Тема 5. Основи організації фінансів підприємств

 

1.1. Сутність фінансів підприємств, принципи їх організації та зміст

Економічну природу фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у господарюючих суб'єктів у про­цесі їх створення і здійснення виробничо-фінансової діяльності. До таких видів відносин належать:

• грошові відносини між підприємствами та їх засновниками, які виникають при формуванні статутного фонду (капіталу), — одер­жання грошей з Державного бюджету, надходження пайових вне­сків та ін. Статутний капітал — головне джерело формування влас­них коштів підприємства. За його рахунок формуються основні фонди й обігові активи підприємств.

Сума статутного капіталу державного і муніципального підпри­ємств відображає розмір статутного фонду, а акціонерного това­риства — суму випущених ним акцій;

• грошові відносини між підприємствами та іншими суб'єктами господарювання (постачальниками, покупцями, будівельними та іншими організаціями), які виникають у процесі купівлі-продажу продукції, надання послуг тощо;

• грошові відносини між підприємствами та різноманітними ланками фінансово-кредитної системи відповідно до внесків у ці ланки (бюджет, централізовані фонди тощо) різних видів подат­ків і платежів і отримання з них коштів на різні цілі. Сюди ж належать фінансові відносини підприємств з установами банків, які виникають у процесі отримання і погашення кредитів, здійс­нення безготівкових розрахунків, а також відносини з органами майнового і особистого страхування по лінії сплати до них підпри­ємствами страхових внесків і отримання від них відповідних стра­хових відшкодувань. До цієї групи включаються й відносини під­приємств із фондовим ринком та інвестиційними фондами;

• грошові відносини між підприємством і зайнятими на ньому працівниками з приводу формування фонду оплати праці, її ви­плати, матеріального заохочення; виплати дивідендів по акціях, а та­кож стягування грошей за нанесений збиток і утримання податків;

• грошові відносини в середині самих підприємств, які виникають при розподілі отримуваних доходів і накопичень, формуванні різ­номанітних фондів грошових коштів. Так, при розподілі отримува­ної виручки, її частину підприємства спрямовують, передусім, на відшкодування вартості спожитих у виробництві основних і обі­гових фондів, потім на відшкодування живої праці, а з частини, яка залишилась, формують чистий дохід (прибуток), з якого утво­рюють і поповнюють відповідні резерви і фонди: резервний фонд, статутний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд соціального розвитку, фонд матеріального стимулювання, фонд дивідендів (в акціонерних товариствах) тощо.

Об'єктом фінансів підприємств виступають грошові відносини, пов'язані з отриманням доходів і накопичень, їх розподілом, формуван­ням і використанням відповідних фондів грошових коштів. Суб'єк­тами є підприємства і організації, установи (банківські і бюджетні), позабюджетні фонди та інші господарюючі суб'єкти.

Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів виступа­ють гроші, які лежать в основі функціонування відповідних видів грошових відносин підприємств.

Таким чином, фінанси підприємств — це система грошових від­носин, які виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів грошових коштів.

Матеріальною базою фінансів підприємств є виробництво. Тобто в процесі виробництва продукції, її продажу формуються відповідні доходи підприємств, фонди грошових коштів. Фінанси підприємств і виробництво взаємопов'язані між собою і впливають один на одного. Чим міцніша економіка підприємств, тим стійкіший їхній фінансо­вий стан. Тобто стійкість фінансового стану підприємств забезпечу­ється зростанням виробництва і підвищенням його ефективності.

Матеріальним змістом фінансів підприємств є фонди грошових коштів, які створюються в підприємствах при розподілі їх доходів і накопичень.

Призначення фінансів підприємств — забезпечити фінансови­ми ресурсами безперервність процесу виробництва господарюючих суб'єктів, розширення їх виробничих фондів (основних і обігових), спричиняти активний вплив на зростання продуктивності праці, зни­ження собівартості продукції, зростання накопичень і підвищення ефективності виробництва.

