ТОП 10:

Визначте наслідки Люблінської і Берестейської унії у сфері політичного та духовного життя в українському суспільстві



Люблінська унія та її історичне значення.

Лю́блінська у́нія 1569 — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Люблін 1 липня 1569 року.

Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони).

Об'єднання в одній державі Польщі, України та Литви поставило Річ Посполиту в один ряд з наймогутнішими країнами Європи, дало змогу одержати перемогу у війні з Московією.

Укладення Люблінською унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти.

Українські землі у складі Речі Посполитої об’єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Росії. Воєводства поділялися на повіти (староства). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств було збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.

Зміни в законах, що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 року. Цей кодекс діяв як на території Великого князівства Литовського, так і на українських землях. Згідно з ним селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. Феодали одержали право розшуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років. Третій Литовський статут остаточно зробив селянство закріпаченим станом.

Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми. Вони сприяли поширенню освіти: багато українців отримали змогу, закінчивши їх, навчатися в західноєвропейських університетах. Проте платою за освіченість ставало зречення рідної мови та батьківської віри. Через те, що в XVI столітті представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Україною сили здатної очолити боротьбу за відновлення державності.

Берестейська церковна унія та її значення.

Бересте́йська у́нія — рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Безпосередніми приводами до унії були:

§ невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;

§ бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;

§ намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.

Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культури. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного мо­настиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Брестського церко­вного собору. Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли; ловили й мучили священиків, розганяли народ, який збирався на молитву за містом у наметах.

Все це привело до активізації виступів українського населення проти унії. В 1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким мі­сцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1625 р. селяни відмо­вилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Закінчився поразкою виступ міщан Острога 1638 р. про­ти закриття православних храмів.

На початку 30-х років XVII Ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.

2)Дисидентський рух 60-х – 80-х років XX ст., його роль у боротьбі за демократизацію і політичні права і свободи громадян.

Дисидентський рух мав три основні течії:

1. Правозахисне, або демократичне, дисидентство, репрезентоване в Росії А. Сахаровим, О. Солженіциним та їхніми однодумцями, а в нашій республіці – Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Хельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р. УГГ була утворена в листопаді 1976 p. в Києві. Її очолив письменник М. Руденко. До складу входили О. Бердник, П. Григоренко, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, М. Маринович та інші, всього 37 осіб. Вона підтримувала зв'язок з московськими правозахисниками А. Сахаровим, Ю. Орловим та ін. Загалом УГГ визначила собі

широке коло завдань: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні, застосування політики етно- і лінгвоциду та насильницького насаджування русифікації, домагатися незалежності від СРСР зовнішньої політики України, акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями.

2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.

3. Національне орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл

та ін.

Характерною рисою усіх трьох напрямів дисидентства було залучення до сфери своєї діяльності національного фактора.

Екзаменаційний білет №14

1)Охарактеризуйте значення економічних та політичних реформ в Росії у 60-80-ті роки 19 ст. для соціально-економічного розвитку українського суспільства.

Земська реформа

Земська реформа 1864 р. вводила в центральних губерніях і повітах нові установи - земства, органи місцевого всесословного самоврядування. Земства не втручалися в державні питання, їх діяльність обмежувалася господарськими просвітницькими функціями. Хоча земства і називалися всесословнимі і були виборними, але в основу був покладений принцип майнового цензу. Членами земств в більшості ставали дворяни. Земства перебували під контролем губернаторів і поліції. Губернатор мав повноваження припиняти виконання рішень земств.

Судова реформа

У 1864 р. почалася судова реформа. Була проголошена незалежність суду від адміністрації: призначається урядом суддя міг бути звільнений з посади лише за постановою суду. Запроваджувалася відповідальність усіх станів перед законом. Обмеженість судової реформи виявлялася у тому, сто притягнення до відповідальності державного чиновника здійснювалося не за рішенням суду, а за постановою його начальства. Оголошувалася гласність суду, тобто на судових засіданнях могли бути присутніми публіка і представники преси. Вводилося змагання прокурора і адвоката (присяжного повіреного).

Хоча проголошувалася безстановість суду, але для селян зберігся волосний суд, для духовенства - консисторій, для розгляду комерційних справ і справ купців - комерційний суд. Зберігся також військовий суд. Політичні справи були вилучені з окружних судів і стали розглядатися особливими присутніми, без присяжних. Вищою судовою інстанцією був Сенат.

