Кревська та Люблінська унії. Причини підписання та наслідки.

Із кінця XIV ст. низка зовнішніх і внутрішніх обставин спонукали Литовську і Польську держави до об’єднання, яке відбувалося нерівномірно. Небезпека з боку Тевтонського ордена, Кримського ханства й Московського князівства штовхала держави до зближення, але внутрішні суперечки щодо того, які власне сили очолюватимуть союз, гальмували цей процес.
Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол усупереч принципам родового старшинства, був змушений шукати підтримки для зміцнення свого становища. Проти нього виступили старші Ольгердовичі й кузен Вітовт.
14 серпня 1385 р. у селищі Крево було укладено угоду про унію (союз) Литви з Польщею. Кревська унія була шлюбною — литовський князь Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем, а збройні сили їхніх держав об’єднувалися. За умовами унії Литва прийняла католицтво.
Проте внаслідок прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала князю Вітовту (1392—1430 рр.). Прагнучи оволодіти всією Руссю, Вітовт вдався до протиборства із Золотою Ордою і здійснив проти неї два переможні походи (1397, 1398 рр.). Проте третій похід закінчився для Вітовта поразкою (битва 1399 р. біля річки Ворскли). Це змусило відновити унію з Польщею. За умовами Віленської унії 1401 р. визнавалася васальна залежність Литви від Польщі, а після смерті Вітовта мало відбутися остаточне включення Великого князівства Литовського до Польщі.
У роки Великої війни (1409—1411 рр.) Польща й Литва виступили союзниками в боротьбі проти Тевтонського ордена. У Грюнвальдській битві (15 липня 1410 р.) союзне військо вщент розгромило хрестоносців. Під впливом цього посилилося прагнення Литви до державної незалежності від Польщі. У 1413 р. було укладено Городельську унію, за якою Велике князівство Литовське визнавалося незалежною державою, хоча обрання великого князя контролювалося і затверджувалося польським королем. Литовська католицька знать урівнювалася у правах з польською шляхтою. Негативним наслідком зближення Литви й Польщі для українського населення стало насильницьке насадження католицтва.

Зміст Кревської унії (1385 р.):

1) Великий князь литовський Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля;

2) Польща та Литва об’єднувалися в одну державу, хоча Литва зберігала формальну незалежність;

3) У Литві поширювалося католицтво.

Значення унії:

- допомогла об’єднаним силам розбити Тевтонський орден у Грюнвальдській битві (1410 р.);

- спричинила роздавання українських земель польським феодалам;

- сприяла поширенню католицизму в Литві та Україні зокрема.

Кревська унія зустріла опір частини литовської, української і білоруської шляхти. Провідник опозиції литовський князь Вітовт, онук Гедиміна, домігся свого призначення довічним правителем ВКЛ.

 

Люблінська унія 1569 р.

