Тема 1.Суть фінансів, їх функції та роль у суспільстві.

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Термін "фінанси" походить від латинського "finantia", що в перекладі означає "платіж". Вперше він був застосований на практиці в Італії у XIII ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави.

В науковий обіг термін "фінанси" вперше ввів фран­цузький професор Ж.Боден в 1577 році у праці "Шість книг про республіку".

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розме­жування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю.

З виділенням державної казни і повним відокрем­ленням її від власності монарха (ХVІ-ХVІІ ст.) виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, дер­жавного кредиту. Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Податкоплатники поступово визнавали за державою право стягнення податків по мірі того, як держава й свого боку, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.

З розвитком державного устрою різко зросли видатки па міжнародне співробітництво, оборону, охорону навко­лишнього середовища, соціальну сферу, видатки на втручання держави в економіку тощо.

Значні розміри видатків викликали необхідність збіль­шення податків - головного фінансового методу мобілізації ресурсів в державний і місцеві бюджети.

В умовах командно-адміністративної системи термін "фінанси" в значній мірі був пов'язаний з системою доходів і видатків держави.

Головним концептуальним ядром визначення фінансів у такій системі був домінант відносин. Саме відносини в таких варіаціях: економічні, грошові, суспільні, виробничі, специфічні - підкреслювали стержень розуміння категорії фінансів.

Проте, як підкреслює В.Л. Андрущенко у монографії “Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)", концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. Не піддаючись рахунку, не передбачаючи критерії виміру ефективності, поняття відносин перетворилось в теоретичне запрошення до марнотратства: бездумного, безмірного розтрачання коштів, хоч реально асигнування коштів на певну мету неминуче означає відмову від фінансування чогось іншого.

Однак така категоричність автора не обґрунтовує і не спростовує того, що фінанси справді виникають та існують як специфічні відносини між людьми, які мають і кількісні, і якісні характеристики. В залежності від того, береться за основу при аналізі, і будуть виступати або абстракції, або реальні грошові кошти.

Щоб забезпечити понятійну визначеність, у сучасній західній літературі термін "фінанси" в розумінні спеціальної наукової дисципліни, яка стосується грошових коштів та дохідно-видаткової діяльності держави, вживається в уточнюючому варіанті - державні фінанси; в усіх інших випадках застосовується роз­ширювальний термін "фінанси".

Відмінності у визначенні фінансів полягають у виборі відправної точки для їх характеристики. Якщо ключовим елементом визначають відносини, то тоді обов'язково з'являються абстракції. Якщо ж за основу беруть результати фінансової діяльності, то визначення носить більш прагма­тичний характер.

 

Важливою особливістю західної фінансової науки є чітке розмежування фінансів приватного підприємницького сектора та державних фінансів, між якими мало спільного з погляду мети, функцій і результатів. Тобто зарубіжні вчені, у більшості випадків, розглядають фінанси держави чисто із фіскальних позицій виконання нею своїх функцій. Зокрема, професор Х'юго Дальтон (Великобританія) зазначає: "державні фінанси - наука, що знаходиться на стику економіки (економікс) з політикою, вивчаючи доходи і видатки державних органів влади та їх взаємну відповідність. Відповідність не обов'язково зводиться до рівності, а до такого арифметичного співвідношення, яке за даних умов найбільш прийнятне".

З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні (тобто фінанси підприємств) є лише безпосередньою реакцією суб'єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку присвоює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб'єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Е. Нікбахтом і А. Гропеллі: "Фінанси - це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу".

Вітчизняна теорія фінансів продовжує традиційно базуватись на єдиному комплексному підході до бачення суті фінансів. При цьому у більшості дефініцій увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на таких характерних ознаках фінансів:

Ø грошовий характер фінансових відносин;

Ø розподільчий характер фінансових відносин;

Ø формування і використання грошових фондів.

В такому випадку фінанси розглядають як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їх характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи. З огляду на це,

фінанси часто ототожнюють з грошовими потоками, які опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Функціонування фінансів нерозривно пов'язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, фінансові ресурси, гроші.

На поверхні економічних явищ фінанси асоціюються з рухом грошових коштів, але фінанси - це не гроші. Проте матеріально-речовою формою фінансів завжди є фонди грошових коштів.

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на:

Ø централізовані, тобто ті, що створюються на рівні держави (Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народ­женням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань; фонди міністерств та відомств тощо);

Ø децентралізовані, тобто фонди підприємств та організацій (амортизаційний фонд, фонд оплати праці, фонд виплати дивідендів, резервний фонд, фонди економічного стиму­лювання тощо).