Військова реформа

Поразка Росії в Кримській війні показало, що російська армія потребує докорінної реорганізації. Напружена міжнародна обстановка, бурхливе зростання мілітаризму, військової техніки, збільшення чисельності армій в інших державах, нові методи ведення війни і, звичайно, завдання зовнішньої політики країни змусили уряд Олександра II в 1862-1874 рр.. здійснити реформи у військовій сфері. Одне із завдань військової реформи - скорочення чисельності армії у воєнний час і створення можливостей для значного збільшення її у воєнний час.

У проведенні реформ величезний внесок зробив державний діяч, військовий міністр Д.А. Мілютін. У країні вводилася загальна військова повинність для осіб чоловічої статі, які досягли 21 року, скорочувалися терміни служби для тих, хто мав освіту. Термін служби в піхоті встановлювався в шість років з подальшим зарахуванням в запас на дев'ять років, на флоті термін служби становив сім років і три роки в запасі.

У 1864 р. була проведена реформа в системі підготовки офіцерів і військових фахівців. Створювалися військові гімназії та юнкерські школи - навчальні заклади середньої ланки освіти. Розширювалася система вищої військової освіти.

У 1967 р. почалося переозброєння армії - заміна чавунних і бронзових гармат на сталеві, прийняті були перші нарізні знаряддя.

Непослідовність військової реформи виявилася в тому, що 70 - 75% осіб після досягнення 21 року зараховувалися в запас на 15 років, а потім у ратники ополчення до 40-річного віку. Це означало, що значна частина чоловіків не отримувала належної військової підготовки. До того ж частина інородческого населення звільнялася від військової повинності: уродженці Середньої Азії, Казахстану і Крайньої Півночі, а також особи духовного звання і особи, які перебувають у різних сектантських суспільствах. Не була скасована особлива військова юстиція, у віданні якої знаходилися справи про державні злочини.

Міська реформа

У 1870 р. за образом земських установ було реорганізовано міське самоврядування. Прийняття закону про реформу міського самоврядування викликалося потребами розвитку міст, мало на меті створити умови для підйому міського господарства і залучити до роботи органів самоврядування підприємців. Реформа скасувала стару екатерининскую станову міську думу і ввела безстанові думу, вибрану на чотири роки. Виборче право надавалося особам чоловічої статі, які досягли 25 років і сплачували на користь міста податки і збори. Поряд з приватними особами виборче право отримали установи і суспільства, що мали нерухоме майно і платили податки і збори в міський бюджет. Для управління містом міська дума обрала міську управу (виконавчий орган думи) і міську голову. У віданні виборних органів перебували питання благоустрою міста, охорони здоров'я і освіти. Як і земські установи, міська дума не могла втручатися в державні питання.

Реформа системи освіти

Реформа системи освіти була досить радикальною для другої половини XIX ст. У 1863 р. був введений новий університетський статут, згідно з яким ректор, професори і доценти обиралися на вакантні посади радою університету. Цим проголошувалася автономія університетів, вони стали менше залежати від міністерства народної освіти. Однак обраних радою викладачів все ж стверджувало міністерство. Іншим заходом в освітній системі стало запровадження у 1864 р. принципів всесословной школи, створення державних, земських і церковно-парафіяльних шкіл. Ці три типи шкіл представляли систему початкової, трирічного освіти. Стали також створюватися перші недільні школи для дорослих.

У 1864 р. були встановлені два типи гімназій - класичні та реальні (без древніх мов, але з природознавством у більшому обсязі). Закінчили класичну гімназію мали право без іспитів вступити до університету, а реальну - до технічних вузів. Встановлювалася наступність середньої та вищої ланок освіти. З 1861 р. єдиним типом гімназії стала класична у складі семи класів з восьмирічним курсом навчання.

Стала розвиватися система вищої фахової освіти: в 60-х роках відкрилися Політехнічний інститут у Ризі та Петровська землеробська і лісова академія в Москві.

2)Розкрийте особливості політичного і гуманітарного життя українського народу в радянський період.

Адміністративні зміни сучасної території України 1921—1994

1922 року УРСР увійшла до складу новоутвореного СРСР — тоталітарної держави, яка керувалася обмеженим колом керівних осіб ВКП(б). Тривав процес втрати етнічних українських земель: у 1924 році Таганрог був переданий до складу РРФСР, поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. З 1929 здійснено примусову колективізацію селянства, масові сталінські репресії, штучний голодомор 1932—1933, винищення національної інтелігенції. Взагалі ці дії коштували бл. 7-10 млн. українських життів (тобто бл. 25-30 % населення Східної України), що нагадувало справжній холокост. Щоб залишиться в живих, українське населення мало стати на шлях співпраці з ворожою комуністичною владою.

