ТОП 10:

Серпневий путч (19-22 серпня 1991)



Детальніше: Серпневий путч

Щоб зірвати підписання цього договору і зберегти свої владні повноваження, частина вищого партійно-державного керівництва СРСР спробувала захопити владу. 19 серпня вони оголосили, що М. С. Горбачов, який перебував на відпочинку в Форосі, нібито не може виконувати обов'язки Президента СРСР «за станом здоров'я» і тому його повноваження переходять до віце-президента Г. І. Янаєва. В окремих місцях країни було введено надзвичайний стан. На вулиці Москви та деяких інших великих міст були введені війська, включаючи танки. Майже всі центральні газети (за винятком «Правди», «Известий», «Праці» та деяких інших) були заборонені. Припинили роботу всі канали Центрального телебачення, за винятком 1-ї програми та майже всі радіостанції. Діяльність усіх партій, крім КПРС, була припинена. Навколо будівлі Верховної Ради РРФСР («Білого дому») були сконцентровані війська, які повинні були зайняти будинок, розігнати парламент і заарештувати найбільш активних його учасників.

Очолив переворот Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) (по-російськи ГКЧП) в такому складі:

  • Геннадій Янаєв (в. о. Президента СРСР)
  • Дмитро Язов (міністр оборони СРСР)
  • Володимир Крючков (голова КДБ СРСР)
  • Валентин Павлов (прем'єр-міністр СРСР)
  • Борис Пуго (міністр внутрішніх справ СРСР)
  • Олег Бакланов (секретар ЦК КПCС, перший заступник голови Ради Оборони)
  • Василь Стародубцев (голова Селянської спілки СРСР)
  • Олександр Тізяков (президент Асоціації держпідприємств)

 

Головне завдання перевороту ДКНС бачив у відновленні в СРСР порядків, які існували до 1985 року, тобто в ліквідації багатопартійності, комерційних структур і знищенні паростків демократії. Проте переворот не вдався. Населення Москви в основному відмовилося підтримати ДКНС, армія ж не захотіла застосовувати силу проти громадян своєї держави. Б. М. Єльцин оголосив себе виконуючим обов'язки Президента СРСР, на противагу Янаєва. Вже 20 серпня навколо «Білого дому» виросли барикади, на яких знаходилося декілька десятків тисяч осіб, частина військових підрозділів перейшла на бік противників ДКНС. 22 серпня путч зазнав поразки, а члени ДКНС були заарештовані. М. С. Горбачов повернувся з Форосу (де його тримали під арештом за вказівкою ДКНС) і відновив свою владу.

[ред.] Остаточний розпад СРСР

Після поразки путчу розпад СРСР прийняв неконтрольованого характеру. Політичні лідери багатьох республік заявляють про відділення від СРСР (до 16 грудня це зробили всі союзні республіки). У вересні 1991 колишнього Радянського Союзу вже фактично не існувало. Латвія, Литва та Естонія стали повністю незалежними державами, їх офіційно визнала влада СРСР. Грузія, Вірменія, Україна і Молдова також прагнули проводити повністю незалежний курс.

Вихід республік зі складу СРСР:

  • Литва - 11 березня 1990
  • Латвія - 4 травня 1990
  • Грузія - 9 квітня 1991
  • Естонія - 20 серпня 1991
  • Україна - 24 серпня 1991
  • Білорусь - 25 серпня 1991
  • Молдова - 27 серпня 1991
  • Азербайджан - 30 серпня 1991
  • Киргизія - 31 серпня 1991
  • Узбекистан - 31 серпня 1991
  • Таджикистан - 9 вересня 1991
  • Вірменія - 21 вересня 1991
  • Туркменістан - 27 жовтня 1991
  • Росія - 12 грудня 1991
  • Казахстан - 16 грудня 1991

Вищими органами влади в суверенних республіках стали республіканські Верховні Ради, реальна влада все більше почала концентруватися в руках республіканських президентів. Прискорило ліквідацію СРСР і погіршення економічного становища. Республіки втомилися від нерішучості центру і вважали, що краще вибиратися з кризи поодинці. Спроби президента М. С. Горбачова зберегти об'єднання радянських республік у якій-небудь державній формі виявилися безрезультатними.