Об'єктивна необхідність фінансів обумовлена такими явищами:

1. наявністю суспільного поділу праці;

2. наявністю товарно-грошових відносин (фінанси не можуть існувати без грошей);

3. наявністю різних форм власності;

4. наявністю держави і необхідністю виконання нею своїх функцій;

5. дією економічних законів розвитку суспільства.

Об'єктом фінансових відносин є валовий внутрішній продукт, тобто вартість товарів і послуг, виготовлених суб'єктами економічних відносин у сфері матеріального і нематеріального виробництва за певний період часу.

Суб'єктами фінансових відносин виступають:

Ø держава;

Ø юридичні особи;

Ø фізичні особи.

Переважна більшість вітчизняних вчених і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції:

Ø розподільча;

Ø контрольна.

Розподільча функція є головною і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Об'єктами розподілу виступають:

Ø валовий внутрішній продукт, тобто вартість вироблених в суспільстві благ за певний період часу (переважно за рік);

Ø національне багатство, тобто сукупність створених та нагро­маджених благ, якими володіє суспільство, а також при­родні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у винят­кових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо).

Контрольна функція фінансів зумовлюється об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотри­манням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, що проводять фінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Рахункова палата та інші.

Фінанси перебувають в тісному взаємозв'язку з такими категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

Фінанси і гроші.

Аналіз категорій "фінанси" і "гроші" свідчить про їхню особливу систему зв'язків, яка часто приводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко (особливо на побутовому рівні) позначають як певну суму грошей, яка знаходиться розпорядженні юридичної чи фізичної особи.

Звичайно, певна доля істини тут є. Справа в тому, що фінанси, як правило, завжди мають грошове вираження. Проте певна сума грошей - це ще не фінанси. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І, навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.

Крім того, фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують.

Проте існує діалектичний взаємозв'язок між фінансами і грошима. Тому часто вживають термін "фінансово-грошові відносини". Це має під собою певний ґрунт, тому що не можливо досягти покращення фінансового становища в державі, не налагодивши нормальний грошовий обіг. І, навпаки, якщо держава не здійснює свої витрати у відповідності до наявних доходів, це призводить до розладу грошового обігу.

Фінанси і ціни.

І ціна, і фінанси беруть участь у розподілі валового внутрішнього продукту.

Ціна є грошовим виразом вартості будь-якого товару. Вона виступає вихідним ступенем розподілу вартості валового внутрішнього продукту та створює умови для подальшого його перерозподілу.

Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі, впливає на рівень цін. Наприклад, у випадках нееквіва­лентного обміну одразу ж включаються відповідні фінансові важелі. Скажімо, якщо вартість товару більша за його ціну, то з'являється такий важіль як допомога держави: дотації, субсидії, субвенції (наприклад, вугільній промисловості, електротранспорту, комунальному госпо­дарству); якщо ж вартість товару менша за його ціну, то держава залучає такий важіль як податки (акцизний збір).

До того ж, введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення абсолютної величини ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в державні цільові фонди держава може змінювати структуру ціни. З іншого боку, при реалізації товару ціна визначається на основі попиту та пропозиції. Тому на ринку інколи трапляються різні коливання загального рівня цін, які можуть суттєво вплинути на стан фінансової сфери та фінансової безпеки держави.

Фінанси і заробітна плата.

Фінанси передують категорії "заробітна плата". Взаємозв’язок фінансів і заробітної плати проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів, зокрема, податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Одночасно держава за допомогою цих же фондів може стимулювати розвиток окремих видів діяльності, виділяючи дотації, субсидії, субвенції. Відмінності:

Ø фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата - категорія, яка стосується лише частини валового внутрішнього продукту, а саме фонду оплати праці;

Ø заробітна плата пов'язана лише з одним фактором виробництва - робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).

Фінанси і кредит.

Спільним для обох цих категорій є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва.

При нестачі фінансових ресурсів підприємство залучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів - підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит іншій установі (банку, підприємству).

Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, мій фінансам притаманний односторонній рух вартості, а кредит - двосторонній рух вартості. До того ж за допомогою фінансів розподіляється валовий внутрішній продукт, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних ресурсів.

Фінансам і кредиту притаманні різні методи направлення коштів:

Ø фінансам - фінансування (надання коштів на безповоротній основі);

Ø кредиту - кредитування (надання коштів за принципами платності, строковості, поверненості і забезпеченості).

 

В процесі розподілу валового внутрішнього продукту у держави, підприємств, організацій формуються доходи і гро­шові нагромадження, які є основою фінансових ресурсів.