Національний рух Визвольних змагань 1917—1921 років продовжував розвиватися лише на західноукраїнських землях. 1938-39 автономна Карпатська Україна в складі Чехословаччини, загарбана Угорщиною 1939 р. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа 1939 до УРСР приєднана Західна Україна, а 1940 — Північна Буковина і українська частина Бессарабії. На початку II Світової війни українські націоналісти співпрацювали з Німеччиною, сподіваючись на її допомогу у відновленні самостійності. Німецький терор в окупованій 1941 Україні розвіяв ці сподівання. Утворена 1942 року УПА вела боротьбу і проти Німеччини, і проти СРСР (до поч. 50-х). Українці воювали з нацизмом у Червоній армії та партизанському русі. 1945 року до УРСР приєднано Закарпаття, 1954 року Крим.

В умовах часткової лібералізації радянського режиму з кінця 50-х розпочався дисидентський рух, який було жорстоко придушено у 60-70-х роках. На західних теренах продовжувала існувати у підпіллі заборонена греко-католицька церква. Усередині 1980-х років українська нація знаходилась на порозі повної асиміляції. Але економічні труднощі неефективної та напівмілітаристської економіки соціалізму спонукали керівництво СРСР почати так звану «перебудову». 1990 року відбулися перші демократичні вибори до ВР УРСР.

 

Екзаменаційний білет №15

1)Дайте характеристику польсько-литовським уніям (1569 і 1596рр.) та їх вплив на долю українського народу.

Зовнішня політика: «Нове політичне мислення»

У роки перебудови значних змін зазнала і зовнішня політика СCСР. У 1985 році замість А. А. Громика новим міністром закордонних справ став Е. А. Шеварднадзе. Стагнація економіки викликала потребу в кредитах, і відсутність можливості витримувати гонку озброєнь змушувала М. С. Горбачова шукати більш гнучкий зовнішньополітичний курс. У зв'язку з цим їм була запропонована концепція так званого «нового політичного мислення». Основними ідеями «нового політичного мислення» стали:

• пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими;

• відмова від висновку про розкол світу на дві ворогуючі суспільно-політичні системи;

• відмова від силових методів вирішення міжнародних проблем; підкреслювалося, що у світі накопичений величезний ядерний потенціал, здатний багаторазово знищити нашу планету, тому пропонувалося виключити з міжнародних відносин застосування сили, а в озброєннях виходити з принципу розумної достатності;

• відмова від принципів пролетарського інтернаціоналізму (тобто «світової революції»);

• зазначалося, що у світі існують глобальні проблеми виживання, вирішити які не під силу одній або кільком країнам (екологія, охорона здоров'я, проблема харчування і т.п.).

у ході цієї зустрічі було досягнуто домовленості про ліквідацію в Європі радянських та американських ракет середньої та малої дальності; створювалася система взаємного контролю; поступки Радянського Союзу були більш значними, ніж поступки США (США ліквідували 869 ракет, а СРСР 1752); причиною тому стало прагнення СРСР якомога швидше скоротити озброєння та військові витрати, адже це розглядалося як спосіб вирішення фінансових проблем; крім того, на цій зустрічі було досягнуто домовленості про припинення американської допомоги моджахедам і виведення радянських військ з Афганістану; остаточний вивід радянських військ з Афганістану відбувся 15 лютого 1989 року;

• у Москві (1988).

У 1988 році, коли Р. Рейган уже закінчував свою каденцію на посаді президента США, М. С. Горбачов провів на Мальті зустріч з новообраним президентом США - Джорджем Бушем-старшим. На цій зустрічі було офіційно заявлено, що «холодна війна» закінчилася. Навесні 1989 року в СРСР було прийнято рішення про скорочення на 500 тис. осіб армії і на 14,2% витрат на оборону. Почалася конверсія військового виробництва, тобто переведення військових заводів на випуск мирної продукції.

Влітку 1989 року М.С. Горбачов відвідав з офіційним візитом Пекін, після чого значно поліпшуються відносини СРСР і Китаю. СРСР також припиняє підтримувати революційні сили в Ефіопії, Анголі, Мозамбіку, Нікарагуа. Скорочуються обсяги допомоги країнам «третього світу».

