ТОП 10:

М. Костомарова, була демократичною республікою.



Одну з найславетніших сторінок в історію України вписало козацтво. Вчені по-різному визначали час появи цього соціального феномена нашої історії. Переважна більшість радянських істориків зародження українського козацтва виводила з першої згадки про нього на Поділлі під 1489 p., інші (Грушевський) вбачали його ще в давньоукраїнських бродниках і берладниках. На глибинне національне коріння запорізького воїнства вказували в 1621 р. ієрархи української православної церкви: «Це ж бо те плем'я славного народу руського, з насіння Яфетового, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало. Це ж вони за Володимира, монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірік». Таке усвідомлення людьми національної основи козацтва забезпечило йому всенародну любов і шану, хоч для цього й потрібне було не одне століття.

Термін «козак» на письмі вперше вжито в «Таємній історії монголів» під 1240 р. для означення людини самітньої, не зв'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю. У словнику половецької мови це слово під 1303 р. трактувалося як «страж», «конвоїр». У збірці коротких житій святих під 1308 р. розповідалося про вбивство козаками якогось Альмачі. Тобто в термін «козак» вкладався різний зміст. Така вже доля слів і понять. Як і люди, вони з'являються на світі, живуть і відмирають З'явившися в пратюркській мові, слово «козак» поступово набуло в українського народу значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України, оборонця православної віри.

Поява козацтва мала під собою два основних взаємопов'язаних чинники: природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської й духовної свободи та необхідність захисту краю від татар. Щоб дістати повну свободу дій і уникнути податкового ярма, найсміливіші і найпідприємливіші селяни й міщани Волині, Поділля та Київщини почали дедалі частіше тікати на прикордонні зі степом українські землі. Ще здавна на них чи не щоліта відходники-промисловики добували рибу, шкури, мед та інші дари природи. Втікачі та відходники осідали й заводили господарство на благодатних землях Поділля й Південної Київщини, які вражали сучасників своїм багатством. По Україні ширилися чутки про величезні на них врожаї зернових, трави ростом з людину, ріки, повні риби, яка своїми тілами не давала навіть веслу впасти на воду, ліси, переповнені бортними деревами з медом. У полях і лісах водилося стільки диких коней, оленів, кіз та іншої дичини, що на неї полювали заради шкур і хутра, а не м'яса. Зрозуміло, що таке багатство не могло не приваблювати людей. І ніщо не могло втримати сміливців у їхній жадобі до багатства й волі.

Але життя в цьому благодатному краї проходило на грані смертельного ризику. Майже щорічні вторгнення татарських орд завдавали непоправної шкоди насамперед господарству й життю мешканців пограничної зі степом території. Тому вони воліли займатися тими видами господарства, які не так терпіли від ворожих нападів, насамперед мисливством, рибальством і бортництвом. У другій половині XV ст. збільшується кількість зимівників і слобід на Південному Бузі, Синюсі, Дніпрі, Трубежі, Сулі. З поодиноких жителів і втікачів утворюється соціальна група людей під назвою «козаки», яка починає відігравати помітну роль на пограниччі України зі степом. Вперше на центральних українських землях козаки згадуються під 1489 p., коли вони допомагали війську сина польського короля Яна Ольбрехта наздогнати татарський загін на Брацлавщині. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тягинею, а в 1499 р. мали віддати київському воєводі десятину зі своєї здобичі, взятої під Черкасами. Тобто ареал поширення козацтва наприкінці XV ст. сягав Середнього Подніпров'я. Хоча, можливо, козаки мешкали тут і раніше.

Для захисту від ворожих нападів козаки будували «городці», робили засіки або «січі» з повалених дерев. Таких укріплень було чимало, але жодне з них не могло витримати натиску значних сил противника. Перша велика січ з кам'яним замком з'явилася на о. Хортиця між 1552 — 1556 pp. її спорудили козаки з ініціативи Дмитра Вишневецького. Сам Вишневецький, хоча й походив з великокнязівського роду Гедиміновичів, мав великі маєтності на території сучасної Тернопільщини й обіймав високу адміністративну посаду, відзначався великою любов'ю до України. Він захищав Волинь і Поділля від татарських набігів, брав участь у багатьох сутичках і битвах з нападниками. Ставши наприкінці 40-х років XVI ст. канівським і черкаським старостою, Вишневецький майже без допомоги польсько-литовського уряду збудував на о. Хортиці замок, який став не тільки фортифікаційною твердинею, а й відкрив нову, козацьку сторінку в історії України. Є й інші точки зору на місце побудови першої січі.

Екзаменаційний білет №2 1)Дайте характеристику польсько-литовським уніям (1569 і 1596рр.) та визначення їх наслідки для українського народу.

Польсько-литовська унія — зв'язок Королівства Польського і Великого Князівства Литовського. Розпочався союз цих двох країн з Кревської унії 14 серпня 1385 року. До 1569 року це була персональна унія. Найсильнішою була Люблінська унія 1569 року. Союз Польщі і Литви розпався з першим поділом Речі Посполитої 1772 року.

Лю́блінська у́нія 1569 (від лат. unia — союз) (пол. Unia lubelska; лит. Liublino unija; біл. Лю́блінская у́нія) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.245.126 (0.005 с.)