Управління фінансами підприємств — це управління грошовими відносинами у сфері формування, розподілу та більш ефективного використання грошових доходів, прибутку та фінансових ресурсів підприємства загалом.

Під організацією фінансів підприємств розуміють систему еко­номічних заходів щодо визначення доходів, накопичення фінансових ресурсів, їх розподілу за відповідними напрямами з метою своєчас­ного і в повному обсязі здійснення усіх видів платежів (розрахунків), фінансування розвитку виробництва, соціальної сфери та здійснення фінансового контролю за діяльністю підприємств.

Головними принципами, на основі яких базується організація фі­нансів, є:

• демократичний централізм;

• плановість;

• господарський (комерційний) розрахунок;

• самофінансування.

 

1.2. Функції фінансів підприємств і їх характеристика

Фінанси підприємств як економічна вартісна категорія свою дію в процесі відтворення виявляють через дві головні функції: розподіль­чу і контрольну.

Розподільча функція фінансів. Валовий внутрішній продукт, що виробляється в країні, належить для споживання учасниками проце­су виробництва та ін. Проте перед споживанням він обов'язково має бути розподілений між державою, підприємствами і населенням. Роз­поділ валового продукту, утворюваного в сфері матеріального вироб­ництва, відбувається, передусім, в підприємствах та інших господа­рюючих суб'єктах за допомогою застосування розподільчої функції фінансів.

Розподільча функція фінансів підприємств виявляється в розподі­лі отримуваних господарюючими суб'єктами виручки, інших доходів і накопичень за відповідними напрямами. Так, отримувана виручка,

насамперед, спрямовується на відшкодування вартості використаних у процесі виробництва засобів виробництва. Частина, що залиши­лась, — валовий дохід — розподіляється на фонд оплати праці робіт­ників сфери матеріального виробництва і чистий дохід (прибуток). Отриманий чистий дохід (прибуток) розподіляється, передусім, на сплату відповідних податків і платежів до бюджету, а частина його, що залишилась, — на утворення резервів і фондів підприємства.

Контрольна функція фінансів підприємств виявляється в конт­ролі за виконанням підприємствами обсягів виробництва і продажу продукції, отриманням прибутку, за формуванням і цільовим вико­ристанням фондів грошових коштів, фінансових ресурсів підпри­ємств.

Фінансовий контроль охоплює всі сторони господарської діяль­ності підприємств, зокрема, розподіл, перерозподіл, утворення і ви­користання всіх видів ресурсів.

Фінансовий контроль — це контроль гривнею за формуванням і раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів на кожному підприємстві та в народному господарстві країни загалом. Мета контролю — перевірка збереження і правильності витрачання матеріальних і фінансових ресурсів, згідно з чинним законодавством і нормативними документами, викриття і запобігання порушенням в їхньому використанні.

Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств здійснюється як органами управління, так і відомствами всіх рівнів за різними напрямами:

• державними структурами — по лінії отримання обсягів прибутку, правильності вирахування і своєчасності сплати податків і плате­жів до бюджету та централізованих позабюджетних фондів;

• установами банків — при кредитуванні і здійсненні розрахунків підприємств тощо.

 

1.3. Фінансові ресурси підприємств, їх склад і характеристика

Позичені кошти — це кошти, які отримує підприємство на визна­чений термін, за плату і на умовах повернення. Формуються вони переважно за рахунок довгострокових та короткострокових кредитів банку.

Залучені кошти — це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обі­гу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгова­ності.

Усі види перерахованих джерел беруть участі, як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств — це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприєм­ствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у па­сиві балансу, являє собою капітал підприємства.

Власний, позичений і залучений капітал, який формує, з одного боку, фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, є зобов'язанням перед конкретними власниками — державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання — це заборгованість підприємства, яка виникла вна­слідок певних подій. Погашення заборгованості, як очікується, при­зведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі еко­номічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгострокові зобов'язання — це зобов'язання, які мають бути погашені підприєм­ством після операційного циклу або через дванадцять місяців з мо­менту їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені по­даткові зобов'язання, довгострокові векселі, довгострокові зобов'я­зання з оренди, інші довгострокові зобов'язання).

