Дайте характеристику ознак козацько-гетьманської держави. Які факти свідчили про посилення “російського фактору”?

· Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.

· І етап (1708–1728) – форсований наступ на українську автономію. Після переходу Мазепи до шведів російський цар вирішив остаточно «прибрати Україну до рук».

· 1) Він видає універсал, у якому обіцяє українському народові всілякі милості та свободи, наказує обрати нового гетьмана.

· 2) У цей час Петро І потураннями та подачками задобрює старшину, надсилає подарунки та гроші на Запорожжя. Це посіяло незгоду між полковниками і гетьманом.

· 3) У 1708 p. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708–1722).

· Риси наступу: обмеження влади гетьмана та контроль за нею економічні експлуатація демографічного потенціалу культурні обмеження

· Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722–1724), людини енергійної, палкого оборонця української автономії. Він проводить судову реформу (Генеральний суд стає колегіальним, розгортає боротьбу з хабарництвом, встановлює порядок апеляцій).

· II етап (1728–1734) – повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон'юнктуру. Був обраний новий гетьман Д. Апостол (1727–1734). У 1728 р. в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 p.

· III етап (1734–1750) – посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів.

· IV етап (1750–1764) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 p. -останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети – К. Розумовський. 1754р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 p. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 p. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. О. Субтельний вважає, що «за Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії». Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд.

· V етап (1764–1783) – остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу». У 1775 p. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, у 1783 p. юридичне оформлено кріпацтво.

· Російський фактор

· Саме у той час до Києва для переговорів прибули міністри Тимчасового уряду — Олександр Керенський, Михайло Терещенко та Іраклій Церетелі. В складних переговорах з Центральною Радою йшов пошук компромісу. Ситуація з полуботківцями на цьому фоні виглядала не лише невчасною, непривабливою, а й просто розпачливою. Можна зрозуміти Михайла Грушевського, який на засіданні Центральної Ради 28 червня 1917 року на запитання про ситуацію з полуботківцями ухильно відповів, що УГВК у цьому питанні ввійшов у необхідні зносини з відповідними інституціями.

· Насправді ж, Генеральний комітет вдався до одного з найбільш відчайдушних, водночас ризикованих кроків — розпорядився зовсім припинити видавати їжу полуботківцям. У відповідь ті, 29 червня 1917 року, провели демонстрацію біля будівлі Центральної Ради.

·

·