодо Переяславської землі.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.233.78 (0.009 с.)