Поточні зобов'язання — це зобов'язання, які мають бути погашені протягом операційного циклу підприємств або протягом дванадцяти місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створен­ня підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, передусім, статутного капіталу при створенні підприємств, а в проце­сі їхньої діяльності — відповідних джерел грошових коштів.

Отже, статутний капітал — зафіксована в установчих докумен­тах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та ос­новним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За ра­хунок його грошових коштів формуються основні фонди і обігові активи підприємств. Таким чином, власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку по­вернення внесені його засновниками або залишені ними на підпри­ємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), крім статутного (пайового) капіталу, включають також додатковий вкла­дений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нероз­поділений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необігових активів; вартість активів, отриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капі­талу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за раху­нок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток являє собою суму прибутку, який за­лишився у підприємства та реінвестований у його господарську ді­яльність, а цільове фінансування — сума цільових надходжень, от­риманих з бюджету.

Крім власного капіталу, фінансові ресурси підприємств формують­ся також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторсь­ку заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточ­них зобов'язань підприємства по розрахунках:

• сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

• сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюдже­ту, включаючи податки, утримувані з доходів робітників;

• заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, фонду соці­ального страхування, до Пенсійного фонду, по страхуванню майна підприємства та індивідуальному страхуванню його робітників;

• заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

• сума векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядни­кам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінан­сові зобов'язання, пов'язані з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки та ін.

Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розді­лах пасиву балансу підприємства.

 

 

1.4. Особливості організації фінансів підприємств різних форм власності

Перехід до ринкової економіки, який здійснюється в процесі роз­державлення, передбачає наявність багатьох суб'єктів господарюван­ня різних форм власності: державної, комунальної, кооперативної, орендної, акціонерної, приватної, змішаної.

Функціонування кожного господарюючого суб'єкта тієї чи іншої форми власності передбачає і свої особливості в організації фінансів. Вони виявляються в формуванні статутного фонду (капіталу), розпо­ділі прибутку, формуванні і використанні фондів грошових коштів, взаєминах з бюджетом тощо.

Більш конкретно особливості організації фінансів у підприємств різних форм власності проявляються при формуванні їх фінансових ресурсів. Так, якщо у підприємств державної форми власності фінан­сові ресурси формуються переважно за рахунок бюджетних коштів, то на підприємствах недержавної форми власності вони формуються здебільшого за рахунок часткових (пайових) внесків засновників — юридичних і фізичних осіб.

Водночас, в умовах ринку для підприємств навіть державної фор­ми власності в значній мірі скорочуються бюджетні асигнування на різні цілі. З іншого боку, у багатьох підприємств з'являються такі джерела фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних па­перах, прибуток від участі в діяльності інших підприємств, прибуток від проведення операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Основною формою господарювання в ринковій економіці є акціо­нерне товариство.

Акціонерне товариство — це організаційно-правова форма об'єд­нання, утворена на основі добровільного погодження юридичних і фізичних осіб, які об'єднали свої фінансові та матеріальні ресурси і випустили в обіг акції з метою отримання прибутку.

Засновники AT здійснюють свої внески у статутний капітал згідно із засновницьким договором, решта акціонерів — на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного з засновниками. Розмір статутно­го фонду (капіталу) відкритого акціонерного товариства повинен бу­ти не менше ніж 100 мінімальних розмірів заробітної плати.

Вищий орган управління AT — збори акціонерів. Однак повнота участі акціонерів в управлінні товариством та контроль за його ді­яльністю залежать від величини належного кожному акціонеру паке­та акцій та їх виду — привілейовані чи прості. Фактично ж управлін­ня акціонерним товарииством та контроль за його діяльністю здій­снюється акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій — не менш ніж 50% загальної їх кількості плюс одна акція.

Акціонерне товариство є юридичною особою, що має власну назву, статут, печатку і баланс. Відповідно до статуту воно може здійсню­вати будь-які види діяльності, які не суперечать чинному законодав­ству. В статуті, крім видів діяльності, мають бути зазначені види акцій, що випускаються, їхня номінальна вартість, кількість акцій, які купуються засновниками, а також відповідальність за несвоєчас­ний випуск акцій.