Розпад СРСР завершили Біловезькі угоди. 8 грудня 1991 керівники трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками СРСР, оголосили, що Союз РСР як «суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Згодом було погоджено спільну заяву про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), щоб дати змогу приєднатися до неї іншим республікам. 21 грудня 1991 на зустрічі в Алма-Аті глави 11 колишніх республік СРСР підписали Декларацію у підтримку Біловезьких угод і заявили про створення Співдружності Незалежних Держав з координуючими функціями і без будь-яких спільних законодавчих, виконавчих чи судових органів. Від участі в СНД ухилилися республіки Прибалтики, а також Грузія (яка увійшла туди пізніше, але згодом знову вийшла). У зв'язку з припиненням існування СРСР, 25 грудня 1991 о 19 годині Президент СРСР М. С. Горбачов виступив на телебаченні, заявивши про складання своїх повноважень "з принципових міркувань". Радянський союз остаточно припинив своє існування 26 грудня 1991, коли саморозпустилася Рада Республік Верховної Ради СРСР - останній союзний орган.

Екзаменаційний білет №3

1) Які ви знаєте гіпотези щодо походження назв “Русь” та “Україна”? Як в українській історіографії висвітлюються проблеми походження Київської Русі?

Українські та російські дослідники здавна намагалися розгадати етимологію слів "руси", "роси", "Русь". Щодо походження хороніма (назви країни) "Русь", з грецької "Росія", умовно сформувалось понад 10 концепцій: 1) Варязько-норманська, за якою русами були варяги - "північні веслярі", "мореплавці"; 2) кельтська; 3) полябсько-поморська (від назви західнослов'янських племен); 4) пруськолитовська; 5) русинська - від ріки Рус, що впадає в озеро Ільмень; 6) руська - в основі якої лежить прикметник "русий"; 7) грецька (простонародна) - від прикметника (роос) - червоний, рудий, русявий; 8) латинська: "ruz" - "село"; 9) роксоланська, що своїм походженням завдячує світловолосим аланам (іраномовним племенам сарматського походження); 10) версія, за якою назва " русь" - похідна від етнічної назви населення, що проживало над річкою Рось (над гирлом, де вона впадає в Дніпро стояло місто Родень).

В будь-якому випадку більшість етимологів (мовознавців) признає, що назва "Русь" не має слов'янського походження. Вона прижилась у Київській державі. Зупинимося на найбільш цікавих гіпотезах.

Ми не можемо скидати з рахунку ту роль, яку відіграли нормани в організації Київської держави. Хоча ще радянська історіографія спростувала твердження норманістів (послідовників норманської теорії) про те, що засновниками Київської Русі були нормани (німецькою "nord" - північ, у літописах - варяги). Михайло Грушевський припускав лише певний вплив варязької військової організації на об'єднання давньоруських земель під владою Києва. Спробуємо розібратись. На початку ІХ століття нормани здійснюють ряд вдалих походів на Західну Європу, де вони засновують свої держави: у Франції - Нормандію, на Середземному морі - Норманське королівство. Близькі до цих західноєвропейських подій розповіді літописів про створення держави в землі словенів. Так, в "Повісті минулих літ" говориться, що в 859 році варяги прийшли із замор'я, "поклали данину на чудь і на словенех; на мери и на веси кривичах". У 862 році ці племена "изгнаша варяги за море", але не змогли самі зорганізувати державу і вирішили звернутися до інших варягів за допомогою. На це відгукнулися три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. По смерті братів Рюрик став єдиновладним князем. Так, на півночі в середині ІХ століття постала напівфінська держава - Новгородська, яка охоплювала слов'янські землі (словени, кривичі) та фінські (меря, весь, мурома).

Цей факт дав життя так званій норманській теорії, яка відмовляє східним слов'янам в здатності самостійно створити державу. Підвалини цій теорії заклав Нестор в "Повісті минулих літ", а створили її німецькі вчені - Баєр, Мілллер та Шльоцер, які працювали в Російській академії наук, починаючи з 1724 року. Ми не будемо детально зупинятись на критиці цієї теорії відносно поляно-руської державності, варто пригадати постать київського князя Оскольда, правління якого передувало утвердженню на київському престолі у 882 році новгородського князя Олега; і слов'янське походження якого виводили ще радянські історики (О. Шахматов, Б. Рибаков). Ще в Бертинській хроніці є запис 839 року про київського князя. А "Повість минулих літ" розповідає, як у 866 році князі Оскольд і Дір ходили на Царград, зруйнували околиці цього міста. Про цей похід говорять і візантійські джерела. В анонімній візантійській хроніці, яку опублікував Ф. Кюмон, подається точна дата нападу Русі - 18 червня 860 року. Костянтин Порфірородний згадує договір між імператором Василем і Руссю ( Оскольдом ) - 873-874 рр. На ці ж роки припадає затвердження першого Рафальштеттенського митного статусу, датованого часами короля Карльома (880 р.) або Людовика Німецького (876 р.), яким регламентовано мито з товарів, що прибули до Баварії з Русі. Отже, походи Оскольда принесли Києву визнання. Тому 882 рік - це не рік створення держави у східного слов'янства, а рік військового перевороту, коли на княжому престолі з'являється династія Рюриковичів (князь Олег). З Києва, а не з Новгорода пішло об'єднання слов'ян.