Велике князівство Литовське поступово занепадало. Унаслідок Лівонської війни з Московією (1558—1583 рр.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи й змушене було піти на поступки Польщі, яка прагнула приєднання Литви.
Злиття Польщі й Литви в одну державу відбулося на об’єднаному засіданні сейму в Любліні, що тривав з 10 січня до 12 серпня 1569 р.
1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського підписали акт про унію. Польща і Литва об’єдналися в одну державу, яка дістала назву Річ Посполита (республіка).
Основні умови Люблінської унії
• Об’єднання Польщі й Литви у федеративну державу, очолювану виборним монархом, який одночасно є польським королем і великим князем литовським. Він мав обиратися на спільному польсько-литовському сеймі й коронуватися в Кракові.
• Створення єдиного сейму, грошової системи і ведення спільної зовнішньої політики
• Збереження Польщею і Литвою свого державного статусу: окреме законодавство, судова система, центральний і територіальний уряди, військо і фінанси. Проте в Литві власний сейм ліквідувався.
• Перехід до складу Польщі українських земель — Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини.
Литовське князівство отримало статус автономії. Українські землі, що paніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі й поділялися на шість воєводств: Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське, Руське.
Наслідки Люблінської унії для українських земель
• На українську територію нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи шляхетської демократії, міського самоврядування поширювалися через Польщу.
• Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили coбi окремий статус у політичній та соціально-правовій системі нової держави.
• Суспільна верхівка зазнала відчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стало стрімке ополячення української шляхти.
• Залучення України через господарський комплекс Речі Посполитої до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації підневільного населення, зосередження торгівлі в руках шляхти. Прагнучи інтенсифікувати сільське господарство і зорієнтувати його на потреби зовнішнього ринку, поляки утворювали власні господарства, що називалися фільварками (у перекладі з німецького — xyтip, ферма). Під фільварки відводилися кращі землі, a їx розвиток забезпечувався за рахунок панщини — примусової підневільної праці селян. Розгортання фільваркової системи зменшило селянські наділи, призвело до збільшення панщини, примycів і втрати селянами права вільного переходу від одного пана до іншого.
• Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади, у містах православні українці усувалися від участі в самоуправлінні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися певними ремеслами, обмеження торгівлі).
• В установах панувала тільки польська мова та латина як мова ocвiти, судочинства, діловодства.

 

18. «Руська трійця». Її діяльність та розгром.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Сааме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання “Руська трійця”. Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811—1866) та Я. Головацький (1814—1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін “руська” для галичан означав українська). Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиша-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени “Руської трійці” своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні підняти дух народний, просвітити народ, максимально сприяти пробудженню його національної свідомості. Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного “ходіння в народ” стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але “Руська трійця” не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою “Син Русі” (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком “Руської трійці” став підготовлений до друку збірник “Зоря” (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспівування козацьких ватажків — Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намагалася придушити молоді паростки українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відображаючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступила не стільки протизмісту, скільки проти форми: поява книжки українською

мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської.

Для молодих авторів забороненої “Зорі” розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: “Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність”. Проте

навіть у цих несприятливих умовах члени “Руської трійці” не припинили активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних церковних промов латинською, польською чи німецькою мовами, водночас у трьох церквах Львова

прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою.

“Трійчани” енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови в побут національної інтелігенції. У 1836 p. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів —

“Читанку”, написаний живою розмовною українською мовою

(термін “читанка” належить самому М. Шашкевичу).

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ “Русалка Дністровая”. І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у “Зорі”, лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту

було конфісковано. Що ж злякало офіційну владу цього разу? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, “гражданським” шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило

її близькою і зрозумілою широким народним верствам.

Зміст “Русалки Дністрової” визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко зазначав: “Русалка Дністровая”, хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані — була свого часу явищем наскрізь революційним”. Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

“Русалка Дністровая” стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності “Руської трійці”. Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські

позиції І. Вагилевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під верховенством Польщі. Довше від інших обстоював ідеї “Руської трійці” Я. Головацький. Проте й він під впливом М. Погодіна приєднується до москвофілів і 1867 р. емігрує до Росії.

 

«Руська трійця»

У 1830-ті рр. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, перемістився до Львова, де з 1830 до 1837 р. діяв культурно-освітній гурток «Руська трійця». Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У 1837 р. гурток видав альманах «Русалка Дністровая», майже весь тираж якого був конфіскований (розійшлося лише 200 примірників). Ця збірка вперше впровадила народну мову галицьких русинів у літературу і довела, що між їхньою мовою і мовою українців з Російської імперії не існує суттєвих відмінностей, а отже, галичани і наддніпрянці становлять один народ.
Над трьома упорядниками збірки було проведено слідство. М. Шашкович після висвячення на священика був переведений в одну з дрібних парафій, де він, виснажений працею та постійними злиднями, помер у 32-річному віці. Я. Головацькому тривалий час не давали сану священика, а І. Вагилевич, щоб уникнути переслідувань, перейшов у протестантську віру.
Отже, «Руська трійця» започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від того, до складу Австрійської чи Російської імперії вони входили.