Отже, фінансові ресурси - це грошові фонди, які ство­рюються в процесі розподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період часу (макрорівень). Поняття фінансові ресурси визначають також як акуму­льовані підприємством з різних джерел грошові кошти, які надходять в його обіг і призначені для покриття потреб підприємства (мікрорівень).

Джерелом утворення фінансових ресурсів є вироблений валовий внутрішній продукт. Із трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів починається вплив фінансів на процес розширеного відтворення, і вони починають діяти як складова частина економічного механізму.

Загалом, фінансові ресурси являють собою сукупність доходів, надходжень, які перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтво­рення та зростання матеріального добробуту населення.

Фінансові ресурси держави охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного, підприємницького, а також приватного сектора.

В розпорядженні держави знаходяться ресурси бюд­жетної системи, централізованих і окремих децентралізо­ваних фондів грошових коштів, а також державних фінансових інституцій (Національного банку, державних кредитних установ тощо).

Джерелами фінансових ресурсів підприємств є статутний капітал, прибуток, амортизаційний фонд, резервний фонд, фонди економічного стимулювання тощо.

Фінансові ресурси поділяють на власні і залучені. До власних фінансових ресурсів відносять грошові кошти, отримані в ході фінансово-господарської діяльності (статут­ний капітал, прибуток, амортизаційний фонд, інші фонди підприємства). Залучені ресурси - це грошові кошти, отримані в результаті кредитів і займів, які набувають характеру заборгованості (кредити; фінансові ресурси, залучені шляхом випуску цінних паперів; кредиторська заборгованість).

Актуальним питанням вдосконалення фінансових від­носин є питання про встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень централізації податків та інших обов'язкових внесків призводить до зростання фінансових ресурсів державного сектора і, відповідно, зменшення фінансових ресурсів підприємств, що негативно відображається на результатах їх діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє відтоку коштів у тіньовий сектор.

Основні напрями використання фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні держави:

Ø розвиток народного господарства, структурна його пере­будова;

Ø фінансування закладів соціальної сфери;

Ø соціальний захист населення;

Ø зовнішньоекономічна діяльність;

Ø охорона навколишнього середовища;

Ø управління;

Ø оборона країни;

Ø створення матеріальних та фінансових резервів тощо.

Напрями використання фінансових ресурсів підприємств є:

Ø розширене відтворення і розвиток підприємств;

Ø вирішення соціальних проблем;

Ø матеріальне стимулювання;

Ø створення фінансових резервів;

Ø задоволення інших потреб.

Одним із елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви, які являють собою грошові кошти, що свідомо відволікаються з господарського обороту і призначені для використання у випадках збоїв у процесах суспільного відтворення.

Фінансові резерви створюються лише у грошовій формі, і їх створення є необхідною умовою нормального розвитку економіки.

Основні методи формування фінансових резервів:

ü бюджетний (створення в складі кожного бюджету резервного фонду. У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада);

ü галузевий (створення резервів на рівні міністерств, галузей, відомств на основі відрахувань з прибутків підпорядкованих підприємств і витрата на допомогу цим підприємствам);

ü госпрозрахунковий (формування фінансових резервів підприємств, організацій, установ, Найпоширенішими такі резерви є в сільському господарстві. Держава законодавче встановлює обов'язковий порядок формування резервного фонду для акціонерних товариств у розмірі 25% від величини статутного капіталу);

ü страховий (утворення фондів страхових організацій. Фонди створюються за рахунок внесків учасників страхування і лише ці учасники можуть претендувати на виплати із страхових фондів).

Одним із видів бюджетних резервів є резервний фонд Державного бюджету України. Його створення, на відміну від місцевих бюджетних резервів, є обов'язковим. Формується він для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передба­ченими при складанні проекту Державного бюджету на відповідний рік. Цей фонд створюється у розмірі до 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету і входить до складу видатків Державного бюджету.

Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Головними напрямками витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету України є:

Ø фінансування витрат, пов'язаних із надзвичайними ситуа­ціями;

Ø фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;

Ø непередбачені витрати, пов'язані з введенням нових заховав;

Ø інші заходи, які не могли бути передбаченими під час затвердження Державного бюджету.

Одночасно встановлена вимога, згідно з якою кошти резервного фонду Державного бюджету України не можуть використовуватися на погашення боргів уряду та на збільшення сум по статтях видатків, передбачених у Державному бюджеті.

Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою про витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету.

Одним із видів фінансових резервів є золотий і валютний запаси країни.