Серйозні зміни відбуваються у відносинах Радянського союзу з соціалістичними країнами. СРСР відмовляється від втручання у справи союзників з Організації Варшавського договору (ОВД). У 1988-1989 роках починається загальне виведення радянських військ з території цих держав. Позбавлене підтримки Радянського Союзу керівництво цих країн не змогло протистояти зростаючому невдоволенню. Масові виступи призвели до краху колишніх режимів Угорщини (1988), Польщі (1988), Чехословаччини (1989), Румунії (1989), Болгарії (1989). Повалення соціалістичних урядів у всіх цих країнах, крім Румунії, відбувалося мирним шляхом, що дало привід назвати ці події «оксамитовими революціями». У результаті «оксамитових революцій» у колишніх соціалістичних країнах були створені демократичні органи влади і почався перехід до ринкової економіки і приватизація підприємств.

ринкова фразеологія.

.Зовнішня політика (1990-1991)

Внутрішньополітична криза СРСР у 1990-1991 рр. ослабляла зовнішньополітичні позиції СРСР. Радянський Союз практично самоусунувся від вирішення регіональних конфліктів, зокрема в ірако-кувейтській війні та операції «Буря в пустелі» (січень 1991).

Змінюється і політична карта Європи. Від Югославії відокремилися незалежні Словенія, Хорватія та Македонія. Сербія та Чорногорія залишились у складі Югославії, в Боснії і Герцеговині почалася війна на ґрунті міжнаціональних суперечностей. 3 жовтня 1990 відбулося об'єднання Німеччини. Ще в листопаді 1989 року була зруйнована Берлінська стіна. Під час зустрічі з канцлером Г. Колем (лютий, 1990) М. С. Горбачов запропонував йому «взяти процес об'єднання Німеччини у свої руки» і погодився на об'єднання Німеччини без усяких умов. У результаті об'єднана Німеччина стала членом НАТО, що укріпило цей блок. Натомість СРСР отримав економічну допомогу в розмірі 10 млрд. марок на облаштування виведених з території Німеччини радянських військ, які, до речі, згодом осіли в комерційних банках і до військовослужбовців так і не дійшли.

В умовах, коли в усіх країнах Східної Європи відбувся крах комуністичних режимів, втрачає значення співробітництво СРСР з цими країнами. 28 червня 1991 припинила своє існування Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). З розпадом РЕВ Радянський Союз втрачає своїх торгових партнерів. Частка країн Східної Європи у зовнішньоторговельному обороті СРСР скорочується з 50 до 16%. Крім того СРСР у рамках РЕВ втратив економічну інтеграцію з цими країнами, що важко відбилося на економіці країни. В умовах поглиблення економічної кризи в СРСР на початку 1990-х років М. С. Горбачов був змушений звернутися до фінансової допомоги країн Західної Європи та США. Активізувалися державні зв'язки Радянського Союзу і країн Європейської економічної спільноти, а СРСР був прийнятий в Міжнародний валютний фонд.

 

Екзаменаційний білет №16

1)Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?

Адміністративна карта Наддніпрянщини у передвоєнний період

Революція 1905—1907 років вплинула на життя тогочасного суспільства, однак вона не змінила основного напрямку його розвитку, який диктувався вимогами і законами ринкового господарства. Найбільш негативним були наслідки поразки революції у політичній сфері. Встановлювався надзвичайний стан, суворо заборонялися демонстрації, мітинги, збори. По всій країні діяли військові трибунали. У підпілля пішли політичні організації. Посилилися репресії проти українства. Заборонялося викладання українською мовою в освітніх закладах, українські громади та клуби, більшість організацій «Просвіти» та практично всі основні українські періодичні видання були ліквідовані. Натомість за широкої підтримки влади бурхливу діяльність розгорнули шовіністичні організації, зокрема «Клуб русских националистов», заснований у Києві в 1908 році.

Широкого розголосу набула «справа Бейліса» — судовий процес, організований у Києві в 1913 року над євреєм, який звинувачувався у ритуальному вбивстві православної дитини. Преса здійняла антисемітську кампанію. Проте на захист Бейліса виступила демократична громадськість, прогресивна інтелігенція, письменники. Врешті-решт суд вимушений був виправдати Бейліса.

