Гетьманування івана мазепи. Північна війна.

В кінці XVII ст. внаслідок міжусобних воєн і вторгнень іноземних армій, що тривали практично без перерви з 1648 р., Україна перебувала у тяжкому стані. Українська автономія з кожним новим гетьманом, з кожною зміною протекторату від Польщі до Росії і від Польщі до Туреччини втрачала свої здобутки, досягнуті в середині XVII ст. Гетьманська влада і авторитет занепадали, старшина досить легко могла скинути того, хто їй не догодив.

Саме за такої ситуації починалося двадцятидвохлітнє гетьманування Івана Мазепи. Новий гетьман був вихідцем з правобережної старшини, мав гарну освіту, великий дипломатичний досвід. У свого попередника гетьмана Самойловича він займав посаду генерального осавула. Ряд вчених вважають, що безпосереднього відношення до змови проти Самойловича він не мав, але після арешту Самойловича його кандидатура пройшла завдяки великому хабару, який Мазепа дав головнокомандувачеві російської армії князеві Голицину. Рада, що відбулася 1687 р. на річці Коломак, проходила в оточенні російських військ. Новий гетьман підписав так звані Коломацькі статті, які закріплювали українську автономію в значно обмеженому вигляді. Так, гетьман не мав права знімати з посад генеральну старшину без царського дозволу. Для його "охорони" в столиці - Батурині - виділявся полк московських стрільців. Разом з тим, підкреслювалось, що 5 російських воєвод, які перебували в Україні, не мають права втручатися в українські справи. На півдні для захисту від татар будувалися міста-фортеці. Це був своєрідний маневр московської політики, оскільки запорозькі козаки сприйняли будівництво як зазіхання на їхні привілеї на південних землях. Запорожці довгий час з неприязню ставились до нового гетьмана.

Цим намагався скористатись військовий канцелярист Петрик Іваненко, який у 1692 р. втік на Запорожжя і почав там агітацію проти Мазепи. Цього ж року він укладає угоду з кримським ханом про спільну боротьбу з Росією та Польщею і повертається знову на Запорожжя з татарським загоном. До Петрика приєдналося не більше 500 запорожців, очевидно, що великого довір'я до нього козаки не мали. Петрик розіслав по Україні універсали із закликом до боротьби проти "московського ярма". Мазепа з свого боку розіслав універсали проти Петрика і рушив на нього з військом. Татари не схотіли воювати з гетьманом і повернулись назад. Петрик теж був змушений втікати. Ще чотири роки він

намагався при підтримці татар повернутись на Україну, але успіху не досяг. Мазепа, на відміну від більшості своїх попередників, твердо дотримувався промосковської орієнтації. Він сподівався, що під протекцією Москви Україна не тільки збереже автономію, а й розширить свої землі на південь і захід.

Особливо довірливі стосунки склалися у Мазепи з молодим Петром І після його утвердження на престолі в 1689 р.

У внутрішній політиці Мазепа орієнтувався переважно на інтереси козацької старшини. Щедрою роздачею земельних наділів він значно збільшив число своїх прихильників. Старшина запрошувала на нові землі переселенців, але вимагала від них так званого "послушенства", що фактично означало ту саму панщину. Через велике невдоволення селян Мазепа навіть змушений був своїм універсалом 1701 р. обмежити панщину двома днями на тиждень. За Мазепи зміцнюється нова категорія старшини, яку називали бунчуковими товаришами. Вони не мали певної посади, а перебували при гетьманові для виконання різних доручень і безпосередню від нього залежали. Аналогічно при кожному полковникові несли службу значкові товариші. Поява цих категорій старшини сприяла зміцненню гетьманської влади.

3 1695 р. Мазепа бере активну участь у походах Петра І на Туреччину. В той час як головні російські сили рушили на фортецю Азов, частина російських військ і українські козаки повинні були відволікти татар від Азова у пониззі Дніпра. У 1695 р. вони захопили фортеці Кизикермен, Таванськ, Ісламкермен і Шагінкермен. В 1696 р. українське військо в складі шести полків під командуванням Лизогуба взяло участь у поході на Азов і успішно оволоділо цією ключовою турецькою фортецею. Але в 1700 р. Петро І змінює свої плани і укладає з Туреччиною мир. За мирним договором дніпровські фортеці, де перебували українські козаки, мали бути зруйновані. Хоча Азов залишався Росії, виходу в Чорне море вона не одержувала. Плани Мазепи здобути для України чорноморський берег зазнали невдачі.

Замість цього Петро І втягнув Україну у Північну війну зі Швецією, яка велась за береги Балтійського моря. Інтереси України були мало пов'язані з далекою від неї Прибалтикою, але українські війська брали у війні безпосередню участь. Крім цього українське населення зганяли на будівництво фортець та інших укріплень.

Мазепа в цей час прагнув здійснити свій план об'єднання під гетьманською владою Лівобережної і Правобережної України. На Правобережжі козацтво підняло повстання проти польської шляхти, яке очолювали гетьман Самусь, полковники Палій, Абазин та інші. Хоч на початку повсталі мали успіхи, І перевага виявилась на польському боці. Палій неодноразово звертався за підтримкою до Мазепи. Гетьман Самусь, відступивши під ударами польських військ на Лівобережжя, віддав Мазепі свої гетьманські клейноди. Але Петро І не дозволяв Мазепі вирушити на допомогу правобережним козакам, оскільки Польща була союзником Росії в Північній війні.