Один із сучасних дослідників Г.Василенко наводить численні факти про те, що слова "роси", "руси", "рутени" чи "рутини" - кельтського походження. Ще в першому столітті до нової ери, коли Юлій Цезар оволодів Галлією, він завоював кельтське плем'я, яке римляни назвали бастарни, а самі себе ці бастарни називали рутинами. Розгромлене плем'я рутинів розділилось на дві частини. Одна з них іде в Прикарпаття, зливається тут з слов'янами, передає їм свою назву. Інша частина рутенів пішла на Подунав'я, де разом з кочовими народами воювала з Візантією. З часів Мітрідатових війн кельтів було багато в римських гарнізонах на території сучасної України, в Криму, в Тмутаракані, а коло Дністра ще більше. Після розгрому кочівників рутини пішли на схід, у причорноморські степи і осіли між болгарськими та слов'янськими землями. З того часу, з першого століття нової ери, зникає назва "рутини", а замість неї з'являються інші - роксолани, росомани, роси, руси. Русичі за 100 років до Рюрика в 750-760 роках зробили похід із князем Бравлином на територію колишнього Боспорського царства, де тоді політично панували хозари. Тоді в Сурожі (Судак) князь Бравлин та бояри хрестилися. Академік Васильєвський дійшов висновку, що це була Русь, або Тмутараканська, або Придніпрянська. Знахідка житія св. Георгія Амастридського , яке написане не пізніше 842 р., дала новий факт морського походу Русі в Малу Азію на м. Амастру. В 858-860 р. св. Кирило знайшов у Корсуневі Євангеліє й Псалтир "рускими словеси і рускими букви". Мармурова плита 590 р., знайдена в Тамані, має грецький напис майже цілком слов'янськими літерами, якими потім писали в Києві. Це наводить на думку, що Кирило взяв собі за основу для слов'янського алфавіту боспорський алфавіт. І якраз тут, в колишньому Боспорському царстві, багато тризубів і геометричних монограм на монетах, починаючи з І аж до VІ століть. Звідси до Києва занесено титул князя - кагана, й цілком ймовірно, тризуб (герб), якщо кельти або греки не занесли його раніше.
Термін "Русь" не поширився на північні землі навіть тоді, коли Київська Русь об'єднала їх в єдиній державі. Значно пізніше, в другій половині ХІV ст., даний термін як стосовно назви народності, так і державності було присвоєно Московською державою. Це було зроблено з метою, щоб надати Великомосковському князівству величі "третього Риму" (другий Рим - Візантія). Сам гідронім "Москва" походить від мерянського словосполучення "МОСКА АВА" = "ведмедиця" або від фінських слів "MUSTA AXA" = "КАЛАМУТНА ВОДА". Також з вотських слів ця назва перекладається, як "МОСКА" = "ТЕЛИЦЯ" і "ВА" = "ВОДА", інакше "КОРОВ'ЯЧА КАЛЮЖА". Щоб приховати чужий вплив на найменування імперії, "Радянська енциклопедія історії України"(Київ, 1969 р.) пояснює, що хоронім "Росія" існував ще з кінця ХV ст. і входив до титулу великих московських князів. Там же сказано, що серед росіян виділяються етнографічні групи: помори (над Білим морем), мещера(північна частина сучасної Рязанської області), меря, весь, мурома, череміси, різні групи козаків над Доном, Уралом, на Кубані й у Сибіру. Насправді, як політичний термін назву "Російська імперія" встановлено 1721 року Петром І для всіх земель Московського царства й завойованих територій. До ХV ст. в басейні ріки Оки та горішньої течії Волги жили чудь, меря, весь, мурома, мещери та інші фінські племена, що заселяли цю територію. Сюди з ІХ ст. проникали й слов'янизували угрофінів ільменські слов'яни, кривичі і в'ятичі. Літописець ХІ ст. згадує, ще такі племена: лівь, водь, ямь, чуху, пермь, мордву, мокшу, юргу, пєчору, карель, зирянь, єрзю, самоядь, які не мали ніяких законів, моралі, жили в землянках, їли сире м'ясо і сиру рибу, не знали рільництва. Ще візантійські (грецькі) хроністи Московський історик-марксист Михайло Миколайович Покровський (1861-1932) твердив, що в його часи в жилах російського народу текло в його часи щонайменше 80 % фінно-татарської крові. На захід від них жили предки білорусів, литовців і латишів. На суміжних землях вони розчинилися без сліду в угро-фінському морі. Отже, ця нова держава не була генною Руссю, а конгломератом багатьох неслов'янських племен під керівництвом Київської князівської династії.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.91.106.44 (0.006 с.)