Після поразки Революції 1905—1907 років український визвольний рух опинився в складному становищі. Розпадається Українська радикально-демократична партія. Разом із тим частина діячів Української соціал-демократичної робітничої партії, зокрема Симон Петлюра, Валентин Садовський, беруть участь у створенні міжпартійного політичного блоку — Товариства українських поступовців (ТУП). Активними діячами Товариства були Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Євген Чикаленко, Дмитро Дорошенко, Людмила Старицька-Черняхівська та ін. Найближчим своїм завданням ТУП вважало українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви. Політичну лінію Товариства проводила газета «Рада». Значна увага приділялася відстоюванню українських інтересів у Державній Думі. Найбільш реакційна за своїм складом третя Державна Дума відхилила питання про українську мову навчання в початкових школах, а також про вживання української мови в судах. У 1913 році, коли була скликана четверта Дума, ТУП у своїх домаганнях заручилося підтримкою фракцій трудовиків та кадетів. Проте консервативна більшість Думи знову заблокувала ці питання.

 

Розселення українців Російської імперії на 1897 рік

Утиски з боку царського уряду продовжувалися й надалі. У 1914 році уряд заборонив святкування дня народження Тараса Шевченка. Це викликало хвилю протестів по всій Україні. Слова обурення пролунали навіть у Державній Думі. Тут вперше розгорнулася гостра дискусія з українського питання, і це справило велике враження не тільки в Думі, а й поза її межами. Незважаючи на репресії з боку влади, українське студентство у березні 1914 року вийшло на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами.

Активну роботу проводили соціал-демократи по підготовці до відзначення 1 Травня. Вони розповсюдили прокламацію ЦК РСДРП. Київська, Харківська, Катеринославська, Полтавська і Миколаївська партійні організації випустили листівки з закликом відзначити 1 Травня політичним страйком. У день 1 травня 1914 року в Україні відбулося 85 політичних страйків з більш як 30 тис. учасників. Найбільше страйків сталося в Харківській і Київській губерніях.

Таким чином, напередодні Першої світової війни в Україні назрівала революційна ситуація. Протягом першої половини 1914 року Україні сталося понад 300 страйків, в числі яких понад 70% було політичними. У страйках взяли участь близько 95 тис. чоловік.

Усього за період нового революційного піднесення (1910 — перша половина 1914 року) в Україні відбулося 978 страйків з числом учасників близько 330 тис. чол. [1]

Поступово український національний рух набирав нових сил. Але цей процес припинив початок Першої світової війни.

Західна Україна

Одним з найхарактерніших проявів життя в Галичині було пробудження соціальної активності українського селянства. У 1902 році Східна Галичина була охоплена сільськогосподарським страйком, в якому взяли участь близько 200 тисяч селян. Основними вимогами страйкарів були підвищення заробітної плати польськими поміщиками під час сільськогосподарських робіт та припинення втручання польської адміністрації в еміграцію селян і робітників в Америку. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер і був спрямований проти польського панування в краю. Він завершився повною перемогою селян і показав зразок національної солідарності. Це цілковито змінило загальний баланс сил двох головних галицьких національностей: якщо польська еліта, зберігаючи свою політичну монополію в краю, й далі переважала українську, то українське селянство своєю організованістю і національною свідомістю значно перевищувало польське.

територія України, що на 1914 рік входила до складу Увстро-Угорщини (Західна Україна)

Усі свої здобутки українцям доводилося виборювати у впертій боротьбі з польською адміністрацією та польськими політичними силами краю. Українсько-польські стосунки на початку ХХ століття набрали гостро конфліктного характеру, характеру неоголошеної війни, найвиразнішими проявами якої стали замах на Івана Франка 1897 року, криваві розправи над українськими виборцями, вбивство галицького намісника графа Андрія Потоцького українським студентом у 1908 році та вбивство польськими студентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка у 1910 році. Політична боротьба точилася навколо двох питань: створення українського університету у Львові та проведення виборчої реформи, яка б збільшила представництво українців у галицькому сеймі. У лютому 1914 року завдяки активним діям митрополита Андрея Шептицького був укладений польсько-український компроміс, згідно з яким українці повинні були одержати третину місць у галицькому сеймі і повноправне представництво у різних сеймових комісіях. Поляки зобов'язалися не чинити перешкод заснуванню українського університету у Львові.

У березні 1913 року виникло військове товариство «Січові стрільці». До початку першої світової війни таких товариств налічувалось близько ста.

«Січі» вели культурно-освітню роботу. Вони, зокрема, брали участь у шевченківських ювілеях. З їх ініціативи були відкриті пам'ятники Т. Шевченку у Вовчинці, Надієві, Микулинцях, Вовчківцях, Косові та в інших містах і селах Галичини. 100-річний ювілей Кобзаря вони використали і в політичних цілях. 28 червня 1914 року спортивні й військові «Січі» провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України. [2]







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.205.96.39 (0.016 с.)