Статутний капітал акціонерного товариства відкритого типу фор­мується шляхом продажу акцій у формі відкритої підписки, а в ак­ціонерних товариствах закритого типу статутний капітал створюєть­ся лише за рахунок внесків засновників, тому що у відкриту підписку акції не поступають. Далі акціонер товариства відкритого типу може самостійно розпоряджатися своїми акціями, тобто продавати їх, пе­редавати іншим особам, закладати під заставу без згоди інших акціо­нерів свого товариства. Член акціонерного товариства закритого типу не може продавати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цих акцій.

Створення і функціонування акціонерних товариств опосередкова­но фінансовими відносинами, які охоплюють грошові відносини з засновниками товариства та їхніми трудовими колективами, поста­чальниками і покупцями, бюджетом та позабюджетними фондами, страховими компаніями і банками, а також грошові відносини, пов'я­зані з отриманням і розподілом своїх доходів і накопичень, форму­ванням і використанням відповідних фондів грошових коштів. Ці грошові відносини практично виражають сутність фінансів акціонер­них товариств, які беруть активну участь у формуванні доходів і накопичень, їхньому розподілі та контролі за використанням.

Статутний капітал акціонерного товариства складається з визначе­ної кількості простих акцій, оплачених акціонерами. Крім цього, в статутний капітал включаються також вартість майна, переданого засновниками товариству (обладнання, техніка, матеріальні цінності, цінні папери тощо), а також майнові права на користування природ­ними ресурсами, на інтелектуальну власність. Оцінка вкладів у фор­мі майна і майнових прав проводиться спільним рішенням учасників товариства, а при значній їхній вартості — за участю незалежного аудитора.

Сформована величина статутного капіталу повинна бути повністю розподілена між засновниками. При цьому вся сума статутного капі­талу має включатися до вартості випущених акцій, які мають бути оплачені. Оплата акцій, які виступають складовою статутного капіта­лу, проводиться відповідним чином.

Випущені акції при створенні товариства можуть розповсюджу­ватися шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) чи шляхом розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах). При цьому засновники у всіх випадках повинні мати не менше 25% вартості акцій, урахованих у статутному капіталі. Термін відкритої підписки на акції не може пе­ревищувати шести місяців. Якщо за цей час не вдалося покрити під­пискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим.

У випадку розподілу всіх акцій між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номіналь­ної вартості акцій.

Акціонери в терміни, встановлені установчими зборами, але не піз­ніше року після реєстрації акціонерного товариства, мусять сплатити повну вартість акцій. У випадку несплати у встановлений термін вар­тості акцій, акціонер сплачує 10% річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом трьох місяців після встановленого строку оплати акціонерне товариство має право продати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

У випадку повної оплати, не нижчої номінальної вартості випуще­них раніше акцій, акціонерне товариство, може здійснити новий ви­пуск акцій із зарахуванням їхньої вартості на збільшення статутного фонду. Підписка на додатково випущені акції проводиться в порядку, як і при їхньому першому випуску.

Проте акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій.

Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткового випуску акцій чи за рахунок збільшення їхньої номінальної вартості не біль­ше ніж на одну третю частину, може бути здійснено за рішенням правління товариства, якщо таке передбачено в статуті.

Збільшення статутного капіталу може здійснюватись і в результаті обміну конвертованих облігацій на акції, повернення акцій, які зна­ходяться у дочірніх товариств, а також з резервного фонду.

Зміни щодо збільшення статутного капіталу, які вносяться до ста­туту, мають бути зареєстровані у встановленому порядку.

Крім збільшення статутного фонду (капіталу), акціонерне това­риство може здійснювати і його зменшення. Зменшення статутного капіталу може здійснюватись шляхом зниження номінальної вартості акцій чи шляхом зменшення кількості акцій за рахунок викупу їх у акціонерів (власників) з метою анулювання (ліквідації) цих акцій, а також при спрямуванні частини акцій до резервного фонду.