Лише в 1704 р., у зв'язку з посиленням у Польщі влади шведського ставленика Станіслава Латинського, Петро І дав свою згоду на те, щоб Мазепа зайняв Правобережжя. Утвердивши на Правобережній Україні свою владу, гетьман збільшив тут кількість полків, довівши їх до семи, роздавав землі козацькій старшині. Його невдоволення викликав дуже популярний в народі фастівський полковник Семен Палій, який був прихильником запорозької вольниці. За наказом Мазепи Палія закували в кайдани і за згодою Петра І відправили в Сибір.

Тим часом війна Росії з Швецією точилася з перемінним успіхом. Центр військових дій перемістився на територію Речі Посполитої. У 1704 р, козацьке військо змусило шведів відступити зі Львова на захід. Але в 1706 р. козацьки полки в Білорусі зазнали великих втрат і змушені були відступати під ударами шведської армії.

У зв'язку з загрозою шведського і польського наступу на Україну, тут розгорнулось будівництво і ремонт фортець та інших укріплень. У 1708 р. у відповідь на прохання Мазепи про допомогу Петро І повідомив, що не зможе його підтримати. В цих умовах гетьман зробив свій історичний вибір. Переговори зі шведським королем Карлом XII він проводив у суворій таємниці, про них знала лише найближча до гетьмана старшина. Петро І не мав ніяких підстав сумніватися у вірності Мазепи, про що говорить і видача ним на розправу гетьманові двох донощиків: генерального суддю Кочубея і полковника Іскру.

В кінці жовтня 1708 р. Мазепа, залишивши в Батурині вірний йому гарнізон, з невеликим загоном вирушив назустріч Карлу XII і з'єднався з ним. Довідавшись про це, Петро І негайно вживає рішучих заходів. В універсалі до українського народу він називає Мазепу зрадником і закликає народ залишитись вірним цареві. Козацькій старшині наказує зібратися в Глухові для виборів нового гетьмана. Військо під командуванням Меншикова, яке підійшло до Батурина, де Мазепа залишив великі запаси провіанту і боєприпасів, одержує наказ взяти місто негайно, до підходу шведських сил.

Меншиков наказ виконав: Батурин був знищений разом з його мешканцями.

Українське населення потерпало від жорстоких розправ над прихильниками Мазепи. В Лебедині за наказом царя був влаштований суд, і близько 900 мазепинців покарали страшною смертю.

Водночас старшині, що прибула до Глухова, цар щедрою рукою роздавав милості і грамоти на маєтки. Оскільки земельні володіння самого Мазепи і його прихильників конфісковувались, землі було більш ніж досить. Багато маєтків дісталося і російським вельможам, у першу чергу Меншикову. В Глухові, під тиском Петра І, новим гетьманом вибрали Івана Скоропадського, 70-літнього полковника Стародубського. У зв'язку з військовими діями, статті в Глухові не підписувались, але Скоропадський потрапив під повний контроль з боку царя. У1709 р. між Мазепою і Карлом ХІІ була укладена угода, за якою король зобов'язувався помиритися з Петром І лише при умові, що Україна вийде з під влади царя. На українській території проголошувалось князівство, Мазепа ставав його "законним князем", підтверджувались усі вольності і стародавні права українські.

Тим часом шведська армія розташувалась на зимівлю між Десною і Полтавою. На бік Мазепи перейшли запорожці на чолі з кошовим Костем Гордієнком. У відповідь на це Петро І надіслав проти запорожців військо, яке, зайшовши в тил козакам, захопило фортеці на Дніпрі і знищило дніпровську запорозьку флотилію. У травні російські війська знищили Запорозьку Січ і жорстоко розправилися з козаками. Частина запорожців втекла і заснувала Нову Січ на річці Кам'янці, а потім в Олешках, під протекцією кримського хана. Перевага сил була на боці Росії. В цьому переконався і Мазепа. Він повідомив Петрові про своє бажання повернутися і навіть обіцяв захопити в полон шведського короля. Проте здійснити це так і не наважився, хоч Петро І обіцяв йому повну амністію.

Навесні 1709 р. Карл ХП безуспішно намагався оволодіти Полтавою. 27 червня 1709 р., у битві під Полтавою шведська армія і загони Мазепи зазнали повної поразки. Карл XII з Мазепою втекли до Туреччини, а рештки шведських військ, не знайшовши можливості для переправи, капітулювали біля Переволочної.

Петро І направив спеціальних послів до турецьких властей, щоб за всяку ціну добитися видачі Мазепи. Але старий гетьман, вражений провалом усіх своїх планів, помер 22 серпня 1709 р. у Бендерах.

До причин цього провалу слід віднести, по-перше, переоцінку Мазепою шведської армії, яка в 1708-1709 рр. мала дуже мало шансів на виграш у війні; по-друге, надмірне утаємничення намірів Мазепи призвело до того, що більшість українського населення не відгукнулась на його заклики. Ініціатива в діях належала Петру І, який у вирішальний момент діяв твердо і рішуче.