Найдавніші часи історії українського народу, проблеми походження та розселення

Первісна історія складалася зі строкатого сплетіння культур Європи й Азії. У Ι тис.до н. е. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скіфи (VII—III ст. до н. е.) які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III с.т. до н. е. на зміну скіфам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до III ст. н. е. коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами починаючи з VII ст. до н. е. греки засновують на Північному Причорномор'ї свої міста-колонії. Тір, Ольвія, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу. У середніх віках, починаючи з 8 століття, українські землі стали центром Руської землі на чолі з Києвом. Наприкінці 9 століття її захопили скандинавські варяги, які заснували свою династію Рюриковичів. Вони розширили межі Русі на весь східнослов'янський світ. 988 року за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття. Процес феодальної роздробленості у 11 — 13 століттях призвів до ослаблення Русі. У 1240-х роках вона була завойована Монгольською імперією. Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель був перенесений до Галицько-Волинської держави. Її правитель Данило Галицький був першим королем Русі.[12] У 14 столітті центральні українські землі опинились у складі Литви і Польщі. Перша опанувала землі Києва, Чернігова і Волині, а друга — Галичину і Поділля. Південна Україна перебувала під зверхністю Кримського ханства, утвореного 1447 року, а Східна — під владою Росія. 1569 року Литва і Польща об'єдналися в Річ Посполиту для протидії сусідам, в результаті цього українські землі Литви перейшли під польський контроль. Богдан Хмельницький на карті Козацької України. Окремі полки позначені булавами (18 століття). Наприкінці 15 століття на межі кордонів Литви, Московії та Криму, у «диких степах» Запорожжя, з'явилося угруповання вояків, що звали себе козаками. З 16 століття їхнім військовий центром стала Запорозька Січ. У 17 столітті ці вояки перетворилися на окремий суспільний стан, що часто відстоював права українського населення в Речі Посполитій. Протягом 1648 — 1657 роках козаки під керівництвом Богдана Хмельницького здійснили Козацьку революцію і створили на центральних українських землях самоврядну українську державу — Військо Запорозьке.[13]. 1654 року, виснажена війнами з поляками, козацька Україна вимушена була шукати сильного союзника і прийняла російський протекторат. Проте 1667 року поляки і росіяни уклали мир, що розділив країну по Дніпру без урахування позиції української сторони. Наприкінці 17 століття Річ Посполита ліквідувала залишки козацького суверенітету на Правобережжі. Теж саме зробила Росія наприкінці 18 століття на Лівобережжі та Запорожжі. Спроба козаків під проводом Івана Мазепи в 1708 році визволитися з під російського панування була безуспішною. Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга - решту України[14]. Новітній час з початку XX ст. ознаменувався крахом Російської імперії, в результаті чого була на короткий час 1917 - 1919 р. створена українська державність, яка за короткий період змінила чимало назв (Центральна Рада, УНР, ЗУНР, Українська Держава, Директорія). [15] З 1922 року, після закінчення Громадянської війни в Росії, Україна (УРСР) стає частиною СРСР. 1920-30-ті роки у західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився у вигляді ОУН-УПА. В роки перших п’ятирічок Українська РСР розвивалася в індустріальному напрямку. У той же час ці роки відмічені найжахливішим голодомором 1932-33 років, коли у селян силоміць загони НКВС та Червоної армії відбирали зерно і інші продукти харчування, які йшли, зокрема на пайки робітникам промислових підприємств індустріальних центрів СРСР і на імпорт – в обмін на промислове устаткування. Точна кількість заморених голодом не встановлена, різні дослідники називають цифри від 1 до 7 мільйонів селян. В 1939 році, в результаті розподілу Польщі між СРСР та гітлерівською Німеччиною, до УРСР було приєднано землі Галичини та Західної Волині, а 1940 р. – Південну Бессарабію та Північну Буковину. 22 червня 1941 р. нацистська Німеччина розпочала війну проти СРСР (Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр.); один з 3-х основних ударів німецьких армій було спрямовано на Україну. Німецькі війська швидко просувались на схід і майже вся територія УРСР була окупована ними протягом перших місяців війни. Період окупації ознаменувався підйомом визвольної боротьби – як комуністичної, так і націоналістичної (ОУН) спрямованості. Німецькі війська були вигнані з України Червоною армією протягом 1943 – 1944 років. У західних областях населення не бажало повернення радянської влади: 1940 – 50 – ті роки – час відчайдушної боротьби за незалежність у Західній Україні.