Рішення про зменшення статутного капіталу акціонерного това­риства приймається в тому ж порядку, що і при його збільшенні.

За рахунок створеного статутного капіталу в акціонерних това­риствах формуються основні фонди і обігові активи — матеріальна основа процесу виробництва.

Здійснюючи свою діяльність, акціонерне товариство несе певні затрати, отримує виручку і прибуток. Прибуток розраховується та­ким само чином, як і на підприємствах інших форм власності — у вигляді різниці між виручкою від продажу продукції (робіт, послуг) за вирахуванням акцизів, податку на додану вартість (ПДВ) і витрат на виробництво і продаж цієї продукції (робіт, послуг). Якщо витра­ти перевищують суму виручки (без відповідних податків), товарист­во отримує збитки.

Перетворення акціонерного товариства відбувається шляхом зміни його організаційно-правової форми. Акціонерне товариство може бу­ти перетворене в державне, спільне, кооперативне та ін. Перетворен­ня відбувається, як правило, на підставі рішення загальних зборів акціонерів. При цьому права окремих акціонерів товариства, яке пе­ретворюється, зафіксовані в установчих документах, не можуть бути обмежені чи зменшені без згоди акціонерів.

Ліквідація акціонерного товариства проводиться в таких випадках:

• по закінченні терміну, на який створювалось товариство;

• за рішенням загальних зборів акціонерів;

• за рішенням суду чи господарського суду, у випадках систематич­ного чи грубого порушення товариством законодавства;

• банкрутства.

Ліквідація акціонерного товариства здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється за рішенням суду чи господарського суду (у випадках визнання товариства неплатоспроможним (банкрутом)) чи за рішенням загальних зборів акціонерів товариства, що ліквіду­ється (у випадках ліквідації товариства, — згідно з його рішенням).

Ліквідаційна комісія робить оцінку наявного у товариства майна, виявляє дебіторів і кредиторів товариства, проводить розрахунки з ними, розраховується по рахунках з третіми особами, складає лікві­даційний баланс і подає його вищому органу товариства чи органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Належні товариству грошові кошти, зокрема виручка від продажу майна, спрямовуються для розрахунків з оплати праці робітників то­вариства та найманих робітників, потім на оплату зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством. Грошові кошти, що залишились, розподіляються між учасниками то­вариства в порядку та на умовах, передбачених чинним законодав­ством і засновницькими документами товариства.

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство — та­ким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення про це за­пису до державного реєстру.

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є однією з поширених форм господарських товариств. Вони створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Отже, ТОВ є суб'єктами колективної власності. Вони мають статутний ка­пітал, розмір якого повинен становити не менше суми еквівалентної 100 мінімальним розмірам заробітної плати.

Засновниками (власниками) товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому їх кількість не може бути меншою однієї особи. Державні підприємства засновниками товариства не мо­жуть бути.

До моменту реєстрації товариства його статутний фонд повинен бути сформованим не менш ніж на 30% розміру, зазначеного в уста­новчих документах. У повному обсязі внески до фонду учасники (засновники ТОВ) повинні внести не пізніше року після реєстрації товариства. У випадку, якщо засновник ТОВ не вніс встановлений розмір внесків до статутного фонду у визначений строк, він сплачує 10% річних із невнесеної суми за час прострочки.

Формування статутного фонду засновниками ТОВ може бути здійснено внесками як у вигляді грошових коштів (зокрема в інозем­ній валюті), а також у вигляді нерухомості, обладнання, інтелекту­альної власності, інших основних засобів.

Учасники ТОВ несуть відповідальність перед товариством у роз­мірі своїх внесків у статутний капітал.

Статутний фонд ТОВ розподілений на частки, розмір яких визна­чається установчими документами. При цьому частки можуть бути предметом купівлі-продажу. Якщо юридична чи фізична особа ви­куповує частку в статутному фонді (капіталі) ТОВ, яка належить іншій особі, така операція оформлюється договором купівлі-продажу частки.

Право власності на частки може бути передане іншим особам у випадку правонаступництва. Правонаступники в даному випадку мають бути членами ТОВ. Водночас, збори учасників мають право відмовити правонаступнику окремого учасника у прийнятті до това­риства.

У випадках виходу учасника (правонаступника) з товариства йому виплачується вартість частини майна ТОВ, пропорційна його частці в статутному фонді (капіталі). Одночасно даній особі виплачується частка прибутку, отриманого товариством у звітному році до момен­ту виходу особи.

Учасник товариства може бути виключеним із ТОВ на підставі рішення зборів учасників товариства за систематичне невиконання статутних вимог.

У випадку ліквідації ТОВ вимоги його власників задовольняються після погашення претензій кредиторів.

Функціонування ТОВ здійснюється за рахунок фінансових ресур­сів, акумульованих у статутному фонді товариства, а також за раху­нок додаткових внесків учасників, отриманого прибутку, залучення банківських та комерційних позик.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства», за­конів про оподаткування ТОВ сплачують до бюджету і державних цільових фондів відповідні податки та платежі.

Участь в управлінні підприємством учасники ТОВ приймають шляхом своєї участі у зборах власників товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді (капіталі). Вагомість впливу одного учасника ТОВ на діяльність та управління підприємством залежить від величини його частки в ста­тутному капіталі.

Повні та командитні товариства. Повне товариство — това­риство, всі учасники якого ведуть спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Створення та діяльність повного товариства здійснюється на заса­дах установчого договору, який повинен визначити розмір частки кожного із учасників, порядок їх передачі іншим особом, порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Здійснення справ товариства може відбуватись або усіма учасни­ками, або одним чи кількома із них, які виступають від імені това­риства. У випадках, коли один або кілька учасників виступають від імені товариства, їх повноваження мають підтверджуватися доручен­ням, підписаним рештою учасників товариства.

Отриманий прибуток чи збиток товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовле­ністю учасників. Учасникові, що вийшов із товариства, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учас­ника у капіталі товариства.

Командитне товариство — таке товариство, в якому поряд з од­ним чи більшістю учасників, які здійснюють від імені товариства під­приємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідаль­ність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відпові­дальність за боргами товариства.

Створення та діяльність командитного товариства здійснюється на засадах установчого договору, в якому вказується, як правило, сукупний розмір часток командистів у майні товариства, а також порядок внесення ними своїх вкладів. При цьому сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% вартості майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схва­лення його дій командитним товариством він разом із учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами всім своїм майном. Якщо схвалення дій вкладника не буде, він від­повідає перед третьою особою самостійно всім своїм майном.

Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони до або після його вступу до товариства.

У випадках виходу учасника з товариства йому виплачується вар­тість його внеску, а також належна частка прибутку, одержаного то­вариством на відповідну дату.

У випадку вибуття всіх вкладників із командитного товариства, учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації това­риства перетворити його на повне товариство.

При ліквідації товариства його майно направляється на погашення боргів. Якщо майна товариства не вистачає для погашення його бор­гів, у недостатній частині солідарну відповідальність несуть його учасники всім своїм майном.

 

1.5. Сутність фінансової діяльності та управління нею

Під фінансовою діяль­ністю слід розуміти комплекс заходів, пов'язаних із розрахунком фінансових результатів, визначенням фінансових ресурсів (капіталу) і їх використанням, аналізом фінансового становища суб'єкта госпо­дарювання.

Відповідно до існуючих нормативних документів в Україні під фі­нансовою діяльністю треба розуміти таку діяльність суб'єктів гос­подарювання, яка відбувається в сфері формування та використання фінансових ресурсів і призводить до зміни складу та обсягу власного і залученого капіталу підприємства. До змісту фінансової діяльності підприємств відносять формування фінансових ресурсів (капіталу) і управління ними, формування активів і управління ними, формуван­ня прибутку і управління ним, фінансове планування, формування грошових потоків і управління ними, управління платоспроможністю і ефективністю роботи суб'єктів господарювання тощо.

Основними завданнями фінансової діяльності підприємств є:

• пошук резервів збільшення доходів, прибутку, власного капіталу;

• мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінан­сування виробничого й соціального розвитку підприємства;

• забезпечення грошовими коштами виробничо-господарської діяль­ності підприємства;

• своєчасність виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, суб'єктами господарювання, робітниками тощо;

• пошук резервів збільшення платоспроможності;

• контроль за цільовим розподілом та ефективним використанням фінансових ресурсів.

В успішному вирішенні завдань, що стоять перед фінансовою ді­яльністю підприємств, значне місце належить ефективному управлін­ню цією діяльністю.

Загалом управління фінансовою діяльністю на підприємствах включає виконання таких завдань:

• забезпеченням підприємства фінансовими ресурсами і грошовими коштами в обсягах, необхідних для здійснення нормального про­цесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків;

• створення оптимальної структури капіталу з метою найбільш ефективного його використання;

• виявлення резервів збільшення прибутку і підвищення рентабель­ності виробництва;

• забезпечення постійної платоспроможності та ліквідності підпри­ємства;

• прийняття оптимальних рішень щодо вкладень фінансових ресур­сів з метою найбільш ефективного їх використання;

• сприяння більш активному використанню матеріальних активів;

• здійснення контролю за ефективним використанням фінансових ресурсів і грошових коштів тощо.

Організацією управління фінансовою діяльністю на підприємствах займається спеціальний апарат, очолюваний фінансовим директором або начальником фінансової служби.

 

1.6. Зміст, завдання й організація фінансової роботи на підприємствах

 

Фінансова робота я вляє собою систему економічних заходів щодо визначення та розподілу фінансових результатів, а також фі­нансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств, здійснення контролю за їх цільовим та ефективним використанням.

Основними завданнями фінансової роботи є:

• мобілізація фінансових ресурсів у розмірі, необхідному для забез­печення нормального процесу виробництва і розширення виробни­чих фондів в обсягах, встановлених планами;

• пошук шляхів збільшення прибутку і збільшення рентабельності виробництва;

• своєчасне виконання зобов'язань перед різними ланками фінансо­во-кредитної системи:

перед бюджетом — по сплаті встановлених податків і платежів; перед централізованими позабюджетними фондами — по сплаті встановлених платежів; перед банками — по поверненню кредитів і сплаті відсотків по них;

• своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками по опла­ті товарно-матеріальних цінностей, перед робітниками по оплаті праці;

• контроль за збереженням і використанням обігових активів і при­скоренням їх обертання;

• контроль за раціональним і цільовим використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота складається з таких чинників:

• фінансове планування та прогнозування;

• оперативна фінансова робота;

• аналіз і контроль за фінансовою діяльністю підприємств.

Фінансове планування, виступаючи однією з найважливіших функцій управління господарством, передбачає складання фінансо­вих планів (зокрема, кредитні й касові) та інших фінансово-економічних розрахунків по визначенню витрат і джерел покриття в різ них сферах діяльності підприємства.

Призначення фінансового планування і прогнозування полягає j визначенні потреб підприємств у фінансових ресурсах у розмірах необхідних для виконання плану економічного і соціального розвит­ку, а також для пошуку резервів збільшення прибутковості і підви­щення рентабельності підприємств.

Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для здійснення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахун­ків та своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед бюдже­том, централізованими фондами, постачальниками, робітниками під­приємства тощо. Конкретно поточна фінансова робота має такі скла­дові: своєчасне оформлення продукції, що продається; стягнення оп­лати за неї з покупців; стягування простроченої дебіторської забор­гованості; отримання коштів у порядку відшкодування за загибле майно; отримання кредитів банку; перерахування платежів до бюдже­ту, органам страхування; погашення позик банку та відсотків по них; проведення розрахунків із постачальниками; отримання коштів на оплату праці та інші господарські розрахунки тощо.

Фінансовий контроль з